Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Підліток | Капличка

Підліток

ПОДРОСТОК , Підліток, Амвон, Волинь Православна

З підлітками завжди нелегко. Ніби все раніше ставалося «саме собою» – батьки говорили, дитина слухалася. Але раптом вона відмовляється сприймати будь-що, батьки перестають бути для неї авторитетом, відчуження зростає в геометричній прогресії.

Чи можна щось виправити?

Про це – в бесіді з Єкатериною Бурмістровою, сімейним психологом, мамою десятьох дітей.

– Ви говорите, що до підліткового віку батькам потрібно накопичувати багаж стосунків. А ось якщо не будували стосунки, займалися роботою, а потім спохопилися. Вже пізно щось робити? Дитина «пішла» від них?

– У таких випадках ми маємо варіант «жорсткої посадки» в стосунках, на зразок того, коли шлюб батьків розпадається на тлі підліткового віку дитини. Усвідомлено або неусвідомлено вона починає не те щоб мстити, а намагатися якось «компенсувати» собі ситуацію, добрати увагу будь-якими способами.

Потрібно бути готовими до того, що доведеться стерпіти. Незважаючи на парадоксальні приклади поведінки дитини, розуміти, що все лікується спілкуванням і, незважаючи на «голки», якими намагається вколоти підліток, намагатися спілкуватися.

Зрозуміло, що час упущений, точок зіткнення немає, і їх потрібно шукати: їздити в поїздки – тільки батьки та дитина, ходити в кіно, та просто банально – по магазинах. З хлопчиком можна разом займатися спортом: можна разом розпочати освоювати якийсь його вид. Ще варіант – ходити в гості, можливо, якісь ваші друзі або їх діти здадуться підліткові цікавими, що розділяють його погляди. Це може стати точкою входу в стосунки.

Для всього цього потрібно викроїти час, яким би складним це не здавалося, якщо є бажання все-таки зовсім не «втратити» дитини: приходити не надто пізно додому, не працювати у вихідні. Прагнути будувати сумісні плани в канікули, якщо вони у підлітка якоюсь мірою вільні.

– Як це все можна розпочати? Дитина ж не звикла, що нею займаються, а тут: «Сину (дочко), давай ми разом…»

– Так, не звикла. Але дитина, підліток – пластична істота. Півроку систематичних зусиль, і результат буде. Потрібно просто не звертати уваги на перше відторгнення та недовір’я і розуміти, що з погляду дитини батьки отримують по заслугах.

Пояснити, чому так батьки багато працювали, можна буде значно пізніше: наприклад, тоді, коли дитина сама стане батьком або матір’ю.

– А якщо батьки завжди були залучені до життя своєї дитини, але вона стала підлітком, і стало ясно, що з нею не працює те, що працювало, вона стала іншою, відчуженою?

– Залучених батьків до під­літкового віку дитини нерідко характеризує гіперопіка. Коли увага до дитини велика, складно прийняти зміни, які з нею відбуваються, складно її «відпустити». Дуже залученим мамам, як правило, ще і нічим себе зайняти: вони звикли весь час присвячувати дитині або дітям, а ті вже виросли. Причому професія загублена, соціальних зв’язків мало.

Звичайно, потрібно, з одного боку, читати літературу про підлітків, щоб розуміти, з ким маєш справу, розмовляти з людьми, які пройшли через цей етап. З іншої – організовувати своє життя. Тобто протилежне завдання тієї ситуації, яка була викладена в першому питанні, де батькам потрібно викроїти час серед насиченого життя та віддати його дитині.

Тут же потрібно, можливо, на початку навіть штучно, шукати, чим себе зайняти, щоб вийти із стану гіперопіки. З гіперопікою підлітки борються серйозно, вона для них – прояв нелюбові.

– Але як в цій ситуації вибудовувати стосунки з підлітком, як перебудуватися?

– Насправді це не так складно. Звичайний підліток багато часу зайнятий: школа, потім уроки, які не потрібно контролювати, а потім або спілкування з однолітками, або якісь позашкільні заняття, або і те і інше разом.

Якраз у випадку із занадто активними батьками, у них на підлітка більше часу, ніж йому корисно. До речі, мама, яка зайнята якоюсь своєю справою, викликає більше поваги. Дитині (дітям) можна пояснити: «Ви виросли, і я вже не можу займатися вами в тому об’ємі, як раніше. Тепер мені потрібно займатися тим, чим мені цікаво, своєю справою». «Своя» справа може бути будь-яка – це і робота, і навчання по освоєнню іншої професії, і добирання навиків по своїй, і добродійна діяльність.

– Але страшно ж от так, різко, все змінювати. А раптом навпаки, загубиться те, що було накопичене в стосунках з дитиною?

– Батьківський страх, що якщо ти відійдеш від дитини, то вона віддалиться, – нерідке явище. Хоча все навпаки: підліток більше цінуватиме ваші стосунки. Потрібно просто знайти відповідну вашій сім’ї, темпераменту, віку, роду дитини, пропорцію близькості та віддалення, оптимальну дистанцію.

Та дистанція, яка потрібна трирічному малюкові, якому корисно проводити з мамою багато часу, і навіть семирічному, абсолютно не потрібна шістнадцятилітній людині. Вона сприймається, як знущання, більш того – псує характер.

Якщо людина може не тільки сама розігріти собі суп, але й приготувати нехитру вечерю, то їй і корисно зробити це самій, а не отримати готову їжу на тарілочці. Це розвине і підлітка, і стосунки.

– Якщо раптом на підлітка «накотило», йому забажалося особливої турботи, забажалося відчути себе маленьким?

– Так, для підлітка характерна така амбівалентна поведінка, коли ознаки посиленої дорослості змінюються проявами  несамостійності. Як чинити батькам? Проявляти гнучкість. Забажалося людині посиленої турботи? Дайте їй її.

До того ж, якщо мама сиділа з дитиною 13-16 років, вона не зможе відразу піти в роботу. З цим, навпаки, зазвичай бувають труднощі.

Нашому поколінню батьків будувати стосунки з підлітками ще допомагають спогади про власне дитинство. Ми в дитинстві були набагато самостійніші, ніж сьогоднішні діти. З 7-9 років – з ключем на шиї, поверталися з школи, самі собі розігрівали обід, сідали за уроки. І ці спогади дуже підтримують батьків.

Якщо людина твердо знає, що є хтось, хто за неї усе зробить, самостійність не з’явиться. Навіть у дорослого дядька з бородою.

– Є такий тип батьків – батьки «малюків», яким простіше будувати стосунки з дітьми молодшого віку. Але милий малюк перетворюється на шкідливого підлітка. Як «зростати» разом з дитиною, як прийняти, що вона дорослішає? Що робити, якщо запізнилися?

– Насправді, у батьків тут немає варіантів. Якщо вони не «зростають», намагаються використовувати старі методи в спілкуванні з дитиною, то дитина обов’язково покаже, що так не годиться. Тому якісь моменти у виникаючих конфліктах спротиву є повчальними.

Трапляються протилежні випадки, коли людина дорослішає, розуміє це, але свідомо не бажає збільшувати самостійність. Тут батькам теж варто задуматися: можливо, така несамостійність в чомусь зручна батькам. А що буде з їх дитиною далі?

Я знаю реальні історії, як разом з випускниками інститутів, які збираються влаштовуватися на роботу, у відділ кадрів приходять і мами. Можна уявити собі, яке враження це справляє на працедавців.

– Як бути, якщо здавалося, що з дитиною все гаразд, і раптом вона різко «відбивається від рук», настільки, що перестає, наприклад, ночувати вдома?

– Батькам все-таки непогано знати коло знайомих підлітка. І ось таке різке відпадання трапляється рідко. Але якщо все-таки батьки не бачили, як змінюється дитина, сприймаючи її як і раніше малюком, значить, час прокидатися та розбиратися з тим, що відбувається.

Зазвичай подібні струси швидко приводять батьків до нового розуміння стосунків з дитиною. Це хворобливо: батьки намагаються включити важелі, які вже не працюють, взяти під контроль те, що під контроль не береться. Тут знову єдиний вихід – намагатися налагоджувати діалог. Потрібно намагатися розмовляти, зокрема, про проблеми дитини.

Якщо раніше діалогу не було, потрібно приготуватися вислуховувати мільйон докорів, жор­сткі критичні оцінки всього стилю життя батьків, їх особистостей, їх переконань, зокрема, релігійних.

– Як же батькам все прийняти от так, відразу?

– Батькам нічого не залишається іншого. Це такий ось варіант шокової терапії. Мені здається, що підліткова криза схожа на кризу трьох років, яка проходить під девізом «Я сам».

Тобто підліткова криза не струс, який переживають батьки. Коли дитині був рік, мама переживала, що вона тікала від неї на вулиці, потім батьки переживають це «я сам» трирічної дитини. Кожний раз з дитиною відбувалися незворотні метаморфози. Дитину, яка побігла, не можна насильно засунути назад у візок.

– Але ж батьки можуть злякатися та розпочати підтакувати дитині…

– Тобто батьки починають втрачати межі: дозволяти дитині ображати, говорити з собою по-панібратськи… Зазвичай у батьків все-таки дозволяє пригальмувати ситуацію, що неправильно розвивається, якщо не інтуїція, то відчуття, що тебе, дорослого, потіснили.

Перехідний вік дитини – він і для батьків теж перехідний. Це не мить, це процес, коли місяці, роки формується новий тип стосунків. Які можуть і не виникнути: дитина виросте та стане внутрішньо чужою в тому випадку, якщо батьки категорично не даватимуть самостійності дитині або повністю погодяться на такі панібратські стосунки, якщо не виникне новий, вже дорослий діалог.

Ситуація може бути незворотною до тих пір, поки у дитини, наприклад, не виникне своя сім’я, або не з’явиться певний хворобливий досвід, який її пом’якшить.

– Коли дитина маленька, вона слухається батьків просто тому, що вони – батьки. Вони звикають до цього. Але дитина стає підлітком, і авторитет батьків в її очах знижується до нуля, вона просто перестає їх слухати, сприймати. Тут можна щось вдіяти?

– Існує авторитарний стиль виховання, існує – ліберальний. Але обидва вони, як показує досвід декількох поколінь, не дуже підходять. На відміну від авторитетного стилю виховання, коли дитину поважають, але голос батьків все одно виявляється вагомішим. Тобто у дитини є голос в сім’ї, її готові вислухати, обговорити її думку, але голос цей – не вирішальний.

Щоб підліток відчував авторитет батьків, важливо правильно розставити пріоритети. Так, підліток ще повністю матеріально залежить від батьків. Інша справа, він до цього звик. Звик, що все необхідне з’являється у нього без зайвих питань і часто за першою вимогою.

Насправді – це великий ресурс. Якщо батькам перестати бути занадто жертовними, на усе згодними, і акуратно, коректно підкреслити підліткові: «Так, ти вже дорослий, але поки не можеш ось цього і ось цього». Мені здається, тут важливі перші спроби дитини заробити якісь гроші, щоб відчути їх вартість. У батьківському гаманці, як відомо, гроші сприймаються без рахунку.

Дуже важливо, щоб у дітей були домашні обов’язки. Батьки самі часто зміщують акценти: «Ти тільки навчайся, ми усе влаштуємо самі». В результаті – вирощують споживача. Але у підлітка вдома, окрім прав, мають бути і обов’язки. Коли у дитини мільйон прав і ніяких обов’язків, вона просто не розуміє, як батьки досягають існуючого рівня життя, якості її освіти і так далі.

Важливо і демонструвати вчинками, що батьки щось розуміють у житті. Підліток, звичайно, з цим активно бореться і в очі не готовий цього визнавати, проте позаочі, коли батьки не чують, він може буквально копіювати батьківські переконання.

Якщо дитина грубіянить, нехтує батьками – це не тому, що вона така погана, а тому що у батьків немає авторитету. Наприклад, у разі дітоцентричної моделі сім’ї. До підліткового віку стає зрозуміла її непрацездатність. Комусь з батьків вдається змінити цю модель, перебудуватися.

Тобто вони змінюють життя, в якому дитина існує на всьому готовому. Перестають пробуджувати до школи, допомагати готувати уроки, наймати репетиторів, купувати речі. Але не грубо, різко, у військовому порядку, а поступово, продумано, вводячи дитину в світ відповідальності. Наприклад, перед початком навчання у восьмому класі, вони можуть сказати: «Ти вже велика і можеш вставати в школу сама».

Якщо ви пробуджуєте та возите дитину до школи щодня – це не цінно, а звично і невидимо, як повітря. Відразу це не зміниш. Дитина буде не вчасно прокидатися, спізнюватиметься, говоритиме, що її батьки не люблять… Дорослим потрібно буде бути спокійними.

І ось так, поступово з’явиться розуміння цінності батьківської участі в житті дитини.

Але окрім всього цього, як я вже говорила, обов’язковий контакт з дитиною, позитивно забарвлені сумісні події.

Розмовляла Оксана Головко

Православний журнал для жінок – “МАТРОНЫ.RU”

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №10


Exit mobile version