Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Коли ви втомилися від своєї дитини | Капличка

Коли ви втомилися від своєї дитини

Коли ви втомилися від своєї дитини, Когда вы смертельно устали от своего ребенка, МЕГАН МОРТОН,

Як тільки ми принесли нашу новонароджену дочку додому, її старші брати першими прибігали, щоб повідомити мене, що вона плаче або пхикає: «Мамо, ти декому потрібна. Малятко плаче». Або я присідала на хвилинку, чудово знаючи, що дитина починає прокидатися… «Мамо, ти мені потрібна!» Добре!

Я вже зрозуміла! І це не кажучи про те, що потреби новонародженої бліднуть порівняно з потребами двох маленьких хлоп’ят.

Комусь завжди потрібно перекусити, когось завжди потрібно перев’язати, дати іншу шкарпетку, обійняти, розповісти казку, поцілувати. Бували дні, коли мені здавалося, що день ніколи не завершиться, і монотонний стан, коли ти постійно «комусь потрібна», може дійсно зробити свою справу і позначатися негативно. Але раптом мене як громом вразило: їм потрібна Я. Не хтось ще. Не якась будь-яка інша людина в світі. Їм потрібна їх Мама.

Чим швидше я змогла прийняти той факт, що материнство означає, що я ніколи не встигаю, тим швидше я змогла знайти своє місце і знайти спокій в цій божевільній гонитві на цьому етапі свого життя. Тим швидше я змогла зрозуміти, що «мама» – це мій обов’язок, мій привілей та честь. І я готова бути там, де мене потребують, у будь-який час дня та ночі.

«Мама» – це означає, що я тільки-но вклала малятко спати після годування в 4 години ранку, а тут моєму трирічному синові приснилося жахіття. «Мама» – це означає, що я виживаю на каві і на тому, що не доїли діти. «Мама» – це означає, що ми з чоловіком не встигаємо нормально поговорити тижнями. «Мама» – це означає, що я ставлю їх потреби вище від своїх, навіть не задумавшись. «Мама» – це означає, що все моє тіло болить, а моє серце переповнене любов’ю.

Я впевнена, настане день, коли я нікому не буду потрібна. Мої діти розбіжаться хто куди і будуть поглинені своїм життям. А я сидітиму одна в якому-небудь будинку для літніх людей (текст написаний американкою, в Америці будинки для літніх людей – дуже хороші і проводити там старість – нормальна практика – примітка редактора) і спостерігати за тим, як в’яне моє тіло. І тоді я нікому не буду потрібна. Можливо, я навіть стану тягарем.

Звичайно ж, вони відвідуватимуть мене, але мої руки вже не будуть їх будинком. А мої поцілунки вже не будуть для них зціленням. І більше не буде маленьких черевичок, з яких потрібно витирати бруд. І не потрібно буде пристібати ремені в машині.

Я прочитаю сама для себе казку на ніч, сім разів підряд. І я більше не прагнутиму до перерв. Більше не буде рюкзаків, які потрібно пакувати та розпаковувати, коробок для обіду, які потрібно наповнювати. І я впевнена, що моє серце ридатиме, аби почути ці тоненькі голоси, які кличуть мене: «Мамо, ти декому потрібна!»

І тепер мені здаються прекрасними ці мирні годування в 4 години ранку в нашій маленькій затишній дитячій кімнаті. Ми сидимо у власному лавандовому гнізді на могутньому дубі. Ми дивимося, як тихо падає сніг, і як по рівному білому полотну біжить заєць. Тільки я і моя донечка, в сусідських будинках ще темно і тихо. Тільки ми сидимо і дивимося, як встає блідий мі­сяць, а по стінах дитячої кімнати танцюють тіні. Я і вона – лише ми удвох чуємо, як вдалині ухає сова.

Ми притискаємося один до одного під ковдрою, і я вколисую її, щоб вона знову заснула. Вже 4 години ранку, я змучена та втомилася, але все добре, я їй потрібна. Тільки я. І можливо, мені вона потрібна теж. Тому що вона робить мене Мамою.

Одного разу вона міцно спатиме всю ніч. Одного разу я сидітиму в інвалідному кріслі, в моїх руках нікого не буде, і я мріятиму про ті тихі ночі в дитячій. Про той час, коли я їй була потрібна, і нас було всього двоє на цілому світі.

Чи можу я насолоджуватися тим, що я потрібна?

Іноді – безумовно, але часто це дуже стомлює. Але і не потрібно насолоджуватися кожною миттю. Це обов’язок. Бог зробив мене їх мамою. Це стан, до якого я прагнула задовго до того, як зрозуміла це.

За три дні вихідних мій чоловік не міг повірити своїм вухам, як часто наші хлопчаки повторювали: «Мама. Мама, мама!» – «Вони завжди так?» – запитав він, не приховуючи жаху і співчуття. – «Так, весь день, щодня. Це моя робота». І я вимушена визнати, що це найскладніша робота зі всіх, які у мене коли-небудь були.

У минулому житті я була менеджером в ресторані, в дуже популярній мережі у Флориді. У 19:30, в суботу увечері, я стояла на роздачі нескінченного потоку тарілок, і раптово відключили електрику… але це ніщо в порівняні з тим, що твориться вдома в 17:00. І, повірте мені, клієнтам в Південній Флориді догодити складніше, ніж кому б то не було. Але це подарунок в порівнянні з моїми безсонними хлопчаками, з низьким рівнем цукру в крові.

Колись у мене був час. На себе. Зараз непогано було б зайнятися хоч трохи собою, адже мій зовнішній вигляд дуже далекий від ідеалу. Це доказ мого материнства. Доказ того, що я комусь потрібна. Саме зараз я комусь постійно потрібна. Так само, як минулої ночі…

О 3 годині ночі я чую тупіт маленьких ніжок – хтось заходить в мою кімнату. Я лежу тихо і ледве дихаю. Можливо, він повернеться до себе в кімнату. Так!

«Мамо!»

«Мамо!» – голос стає трохи голоснішим.

«Так» – я ледве-ледве шепочу.

Він замовкає, очі його виблискують в тьмяному світлі.

«Я люблю тебе».

І все, він пішов. Побіг назад в свою кімнату. Але його слова все ще висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і узяти, я б схопила ці слова і притиснула б їх до своїх грудей. Його тихий голос, який шепоче найкращі слова на світі. Я люблю тебе. Усмішка торкається моїх губ, і я поволі видихаю. Я майже боюся, що спогад піде. Я повертаюся до сну, а його слова оселяються в моєму серці.

Одного разу цей маленький хлопчик стане дорослим чоловіком. І він більше не шепотітиме мені такі солодкі слова в неурочний час. Я чутиму тільки гудки машин. Я спокійно спатиму цілу ніч, не турбуватимуся про хвору дитину або про немовля, що плаче. Це просто залишиться в пам’яті. В пам’яті залишаться ці роки, коли я була потрібна, і це було втомливо, але недовговічно.

Потрібно припинити мріяти про те, як «одного разу» все стане простіше. Тому що правда така: так, може, стане простіше, але краще, ніж сьогоднішній день, ніколи не буде.

Сьогодні, коли я насолоджуюся тим, що маленькі рученята обвивають мою шию. «Одного разу» я поверну собі себе. Але сьогодні я віддаю себе іншим, я втомлююся, я вся забруднена, але мене таку люблять, і тому я знову повинна йти. Я комусь потрібна.

Меган Мортон

“Православие и мир”

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №1


Exit mobile version