Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Кому я потрібний? | Капличка

Кому я потрібний?

Кому я потрібний?

Іноді в житті раптом настає така мить, коли ти найгостріше відчуваєш свою нікчемність. Було все нормально, життя йшло своєю чергою – успіхи, невдачі, щось середнє. Ти робиш свою справу, стараєшся як можеш, і, загалом і в цілому, задоволений станом речей.

Іноді впадаєш у відчай і смуток, потім видираєшся, потім знов відчуваєш натхнення і берешся за щось з новими силами. Злети, падіння, загалом – звичайне життя.

І ось приходить воно – відчуття власної нікчемності. Накриває з головою, раптово і могутньо. Ще вчора все було добре, а сьогодні похмурий морок. Найжахливіше, що ти не можеш знайти ніякої об’єктивної причини, чому це так раптом?.. І це не просто смуток або втома, або навіть відчай, це саме всеосяжне відчуття власної нікчемності та непотрібності.

Звідки воно береться? Починаєш міркувати і зрозуміти не можеш – що не так? Ось діти, вони люблять тебе, хоч і не слухаються та ремствують, ти поза сумнівом їм потрібний. Ось робота, що приносить тобі задоволення, потрібна і корисна, ось хобі, ось чоловік, ось друзі. Чому раптом все це стає примарним, сірим і зовсім не важливим?

Першим ділом в голову зазвичай приходять якісь самовиправдовуючі причини, на кшталт поганого самопочуття, «напевно, потрібно перевірити щитовидну» і так далі. Але потім раптово виявляється, що ще 10 твоїх знайомих, різних за віком, роду, колу занять, кількості дітей і так далі відчувають абсолютно ті ж емоції і так само вважають своє життя за нікчемне, безглузде і непотрібне.

Так, це вже не спишеш на погане самопочуття або щитовидну… Правда, звичайно, є ще одна чергова причина – весняна депресія, «лютий-березень важкий час, авітаміноз», але теж не дуже годиться. Бо все ті ж проблеми відчуття власної нікчемності бувають у будь-який час року і в будь-якому кліматі. Отже, хочеш не хочеш, а потрібно міркувати над цією проблемою та аналізувати.

Насамперед, звичайно, робляться спроби виявити у себе депресію. Всі навколо тільки про депресію і говорять, та й мені вже довелося зіткнутися з її легкою формою пару разів. Отже цілком логічно було подумати: це вона! Проте,  не все так очевидно, а прості тести, яких є в інтернеті вдосталь, швидко переконують мене в цій теорії. Ні, це явно не депресія, і навіть не в легкій формі.

Можна сказати – життєвих сил предостатньо, слава Богу, хоч і бувають моменти занепаду. Але у кого їх не буває? До того ж напади усвідомлення нікчемності власного життя находять інколи в невідповідні миті – коли, наприклад, гарний настрій і взагалі все гаразд.

Отже, погане самопочуття, гормональні перепади та депресія були відкинуті мною, і знов безвихідь – так в чому ж причина? До речі, мені здається, що відчуття загальної непотрібності і навіть провальності життя частіше відвідує людей, які цілком себе реалізували,  – може бути, не зовсім так, як мріялося в юності, але все таки.

Я не психолог, і навіть книг з психології не читаю. Можливо, дарма, можливо, на багато що вони пролили б світло. Але так вже склалося, що різні психологічні і взагалі «повчальні» тексти викликають в мені якесь відторгнення і нудьгу. Мені здається завжди, що все це я знаю і так. Знати знаю, а який в цьому сенс?

Все одно не виходить виконати поради, які там зазвичай пропонуються. Мабуть, я з тих, кому потрібно обов’язково стукнутися самій, особисто своїм лобом, до всього дійти своїм розумом. Але наштовхують на осяяння зазвичай не якісь наукові дослідження, передачі та тексти, а звичайні розмови, зовсім на сторонні теми.

Днями, як завжди «випадково», я побачила уривок інтерв’ю з однією спортсменкою, де їй в числі багатьох інших запитань поставили і звичайне, стандартне для спортсменів запитання – «як вам вдалося так швидко досягнути гарних результатів?»

Вона сказала, по суті, дуже просту річ, яка лежить на поверхні. У спорті (а я хочу додати – взагалі, в житті!) обов’язково потрібно думати і аналізувати – зробив щось, а потім проаналізуй, в чому причина, чому вийшло/не вийшло, де помилки, що потрібно виправити. І тоді ти не здійснюватимеш безглуздих рухів. Це ж очевидно!

Але чомусь очевидні речі приходять в голову в останню чергу. Спочатку ти піддаєшся емоціям і грузнеш в глибинах безглуздої і нещадної рефлексії, яка, на жаль, зазвичай не приводить до позитивних результатів, а викликає тугу та смуток, і у результаті засмоктує в глибини ще більшої рефлексії.

Іноді мені здається, що ми дуже багато думаємо… Причому думаємо вкрай непродуктивно, тобто не у бік дії – як зробити те і те, як вийти з ситуації, що створилася, – а «взагалі». Тут і долі світу, і сенс життя і інше подібне. Це, звичайно, думки дуже потрібні і важливі, але… «всьому свій час і своє місце».

Якщо тобі, наприклад, не подобається власне тіло, абсолютно безглуздо рефлексувати на цю тему, потрібно діяти! Є проблеми в роботі – виправляй їх, чого сидіти і скаржитися на життя, роздувати всередині себе відчуття власної неповноцінності.

Цікаво, але дуже багато хто, не змовляючись, пропонує найдоступніший рецепт боротьби з відчуттям нікчемності – просту, але творчу роботу. Коли я запитувала – як ви боретеся, що вам допомагає – найбільш частою відповіддю було «мию підлогу, прибираю, готую» і так далі. І це недивно. Тому що така проста робота – кращий спосіб боротьби зі світовим хаосом і ентропією.

А що може бути позитивніше і життєстверджуюче, аніж боротьба з ентропією?! Так я зробила висновок, що активна дія – один з видів допомоги при відчутті непотрібності. У багатьох випадках, до речі, ніхто за тебе реально підлогу не помиє і пиріг не спече, так що твоя потрібність просто на лице.

Проте не забуватимемо і про аналіз причин. Тому що іноді відчуття це таке всеосяжне, так надовго затягує, що ніяке миття підлоги не допомагає. І тут вже, щоб боротися з тим, що в собі не подобається, потрібно насамперед зрозуміти, звідки це узялося і чому. Які причини викликають ті або інші емоції і відчуття? Чому раптом (або не водночас) ти відчуваєш себе нікчемним, непотрібним, таким, що не відбувся? Чи є у цього реальна підоснова, або все це – твоя рефлексія?

А причин, як з’ясувалося, може бути велика кількість, і усі з різних сфер. Наприклад, відчуття нікчемності власного життя частенько приходить на тлі сильної втоми, частіше моральної, ніж фізичної. Коли здається, що всі твої зусилля йдуть в порожнечу, немає ніякої віддачі, ніхто не цінує твоєї праці і так далі і тому подібне. Причому в реальності все може бути зовсім не так, це тільки тобі від втоми так здається.

Рецепт боротьби тут простий (але іноді не дуже доступний) – відпочинок. І як додаткова підтримка – дуже непогано передати на якийсь час частину своїх обов’язків домашнім (або колегам) і подивитися, як справляться без тебе.

Дуже часто відчуття безглуздя, провальності життя виникає у жінок, які мріяли про якусь кар’єру, творчу або наукову, спортивну або бізнес, а замість цього все життя присвятили сім’ї. Логічно ти розумієш, що виховання дітей і ведення господарства анітрохи не менш важлива робота, ніж робота або творчість.

Але бажання і мрії до кінця ніколи не вмирають, реалізуватися в іншій, можливо, набагато цікавішій тобі сфері дуже хочеться. Особливо, коли, не дивлячись на твої зусилля, в сім’ї (вдома, з дітьми, з чоловіком) все не так, або не зовсім так, як хочеться і бачиться в ідеальному варіанті.

Хочеш не хочеш виникає думка: «Я не на своєму місці». І якщо почати її посилено обдумувати, глибоко рефлексувати із цього приводу, можна просто провалитися до ями відчаю. Я знаю, зі мною таке буває. Єдиний спосіб з цим боротися – гнати такі думки із самого початку, одного разу обдумавши і зрозумівши, що сім’я важливіша за роботу. Ну і як підтримка і закріплення для боротьби – дати собі можливість відвернутися і зайнятися будь-якою цікавою, не пов’язаною з сім’єю справою, чи то хобі, спорт або щось ще.

Втім, думка про те, що ти знаходишся не на своєму місці, цілком може виникнути у кого завгодно. Це пов’язано і з роботою, і з втратою або зміною інтересів, і з розчаруваннями в особистому житті. Власне, це звичайний нормальний сумнів кожної дорослої думаючої людини.

І тут варто гарненько проаналізувати ситуацію, що склалася, і вирішити для себе (гранично чесно): це тимчасова слабкість, чи насправді ти рішуче не на своєму місці? Якщо останнє, тоді потрібно щось робити, якось виходити з становища, змінити роботу, життя. Правда, з деяких теренів не дуже-то підеш, наприклад, з позицій мами або тата, чоловіка або дружини.

Але тут вже по приказці – узявся за гуж, не кажи що не дужий. А ось роботу, і навіть глобально – професію, змінити можна, творчі мрії виконати можна. Нехай не відразу, не наскоком, але хто хоче – знайде можливість. Головне, знову ж таки надмірно не рефлексувати.

Іноді причиною відчуття власної непотрібності бувають переживання якогось нещастя, біди, втрати близької людини. Півроку назад у мене помер тато. І скільки разів я за цих півроку ловила себе на думці: навіщо взагалі все це життя, якщо усім прийде кінець? Навіщо все?

І хоч скільки переконуй себе в тому, що християнство дає надію на зустріч, туга не проходить, і відчуття непотрібності існування теж. Або ж починаєш думати – ну швидше б вже ця зустріч, чого тут дарма мучитися? Але якщо ти до цієї причини докопався, зрозумів, звідки у твоєї «непотрібності» ноги ростуть, впоратися з нею можна, тому що вже знаєш, над чим потрібно працювати.

Адже є ще і банальна криза середнього віку, який так чи інакше наздоганяє кожного з нас, і тут відчуття нікчемності розцвітає пишним кольором. Ось я, мені вже далеко за 30, а нічого ж я в житті не досягнув – ні слави, ні грошей, ні кар’єри, ні духовних висот, ні-чо-го.

Головне, не піддаватися цим провокаціям! Як це нічого? А діти? А справа, яку ти робиш? А люди, які потребують твоєї турботи та любові? А твої думки і вчинки за всі ці роки? А твоє духовне життя (яким би мізерним по твоїх поняттях воно не було)?

І взагалі, відчуття нікчемності власного життя (якщо це не пов’язано безпосередньо з депресією, з сьогоднішнім хворобливим станом, на хімічному рівні) завжди можна повернути в позитивну сторону. Це ж відмінний привід задуматися і змінитися самому, змінити своє життя.

Так, все що ти робив, може не задовольняти і не влаштовувати тебе, але це не привід рефлексувати до безкінечності. Годі рефлексувати – час діяти та змінюватися!
Хоча перевірити здоров’я, гормональне та психічне, теж, напевно, зовсім не завадить.

Єлизавета Правікова

Матроны.RU

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, № 7

Exit mobile version