15 °c
Kovel'
Вівторок, 7 Липня, 2020

Недільна школа

Сторінка у розробці

 

 

Ковель – місто залізниників. Паравоз, який навічно зупинився на привокзальній площі, нагадує всім, щоб не забували про звитяжний труд наших земляків.

А навколо був пустир, вітри розносили сміття, у бур’янах шугали бездомні собаки і коти. Якось сумно було дивитися на такий непривабливий “краєвид”.

Та ось непомітно для перехожих пустир перетворився на квітковий оазис, а в центрі, як свічка, виросла невеличка церква – храм Почаївської ікони Божої Матері.

І було все так (дописати початок будівництва і перші богослужіння у тимчасовому приміщенні – 1998 рік 4 серпня Всенічна у вагончику, 1999 рік – Всенічна на Почаївську у храмі)

————

Поряд із тим, як закладалася цеглина за цеглиною у новому храмі, так закладалися духовні зерна в душах парафіян.

Молоде подружжя Ровінських (настоятель храму о.Володимир та м.Катерина) внесли живий струмінь у життя церкви і її прихожан.

У вересні 1998 року з’явилось оголошення про початок духовних заннять для всіх бажаючих почути слово Боже.

Засновником і лектором Православної богословської студії для дорослих став о.Володимир Ровінський. Хвилювався, чи зберуться слухачі. Здавалось би. що в роки безбожжя в людях витравили віру в Бога. Аж ні!

У приміщенні Палацу учнівської молоді, де проводилися занняття, зал був переповненний. Люди різного віку відчували духовний голод і бажали почути мудре слово священника про Християнство, про богослужіння, церковня таїнства, про заповіді Божі…

У наш час при кожному храмі в іконних лавках є в достатній кількості богослужбової літератури. А у 80-90 роках не можна було придбати ні Біблію, на навіть Молитвослова.

Кожної п’ятниці на занняттях в Студії читались лекції про правила поведінки у Божому храмі. Про таїнства Церковні, Всенощне бдіння і добове коло богослужінь, про молитви і їх роль у житті віруючої людини.

Після лекції – жвава розмова. Питання до священника і відповіді. Студія працювала 2 роки.

Будівництво храму завершувалось, батьки, бабусі, дідусі засвоїли ази Православія. Настав час подумати про духовне навчання дітей – заснування Недільної школи при храмі.

З благословіння батюшки охоче взялись за цю справу члени церковної двадцятки – педагоги Галина Миколаївна Ягодинець і Віра Олександрівна Омелянюк. Особливий ентузіазм і горіння проявила вихователька дитячого садка Віра Омелянюк, жінка енергійна, харизматична, Господь щедро наділив її талантами. Мудрий педагог, чудовий організатор, поет, сценарист, постановник, а головне – наявність великого бажання послужити Богові, великої любові до дітей.

Вона – авторка духовного канту “Мати Почаївська”, який став визитівкою нашого храму.

Віра Олександрівна згадує: “Як тільки о.Володимир запропонував заснувати Недільну школу, я , як член церковної двадцяки і вчитель за фахом, відразу погодилася йому допомогти, бо давно мріяла вчити дітей правді Божій. Тому першою стала організатором цієї справи. Разом з Галиною Ягодинець (також педагогом) ми приймали заяви від батьків, діти яких виявили бажання займатись у Недільній школі. Коли списки були готові, розпочалися занняття.

Перші уроки Закону Божого проводились на природі, просто неба. Після богослужіння діти разом з батьками збиралися на території храму біля розлогої верби, на якій були тоді були закріплені дзвони. Після молитви діти всідались на килимах і починалась наука. Вчились не тльки діти, а й батьки і ми, вчителі. Це було справді дуже цікаве, захоплююче дійство!

Після заннять на дітей чекав сюрприз – стіл з гарячим чаєм, бутербродами і різними ласощами.

Ой же смачна їжа біля церковного храму!

Діти дякували Богу і за науку, і за хліб насущний. Вивчення Закону Божого було основним занняттям. Крім цього, були організовані різні гуртки. Гурток образотворчого мистецтва і основ іконопису вела матушка Марія Шкварок, вона мала відповідну освіту і була справжнім професіоналом, а ще, вирізнялася врівноваженністю, добротою і смиренням.

Займлись діти і в гуртку рукоділля. Ним керувала прихожанка храму бабуся Раїса Михайлівна _____________. Бажаючі вчилися плести із бісеру, вишивати не тільки нитками, а й бісером. Вчилися робити гарні квіти. Разом з батьками діти виготовляли українські віночки, в яких вони виступали на кожному святі. А ще при храмі працював драматичний гурток, яким було доручено мені керувати. На православні свята ми готували вистави і сценки. Костюми виготовляли самі діти разом з батьками.

Наші діти першими у Ковелі брали участь у відкритому заннятті Закону Божого у багатолюдному залі Палацу учнівської молоді ім.Івана Франка. Виступали перед священниками всієї нашої єпархії.

У нашій Недільній школи досить часто організовувались виставки дитячих робіт.

Красиво і енергійно проходять різні свята. Владику, священиків, що бувають у нас в гостях на храмове свято, діти зустрічають в українських вишиванках щирими вітальними словами.

Учні Недільної школи храму Почаївської ікони Божої Матері є активними учасниками Фестивалю дружби православних дітей Волині. Незабутньою для них стала гра-подорож “Острів скарів”. Цей фестиваль проходив біля Вербського монастиря. Щирі дитячі молитви, схвльована розповідь намісника монастиря про його історію, змагання, конкурси… З лісу виходить ведмедиця з кошиком з грибами, повчає як потрібно себе поводити в лісі, щоб не зашкодити природі.

Багаття, духовні співи… В небо злітають кольорові кульки, на яких учасники написали свої сокровенні побажання.

Пам’ятним і незабутнім залишаться в дитячих серцях неодноразові паломництва по святих місцях: Почаївську Лавру, Нискиницький, Зимненський, Мілецький, Михнівський, Вербський монастрі, храми м.Володимира-Волинського.

З самого початку роботи нашої Недільної школи я започаткувала гурток церковнословянської мови. Спочатку самотужки навчилась цієї благословенної мови. Церковнословянська мова тільки на перший погляд здається складною. А якщо прикладеш зусилля, потрудишся – і зразу відчуєш музику, мелодійність, виразність, пластику і неповторну красу цієї мови, праматері нашої рідної, української. Це мова мова зачинателів української літературної мови Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського. Тарас Шевченко широко використовував у своїх творах церковнословянську лексику. Сам він уже в девятирічному віці читав псалми напам’ять церковнословянською мовою, коли дяк брав його на поминки”.

Віра Олександрівна згадує свою першу помічницю у Недільній школі – Марію Степанівну Олексюк, відповідальну, старану, трудолюбиву вчительку. Вони разом їздили у Православний центр міста Нововолинська, яким керує священик Вадим Семчук. Переймали досвід, відвідали відкриті заняття Закону Божого.

Бажаючих навчатись у Недільній школі ставало все більше. Маленький клас у тимчасовому приміщенні не вміщав усіх дітей.

Оскільки діти були різного віку, виникла потреба розділити слухачів за віковими особливостями. Було створено три групи: молодшу, середню і старшу. Заняття проводили у різний час. Молодша і середня – зразу після Літургії, а старша – перед вечірнім богослужінням.

Настоятель храму отець Володимир, для якого діти завжди залишаються приорітетом, почав виношувати план, як розширити приміщення, де був би був великий зал. ________________________________

Учителі, які Божою милістю взялися за цю почесну і нелегку справу, усвідомлювали, що мова викладача повина бути зрозумілою, простою і доступною для учнів будь-якого віку. А також слід врахувати не тільки здібності дітей, але і їхні фізичні можливості.

Саме такий підхід до дітей у молодої вчительки Тамари Константинівни Клімук. Враховуючи вікові особливості дошкільнят та молодших школярів, Тамара Констянтинівна проводить уроки в ігровій формі. Вона ілюструє свою розповідь яскравими малюнками, проводить музхвилинки, вчить малюків яскраво сприймати Божий світ: спостерігати за рослинками, тваринками, птахами, милуватися сонечком і сніговими заметами, радіти життю і дякувати Богові.

Учителька вдало поєднує роботу з дітьми і батьками, які їй у всіх задумах допомагають.

Уже стало традицією, що молодша група вітає матерів, бабусь та старших сестричок у день жінок-мироносиць. Так, у 2013 році була підготовлена літературно-музична композиція “Мамо, матусю!” Потішивши жінок громади святковими вітаннями, діти ще й вручили кожній мамі гарну квітку-троянду, котра, як виявилося, ще й смачна, бо зроблена з тіста.

Уроки Християнської етики Тамара Костянтинівна проводить за чотирирічною програмою, розробленою у київському педагогічному університеті ім.Грінченко.

А от вчителька-пенсіонер Тетяна Дмитрівна Ганчук працювала з середньою групою з 2005 по 2011 роки. За цей період навчання діти ознайомилися з Священною історією Старого і Нового Завіту, освоїли назви і зміст церковних свят, стали знавцями особливостей храмового богослужіння та церквоних таїнств, вивчили Заповіді Божі та Символ Віри.

Для заохочення і більш активної участі учнів в заняттях, проводилися різноманітні ігри, тематичні змагання. Діти залюбки брали участь у постановці невеликих п’єс. До активних і уважних учнів в кінці заняття “прилітав” невеликий паперовий ангел, або сонечко зі словом: “Молодець!”. Радість дітей подвоювалася від можливості поділитися дома з батьками своїми успіхами.

В Недільній школі заведено вітати кожного з Днем Ангела листівкою та пісенькою. А в кінці уроку діти збираються навколо чаю з солодощами. Спільна трапеза розпочинається і завершується молитвою та надзвичайно зближує дітей.

До свят Різдва Христового, Пасхи, Святого Миколая, Жінок-мироносиць учні Недільної школи готують змістовні тематичні концерти і конкурси. Під час підготовки до свят педагоги і діти активно використовують допоміжну літературу, яка є у бібліотеці Недільної школи.

Методика і стиль роботи зі старшокласниками дещо відрізняється від занять з молодшими групами. Юнаки і дівчата (14 – 17 років) здатні не тільки запам’ятовувати і осмислювати почуте, але й робити свої висновки і узагальнення.

Викладач старшої групи Євгенія Степанівна Калініна добре усвідомлює, що діти не посудина, котру треба наповнити знаннями. Учителеві насамперед потрібно розібратися: Хто вони? Які у них проблеми? Як заняття у Недільній школи допоможуть їм у особистому повсякденному житті?

Євгенія Степанівна будує свої уроки з двох частин:

а) теоретичний матеріал на тему християнського віровчення;

б) морально-етичні бесіди на теми норм поведінки християн у оточуючому світі, правил хорошого тону, батьки і діти, учитель і учень та інші.

Педагог послуговується у своїй роботі чудовими посібниками: “Джерело вічності” (Б.Кузик і Л.Литвин), “Уроки християнської моралі” (Д.Корнелюк), “Юним про головне” (прот.В.Ровінський), а також періодичними виданнями: газета “Волинь Православна”, журнали “Отрок” і “Самарянка”.

Оскільки в старшій групі переважна більшість слухачів були учасниками дитячого церковного хору, Євгенія Степанівна проводила інтегровані уроки спільно з викладачем і регентом дитячого хору Вірою Степанівною Артемук.

Один з таких уроків вирішили присвятити темі: “Божественна Літургія – центр духовного життя православного християнина”. Метою заняття було показати красу богослужіння і богослужбового співу, порядок і хід Літургії, укріпити віру у Христа Воскреслого. Тема об’ємна, насичена, непроста. Готувалися усі сумлінно. Сам урок проходив у храмі, що надавало більшої зосередженності і урочистості. Після молитви і вступного слова дзвінко прозвучали Шевченкові слова:

Наша дума, наша пісня…
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна і правдива,
Як Господа слово!

Розповіді учнів про склад та зміст Літургії супроводжувалися відповідними піснеспівами (“Херувимська”, “Символ віри”, “Милість миру”, “Достойно єсть”, “Отче наш”), котрі звучать у той чи інший момент під час богослужіння. А отець Володимир Ровінський привідкривав завісу таємничості Літургії і розповідав, що у цей час звершується у вівтарі та пояснював, що означає кожен піснеспів.

А от при повторені старшою групою 5-ї заповіді Божої “Шануй батька і матір твою”, слухачі забажали висловити свої судження про роль батьків у їхньому житті через невеличкі твори-роздуми: “Моя кровинка (про тата)”, “Хочу бути схожою на маму”, “Моя бабуся”, “Материнське серце”, “Найкращий в світі дідусь” і інші.

Ще більше розкривають себе учні в анкетах, які часто практикує Євгенія Степанівна. Ось деякі уривки з юнацьких суджень про щастя:

“Щастя – це стан душі, коли відчуваєш радість: гарна оцінка, досягнення у спорті, комусь став у пригоді. І раптом набіглі хмарка – і ти вже сумний. Щастя сховалося. Помолишся – настає полегшення, і Бог з тобою, і світ такий гарний і неповторний”.

“Щастя – коли тебе всі люблять і поважають”.

“Щастя – коли маєш Бога в серці”.

“Щастя – це прекласна мить”.

А на запитання, чи хотів би ти бути багатим відповідали так:

“Хотів би бути багатим духовно, а не матеріально. Коли зустрінешся з духовно багатою людиною, то відразу відчуваєш якусь силу, від цієї людини виходить якась енергія…”

“Я роздала б багатство сиротам і онкохворим дітям, щоб хоч трохи полегшити їхні страждання”.

На третій рік навчання у старшій групі діти подорослішали (8, 9, 10 класи). Ведуться бесіди про дружбу і кохання. Зачитуються уривки з листів царевича Миколая Олександровича, в майбутньому царя-мученика і принцеси Алікс (Олександри Федорівни), як зразок вірності і ніжного кохання, які потім привели до створення дружньої багатодітної сім’ї. Сім’я ця жила достойно і загинула гідно.

Учням пропонуються питання для обговорення:

“Чому необхідна вірність у подружньому житті?”, “Чому сім’ю називають малою Церквою?”, “Яку роль в сім’ї мають грати чоловік, жінка, діти?”.

Паралельно проводиться робота з батьками. На батьківські збори виносяться актуальні тематичні питання: “Виховання хлопчиків в православній сім’ї”, “Роль батька у вихованні доньки”, “Трудове виховання в сім’ї”, “Про гріх лихослів’я та осуду” та інші. Такі бесіди викликають у батьків жвавий інтерес і бажання виховати своїх чад достойними людьми.

Слухачі Недільної школи найбільше полюбляють зустрічі зі священиком віч-на-віч. У невимушеній обстановці, за чашкою чаю, розповідають про свої успіхи і невдачі, задають питання у письмовій формі і усно, розкривають свої здібності у віршуванні, музиці, рукоділлі, малюванні, моделюванні. З радістю дарують священику подарунки, виготовленні власними руками.

У 2007 році у Недільній школі було засновано факультатив малювання та основ іконопису. Курує ним талановита, відповідальна, добросовістна прихожанка храму, викладач художньої школи – Марія Анатоліївна Шевченко.

Ікона це книга про віру, це Божественна істина, проповідана не при допомозі слова, а зображення. Через ікону на нас сходить Божественне світло, котре преображає людину, спонукає її з одного боку торкнутися іншої реальності, іншого світу, а з другого – думати, співпереживати, молитися.

Марія Анатоліївна вкладає в серця своїх вихованців ту істину, що чим чистішим буде життя іконописця, тим доступнішою і правдивішою буде мова ікони. Адже ікона слугує ще й місточком від світу матеріального до світу духовного.

Поряд з вивченням основ іконопису, Марія Анатоліївна навчає дітей мистецтву сворення художніх композицій, витинанок на релігійну тематику. Гуртківці неодноразово брали участь у виставках, котрі проводяться на приході, а кращі роботи зберігаються на стендах.

Віднедавна Марія Анатоліївна очолила роботу зі старшою групою Недільної школи і взяла на себе цю непросту ношу збереження і примноження віри у серцях підлітків.

Особливої уваги заслуговує самовіддана та жертовна праця з дітьми регента храму Віри Степанівни Артемук. Професійний і досвідчений музикант та педагог, вона протягом тривалого часу займається при Недільній школі з її вихованцями хоровим співом. Учасники дитячого хору навчаються розуміти церковний спів, цінувати його особливостями. Церковні та народні піснеспіви кращих композиторів знаходять у виконанні дітей особливе звучання. Діти брали участь у багатьох пісенних фестивалях від Ковеля до Києва. Кожного разу поверталися додому з грамотами та дипломами. Та головне, учасники дитячого хору беруть участь у храмовому богослужінні. І це найвище визнання їхніх талантів та найкраща нагорода за їхню працю.

За час існування дитячого хору при храмі Почаївської ікони Божої Матері його склад мінявся декілька разів – діти виростають, поступають на навчання у “виші”, створюють сім’ї, але завжди поспішають до рідного храму і незмінно вважають себе його хористами. А в той час у дитячий хор вливаються маленькі його учасники. Вони стоять на репетиціях у передніх рядах і уважно дослухаються до старших хористів, а Віра Степанівна стає їм не тільки вчителем і дирегентом, але й другою мамою.

Сьогодні сивочолі викладачі Недільної школи передають педагогічну естафету молодим вчителям. Викладацький склад поповнив молодий та енергійний священик Євгеній Стойка, він веде особливий курс для хлопчаків – вівтарників та паламарів храму. А з вихованцями середньої групи займається Ольга Петрівна Онищук. Віднедавна, посаду другого регента храму вона вміло поєднує з викладанням у Недільній школі. Щирість і доброта, посіяні у глибоковіруюче серце цієї молодої вчительки, скоро знайшли потрібну стежинку до дитячих душ.

З поверненням!

Увійдіть у свій обліковий запис нижче

Створити новий обліковий запис!

Заповніть форми нижче, щоб зареєструватися

Відновіть ваш пароль

Введіть своє ім’я користувача або електронну адресу, щоб скинути пароль.