В середині 2 століття до Різдва Христового Іудея була поневолена сірійськими греками. Цар Антиох Єпифан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв зрадив віру у єдиного Бога і підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри.
У той час у Юдеї жив священик і вчитель Закону Єлеазар. Він вже досягнув глибокої старості, але залишався чоловіком благовидним, славним мудрістю і благочестям.
Аби посміятися над вірою і благочестивими традиціями юдейського народу, Єлеазара привели до царя і змушували їсти свиняче м’ясо, що було строго заборонене Богом в Старому Завіті. Коли ж він відмовився, його стали умовляти, щоб він лише зробив вигляд, ніби споживає заборонене законом. Та Єлеазар на це відповів: “У мої роки негідно лицемірити; якщо молоді дізнаються, що дев’яносторічний Єлеазар схилився до язичництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри”.
Під час великих катувань, коли від ран священик Божий вже наближався до мученицької смерті, він застогнав, кажучи: «Господеві, який має досконале знання, відомо, що я, маючи можливість позбутися смерті, приймаю жорстокі муки і охоче терплю їх зі страхом перед Богом».
Тоді до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Їх звали: Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Евсевон, Алим та Маркел. Їх привели до беззаконного царя і також почали змушувати вживати недозволену їжу. Тоді один з них, відказуючи за всіх, мовив: «Ми краще помремо, ніж порушимо закони наших батьків». Цар наказав відтяти йому язика, здерти з тіла шкіру і відсікти руки та ноги на очах в інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще живого юнака кинули на величезну розпечену сковороду.
Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муки таким же чином. Вже при останньому подиху він сказав: «Ти, мучителю, забираєш в нас це життя, але Цар світу воскресить нас, що померли за Його закони, для життя вічного». Коли катували третього і хотіли йому відрізати язика, він вмить виставив його, безбоязно надставив також руки, сказавши: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не жалію їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потому славну мученику кончину прийняли ще три брати-Маккавеї.
Сьомому ж, наймолодшому, мати їх свята Соломонія сказала: «Благаю тебе, дитино моя, поглянь на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так започаткувався людський рід. Не лякайся цього вбивці, але будь достойним твоїх братів і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову набула тебе з братами твоїми». Після синів загинула й мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.
А в той час на захист істинної віри і своєї батьківщини повстав священик Матафія з п’ятьма своїми синами. Навколо них невдовзі згуртувалося багато ревних прихильників Божого закону. Особливою хоробрістю серед синів Матафії відзначався Іуда, названий у пам’ять мучеників Маккавеєм. Іуда Маккавей, з невеликим військом, часто перемагав сирійців. Та одного разу його оточило численне сирійське військо (22 тисячі), а в нього було лише 800 воїнів. Іуда поліг геройською смертю. Він не погодився тікати від ворогів і тим заплямувати свою славу.
Його брат Симон остаточно розбив сирійські війська, очистивши від них місто Єрусалим з храмом, і визволив свій народ від панування грецьких царів. З вдячності за це юдеї постановили, що в майбутньому, до самого пришестя Спасителя, старший із Симонового роду повинен бути у них первосвящеником і правителем народу.
Маккавеями в іудеїв з тих часів називали взагалі усіх борців за чистоту віри у Єдиного Істиного Бога незалежність єврейського народу.
Для християн пам’ять вітхозавітніх мучеників – братів Маккавеїв стала прообразом мученицього стояння за віру, як перших християн, так і протягом усіх подальших часів.
При підготовці публікації використано матеріали мережі Інтернет
