18–19 січня в Успенському кафедральному соборі міста Володимира-Волинського відбулись урочисті Богослужіння з нагоди одного з найбільших православних свят – Богоявлення та Хрещення Господнього, очолювані керуючим єпархією Преосвященнішим єпископом Володимиром.
Традиційно святкові Богослужіння цих днів розпочалися у Хрещенський святвечір царськими часами та вечірнею у поєднанні з Літургією Василія Великого, після чого був чин великого освячення води. Ввечері цього ж дня звершилось всеношне бдіння, що складалось із великого повечір`я, литії, полієлейної утрені та першого часу, а в сам день свята – дві Божественні Літургії Іоанна Златоуста, по закінченні яких відбулось три великих освячення води – на двох джерелах у парку міста та на погості собору. При трикратному зануренні Хреста у воду та співі тропаря Богоявлення «Во Иордане крещающуся Тебе Господи» у повітря були випущені білі голуби. За святковими Богослуженнями співали архієрейський хор Успенського кафедрального собору та хор Володимир-Волинського регентського духовного училища.
Чин великого освячення води відрізняється від малого і буває лише двічі на рік – напередодні Богоявлення та у сам день свята, а також під час здійснення єпископом, чи священиком Таїнства Хрещення. Вода, що освячується під час великого чину, має назву «агіасма», що із грецької мови значить «святиня».
Слово «агіасма» не є корінним грецьким словом; воно не зустрічається у античних письменників, а виникло як калька при перекладі Старого Завіту з єврейської мови на грецьку («Септуагінта»). Так у Старому Завіті називали «святилище» (скінію, Єрусалимський храм, гору Сіон) та «святиню» (єлей при священному помазанні). У ранньохристиянський період, а подекуди й в подальші часи, цей термін продовжував мати своє первісне значення, хоча вже у ІІІ–IV століттях він набув дещо інших ознак. Климент Александрійський «Агіасмою знання» йменував Іісуса Христа, а Григорій Ниський під «агіасмою» розумів мощі святих. Василій Великий, Григорій Чудотворець та Іоан Дамаскін вживали термін «Агіасма», як синонім до Святих Дарів (Святого Причастя). У вужчому значенні «агіасмою» називають святе миро та святу воду. Відомо, що велика агіасма має чудодійні властивості – зцілює хворих, не псується в посуді, в окремі життєві моменти нею можна «причащатись». Так, у IV столітті, в часи Іоана Златоуста та Василія Великого, особи, що мали тяжкі гріхи і були відлучені на кілька років від Святого Причастя, могли вживати антидор і агіасму. Це свідчить про те, що Церква завжди ставилась із любов`ю навіть до найбільших грішників. Благочестиві християни завжди брали із собою в дорогу артос (пасхальний хліб) та агіасму, на випадок довгого перебування поза межами євхаристичної общини.
Свято Богоявлення (грецька назва «Феофанія», «Епіфанія») – одне з найдавніших; його виникнення відноситься до ІІ–ІІІ століття. Початково воно було приурочене водночас двом священним подіям – Різдву Христовому та Хрещенню, і святкувалось 6 (19) січня. У IV–V століттях Різдво Христове відокремилось від Богоявлення і почало святкуватись 25 грудня (7 січня), за дванадцять днів до Хрещення. Ці дванадцять днів, що нині відділяють Різдво Христове від Хрещення, отримали назву «святок» і, згідно Косми Індикоплевста («Християнська топографія»), мають символічне значення, бо дорівнюють кількості апостолів. Богослужіння обох цих свят мають багато спільного: їх основним лейтмотивом є явлення Бога – у плоті (Різдво Христове) та у Трьох іпостасях (Хрещення Господнє). Назва «Богоявлення» вже у самій своїй етимології розкриває основну ідею цієї священної події – явлення Бога-Троїці людству: Бог Отець говорив із небес про Сина, Син прийняв Хрещення у священній ріці Йордан від Іоана Предтечі, а Дух Святий зійшов на Сина у вигляді голуба. Христу не потрібне було очищення, адже Він був безгрішним, проте Він прийняв добровільне Хрещення, змивши у Йорданській воді первородний гріх Адама. Цим Спаситель показав нам приклад і наголосив: «хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Євангеліє від Іоана 3:5). Звідси, кожен віруючий у Христа як Месію повинен прийняти Хрещення, після чого він йменується християнином, бо лише християни є наслідниками небесних осель Раю.
Після святкового богослужіння Преосвященний єпископ Володимир освятив води у річці Луга, де всі охочі змогли зануритися у крижану воду.
Богдан Жулковський