Свято Святої Трійці, або П’ятидесятниця, присвячене зішестю Святого Духу на апостолів в п’ятидесятий день після воскресіння Христового.
Це свято розпочинає пасхальний цикл (всі подальші тижні церковного календаря рахуються від нього: Перша неділя по П’ятидесятниці, Друга і так далі) і безумовно займає визначальне місце серед «двунадесятих» (тобто дванадцяти найважливіших) свят Православної Церкви.
Чому? Спробуємо розібратися.
Православний Шавуот
Зішестя Святого Духу на апостолів в день П’ятидесятниці описане євангелістом Лукою в другому розділі книги Діянь Апостольських, ця книга в каноні Нового Завіту слідує відразу після чотирьох Євангелій і по суті продовжує новозавітну історію з тієї миті, на якій вона зупиняється в євангельському оповіданні, розповідаючи, що ж відбулося з апостолами після Воскресіння та Вознесіння Христа.
Отже, на п’ятидесятий день після Воскресіння Спасителя учні зібралися в Єрусалимі в день іудейської п’ятидесятниці. Цього дня єврейський народ відзначав свято прийняття Моісеєм на Синайській горі десяти заповідей. Євреї святкують його до цих пір, це одне з головних іудейських свят – Шавуот («шавуот» – в перекладі з єврейського означає «неділі», тут маються на увазі ті сім неділь, які пройшли після Пасхи, тобто 49 днів, на п’ятдесятий день приходилося саме свято).
«При настанні дня П’ятидесятниці всі вони (учні) були одностайно разом» – цим зауваженням в тексті Діянь відкривається розповідь про П’ятидесятницю, грецький текст дозволяє розуміти під займенником «вони» не тільки апостолів, але і всіх віруючих в Христа, що були тоді в Єрусалимі.
Учні чекають «Духу-Утішителя», обіцяного Вчителем напередодні хресних страждань. Зранку, коли багато іудеїв вже збиралися йти в Єрусалимський храм для жертвоприношення та молитви, як оповідає автор Діянь, раптом над будинком, де знаходилися апостоли, почувся шум, неначе від бурхливого вітру.
Цікаво, що за зауваженням найбільших православних тлумачів: святителя Іоанна Златоустого і святого Феофілакта Болгарського – самого вітру не було, тільки шум, що мчав зверху вниз, з неба до місця зборів апостолів. За шумом з’явилися розділені язики, ніби вогненні, і почили поодинці на кожному з апостолів.
І шум, і полум’я – явища духовного порядку, а не фізичного, свого роду метафори. Як шум без вітру, так і язики без вогню, лише подібні вогненним: «Добре говорити, як би вогненні, як би від вітру, що мчить, щоб ти не помислив чого-небудь плотського про Дух» – підкреслює святий Феофілакт.
Явлення третьої іпостасі – Святого Духу, Христос передрікає учням під час його останньої бесіди з ними, по дорозі від Сионської горниці, де відбулася Тайна Вечеря до Гефсиманському саду, місця, де Спасителя заарештують і віддадуть на муки.
Після сходження «вогненних язиків» апостоли сповнюються Святого Духу і виявляють чудову здатність говорити на мовах, яких вони ніколи не знали і не вчили, ця раптова здатність – стає видимим знаменням і благодатним даром, результатом дії Духу на Апостолів.
Говорять вони «про великі справи Божі», «як Дух давав їм проповідувати» – так пише «дієписьменник» – можливо, мови апостолів були схожі на особливий молитовний стан, і очевидно, що ці речі не були звичайними бесідами, а словами, вкладеними у вуста апостолів Духом Божим. Свідками апостольських проповідей стають багато паломників, прибулих до Єрусалиму на свято з різних країн іудейської діаспори, вони-то і визнають в дивній мові апостолів «рідний їм говір».
Святий Феофілакт Болгарський так коментує це дивне явище: «Чому дар мов апостоли отримали раніше інших дарувань? – задається він питанням. – Тому що мали розійтися по всіх країнах; і як під час стовпотворіння одна мова розділилася на багато інших, так тепер багато мов з’єдналися в одній людині, і одна і та ж людина, по навіюванню Духу Святого, почала говорити і персидською, римською, і індійською і багатьма іншими мовами».
Втім, не всі «глядачі» здатні побачити в поведінці апостолів дар Святого Духу, деякі навіть жартують: чи повпивались вином молодим учні? Бачивши їх подив, апостол Петро пояснює зібраним, що в чудесному зішесті Святого Духу виконалася стародавня обіцянка, дана колись через пророка Іоїля: «І пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старцям будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння» (Іоїль 2:28-32).
Цей момент, сповнений таких дивних знамень святий апостол розуміє як день виконання цього стародавнього пророцтва. Святий Дух, завершуючи домобудівництво Сина, надає учням дари, сповіщаючи настання вирішального моменту в історії спасіння людського роду.
Зішестя Духу відкриває нову еру – еру есхатологічного звершення пророцтв, в цілому саме ці міркування і складають першу проповідь Петра: «Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Іісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудесами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте. Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерті усунувши, бо вона тримати Його не могла. Бог Іісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте».
Багато, з тих, що слухали ці слова, як те повідомляє автор Діянь, увірувавши в Христа, тут же приймали хрещення, і до вечора дня Церква Христова зі скромної общини учнів виросла до 3000 чоловік. Ці три тисячі стали основою Єрусалимської общини християн, з яких і розпочинається історія Християнської Церкви.
Перебуваючи в місті, вони відвідують іудейський храм і «переломлюють хліб» по будинках. Це «переломлення хліба» повсюдно здійснюється в православних храмах до цих пір – його ми знаємо як найбільше християнське таїнство – Євхаристію.
Найімовірніше віруючі єрусалимської общини, розділившись на декілька груп збиралися в декількох місцях. (Навряд чи в Єрусалимі тоді можна було знайти приміщення, здатне вміщати всі три тисячі одночасно.) Але між всіма цими общинами існувало найтісніше спілкування, що об’єднувало їх в одну братську сім’ю, душею якої були апостоли. Спадкоємці апостолів – єпископи і зараз об’єднують помісні общини – приходські храми в єпархії, залишаючись їх головами та керівниками.
Народження церковного Переказу
Свято П’ятидесятниці називають «Днем народження Церкви» – цього дня община учнів остаточно перетворюється на Церкву. Безумовно, головні дари Святого Духу полягають зовсім не в надприродному «говорінні на різних мовах», а в доданні співтовариству учнів нового виміру – виміру Духа, дією якого тепер в общині здійснюються таїнства, а розрізнені її члени збираються в єдине Христове тіло.
По-своєму день П’ятидесятниці можна було б назвати і днем народження не тільки Церкви, але і християнського віровчення, днем народження церковного Передання, який по влучному зауваженню пізніх богословів і є «життя Духу Святого в Церкві».
У перші роки після П’ятидесятниці ще не існує ні Євангелій, ні апостольських послань, ні тим більше богословських праць, що пояснюють православне віровчення, але єдність містичного досвіду, єдність дії Святого Духу об’єднує перших учнів. Цікаво, що в Церкві існує думка, відповідно якій, тільки у момент дарування Духу – учні, по суті, і проникають в таємницю Новозавітної Історії, вперше їх духовному погляду представляється невимовна словами глибина тих подій, свідками яких особисто вони стали незадовго до цього.
Нез’ясовна в поняттях людської мови таємниця втілення і воскресіння стає доступна учням тільки через причастя Святого Духу, того самого Духу-Утішителя обіцяного Христом. («Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» – Ін.14,26).
Все недосказане Христом і незрозуміле учнями повинен заповнити Дух-Утішитель. По слову святого Феофана Затворника, Святий Дух остаточно відкриває і з’ясовує апостолам таємниці Царства і усе християнське вчення. «З цієї миті апостоли отримали свідоме і чітке уявлення про Бога Отця, Який по любові Своїй до людей послав на землю Свого Сина; про Сина, що зійшов на землю та постраждав за весь рід людський, і про Духа Святого, що осяює Своєю благодаттю всіх, хто готує себе до сприйняття Його» – резюмує в одній зі своїх проповідей на день П’ятидесятниці архімандрит Іоанн (Крестьянкін).
Богослужіння П’ятидесятниці
Події П’ятидесятниці відбуваються в першій половині першого століття нашої ери, а коли з’являється саме свято? Історики християнського богослужіння не здогадуються, але видно дуже рано. Вже в третьому столітті П’ятидесятниця стає загальнопоширеним святом.
Тертулліан, найбільший африканський християнський богослов, що помер близько 220-240 року пише своєму співбесідникові, затверджуючи перевагу християнських свят над язичницькими: «Збери всі язичницькі свята, розташуй їх підряд, і вони не в змозі будуть наповнити П’ятидесятницю».
Отже, до цього часу саме свято відмічається вже достатньо широко і урочисто. Від четвертого століття до нас дійшов докладний опис богослужіння в день П’ятидесятниці в Єрусалимській церкві, а до дев’ятого століття відноситься перший повний візантійський статут святкового богослужіння П’ятидесятниці. Сучасний чин богослужінь в нинішньому своєму вигляді склався в період з одинадцятого по тринадцяте століття.
Димитрій Ребров
Журнал про православне життя – “НЕСКУЧНЫЙ САД”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №6