Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Мученик Вонифатій: «Велик Бог! Велик Христос!» | Капличка

Мученик Вонифатій: «Велик Бог! Велик Христос!»

Мученик Вонифатій: «Велик Бог! Велик Христос!»  Посашко

За православним календарем на 1 січня припадає день пам’яті мученика Вонифатія —  святого, до якого моляться… про позбавлення від пияцтва.

Можливо, якби жив Вонифатій сьогодні, за спосіб життя ніхто б його особливо і не засуджував. Так, любила молода людина погуляти, повеселитися, вина випити, щоб кров заграла. Так, жив, як би сьогодні сказали, «цивільним шлюбом» зі своєю коханою — Аглаідою, дівчиною розумною та гарною на вроду. Правда, таємно, тому що дуже різнилися їх соціальні статуси: знатна римлянка і раб, її домоуправитель. Що поробиш: незаміжня Аглаіда до смерті закохалася в свого гарного слугу, і він відповідав господині взаємністю.

Невже так не буває? Пані і її худорідний коханець. Їх історія любові могла б залишитися сюжетом для дешевої мильної опери, однієї з мільйонів, а стала героїчною сагою.

Розпочалося усе з того, що цих молодих людей — дивна справа! — мучила совість.

Рим, друга половина ІІІ століття нашої ери. Вонифатій і Аглаіда живуть, насолоджуючись один одним і життям. Можливо, сам рабський стан, а можливо, природжені якості спонукували юнака жаліти людей, допомагати їм — не був він гордовитою гульвісою без гроша за душею. І Аглаіда, як і Вонифатій, мучилася від відчуття неправди свого життя, молилася, але що поробиш — пристрасть була сильніша! Слабка людина. Але сильний Бог, якщо у слабкої людини вистачає рішучості і терпіння прийняти Його допомогу.

Невідомо, від кого почула Аглаіда розповідь про мучеників, яких в той страшний час було дуже багато, — ІІІ століття, гоніння на християн імператора Диоклетіана — її, напевно, ніби кольнуло в саме серце. Римлянка захотіла привезти мощі мученика, щоб побудувати домову церкву у себе в маєтку, з шаною їх там поклавши.

Уявимо собі дочку нафтового магната, що мріє за 4-метровою огорожею свого заміського будинку-замку звести невеликий храм, а всередині помістити привезену з далеких країн святиню. Буде, напевно, схоже.

Про що мріяла Аглаіда? Напевно, про те, що вони з Вонифатієм заживуть чесним, добродійним життям, «з чистого листа», а святий мученик буде їм помічником, наставником на цьому шляху. Як говорила героїня фільму «Незакінчена п’єса для механічного піаніно» своєму коханому: «Ми почнемо нове життя, чисте, світле. Ми почнемо жити в селі, будемо працювати, багато будемо працювати…».

Можливо, зі схожими ідилічними мріями Аглаіда почала споряджати в дорогу свого раба Вонифатія. Дала йому грошей на викуп мощів, спорядила декілька супроводжуючих і послала до Малої Азії. Вже виходячи на дорогу, Вонифатій обернувся і кинув коханій жартома: «А що, якщо я не зумію знайти тіло мученика? Може, тобі привезуть тоді моє тіло, замучене за Христа, — чи приймеш його?»

Аглаіда дорікнула жартівникові і нагадала йому, що мета його поїздки не терпить насмішок.

Цей докір згадувався Вонифатію в дорозі. Часу було предостатньо, і він задумався про все, що йому належить зробити, про тих людей, які зараз гинуть з ім’ям Христа на вустах, про того невідомого йому поки християнина, чиє, мабуть, спотворене побоями тіло йому належить викупити за величезні гроші. Вонифатій вирішив постити, не пити такого звичного йому вина, молитися перед справою, яка, — має рацію Аглаїда! — дуже серйозна, щоб ставитися до неї легковажно.

У киликийському місті Тарсі Вонифатій залишив своїх супутників в готелі, а сам вирушив на міську площу. Там відбувалася звичайна для того часу справа: страта «державних зрадників» — людей, не охочих визнавати римських богів. Муки, яким піддавали цих людей, були страшні, витончені: одного поволі палили на вогнищі, іншого садили на кіл, третього перепилювали навпіл дерев’яною пилою. Дикість того часу нам уявити складно.

Але, мабуть, значно більше молодого раба вразило інше: мученики не сипали прокляттями, не благали про помилування, а їх лиця світилися якимсь неземним світлом. Вражений Вонифатій почав ходити від одного мученика до іншого, плакав, обіймав страждальників, цілував їх ноги, просив їх молитов. Схоплений суддею, який керував цими звірствами, Вонифатій на його гнівні розпитування просто сказав: «Я християнин».

Юнака зв’язали, підвісили вниз головою і по-звірськи побили. Потім встромлювали гострі голки йому під нігті — страшний прийом, який сторіччя опісля використовувався в нашій країні, в застінках НКВД.

«Великий Бог! Великий Христос!» — тільки і говорив мученик на всі спроби змусити його сповідати язичництво.

Коли в горло Вонифатію залили розжарене олово, трапилося диво: це ізувірство не пошкодило йому! Роззяви, що зібралися на площі, почали кричати: «Великий Бог християнський!»

Піднявся заколот. Городяни почали кидати в суддю каміння, і той з ганьбою вимушений був сховатися. Розпалений натовп кинувся до язичницьких храмів — знищувати ідолів…

Але наступного дня хвилювання стихло і… Вонифатія продовжили катувати. Коли він неушкодженим опинився в казані, з киплячою смолою, а мучителі, що готували тортури, обгоріли… суддя злякався і віддав наказ покінчити з молодим християнином. Вонифатію відрубали голову.

Його супутники, які два дні прочекали його в готелі, в думках перемили всі кісточки Вонифатію. «Звичайно, цей любитель задоволень зараз в якій-небудь корчмі розважається! Чого від нього ще чекати?!» — обурювалися вони. Коли ці люди дізналися про страту і розшукали тіло святого, то не могли, напевно, знайти слів від сорому.

Аглаіда чекала повернення коханого. Передчувала вона щось чи ні? Як це іноді буває, кинуте жартома слово виявилося пророчим. Уві сні Аглаіда побачила Ангела, який попередив її: «Зустрічай не коханого, а брата і сослужителя нашого». А наступного дня Вонифатій повернувся — своїми мощами.

Звичайно, Аглаіда побудувала храм, в якому помістила тіло мученика, — і від його мощей люди почали зцілятися. А сама знатна римлянка роздала своє багатство тим, що мали потребу і зреклася від світу. Її життя завершилося через 18 років молитов і праведного життя. Кажуть, що поховали їх поряд — Аглаіду та Вонифатія, пані та раба, звичайних, схильних до згубних звичок і пристрастей людей, які здобули святість, які стали черницею і мучеником Христовим.

Валерія Посашко

Православие и мир

Переклад українською- газета “Волинь Православна”, 2013, №1

Exit mobile version