Преображення Господнє


Преображення Господнє – таємниче явлення Божественної величі та слави Іісуса Христа перед трьома Його найближчими учнями під час їх молитви на горі Фавор.

По-грецьки, це слово означає «перетворення на інший вигляд», «зміна форми». Це одна з найважливіших подій євангельської історії, про яку свідчать відразу три євангелісти: Матфій, Марк та Лука.

В останній рік Свого земного служіння, знаходячись в Кесарії Филиповій, Спаситель, напередодні прийдешніх страждань, почав відкривати учням те, що «Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня» (Мф. 16: 21).

Ці слова дуже засмутили апостолів, особливо Петра, який звернувся до Спасителя із словами: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» (Мф. 16: 22).

Відмітивши скорботу учнів і бажаючи полегшити її, Іісус Христос обіцяв деяким з них показати ту славу, в якій Він буде після Свого відходу: «Поправді кажу вам, що деякі з тут присутніх не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своєму» (Мф. 16: 28).

Опісля шести днів, Господь у супроводі учнів відправився з Кесарії в межі Галілєї. Зупинившись біля гори Фавор, Він узяв з Собою трьох учнів – Петра і братів Іакова та Іоанна – і зійшов з ними на вершину помолитися. І апостоли, стомившись, заснули: «Петро ж та приявні з ним були зморені сном» (Лк. 9: 32).

Під час їх сну Господь Іісус Христос преобразився: «І коли Він молився, то вигляд лиця Його преобразився, а одежа Його стала біла й блискуча» (Лк. 9: 29). Прокинувшись від сну, апостоли побачили Його в світлому одязі з яскравим світлом, що виходив від Нього. Христос розмовляв з двома мужами – пророками Мойсеєм та Ілією про майбутні страждання.

Коли розмова добігала кінця, Петро проникся відвагою та сказав Господу: «Учителю, добре нам бути отут! Поставимо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі» (Лк. 9: 33).

Але Іісус негайно показав йому, що не має потреби в скінії, що Він є Той, Хто протягом 40 років робив в пустелі намети з хмари його отцям. «Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» (Мф. 17: 5).

При цих словах апостоли в сильному страху пали ниць. В цей час слава Господня, а разом з нею і пророки, сховалася від них. Господь підійшов до учнів, що лежали на землі, кажучи: «Вставайте й не бійтесь» (Мф. 17: 7). Піднявши очі, апостоли нікого не побачили, окрім Господа Іісуса. Вони почали спускатися з гори.

Євангеліст Марк пише: «А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих?» (9:9-10).

Два єства

Преображення трактується як явлення Сина, при якому Отець свідчить голосом зі світ­лої хмари Святого Духу, тобто в даному випадку можна говорити про одкровення всіх Лиць Святої Трійці. Ця подія вказує на той факт, що в Іісусі Христі сполучено два єства – божественне і людське.

Під час явлення величі та слави Спасителя божественна природа Христа не змінювалася, але була лише явлена в Його людській природі. За словами Іоанна Златоуста, це відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах в славі з ангелами».

Єфрем Сирин говорить: «Раділи пророки, бо побачили тут Його людське єство, якого ра­ніше не бачили. Раділи і апостоли, бо побачили тут славу Його Божества, якого раніше не розуміли, і почули голос Отця, що свідчив про Сина… Потрійне було тут свідоцтво: голос Отця, Мойсей і Ілія.

Вони предстояли перед Господом, як служителі, і дивилися один на одного, – пророки на апостолів, і апостоли на пророків, святий Мойсей бачив освітленого Симона – Петра, домоправитель, поставлений Отцем, поглядав на домоправителя, поставленого Сином; старозавітний незайманий Ілія бачив новозавітного незайманого Іоанна; той, хто вознісся на вогненній колісниці, поглядав на того, хто возлежав на полум’яних персях Христових.

Таким чином, гора була Церквою, тому що Іісус з’єднав на ній два завіти, прийнятих Церквою, і показав нам, що Він є Подавець обох».

Деякі богослови (Косма Маюмський, Іустин Попович) вважають, що при цій події було преображене і все людське єс­тво, оскільки Бог став людиною і «преобразив» Божий образ кожної людини, видаляючи з нього «осад» первородного грі­ха: «Невимовно явивши на Фаворі неприступне світло, Владика Христос наповнив творіння радістю та обожив людство».

Місце Преображення

Де саме відбулося явлення Божественної величі і слави Спасителя – в Священному Писанні не вказано, повідомляється лише, що подія відбулася на якійсь горі. Церковна традиція співвідносить неназвану гору з галілейскою горою Фавор (звідки походить ісихастський термін «фаворське світло»). Хоча ця думка в даний час і викликає заперечення у ряду вчених.

Фавор є невеликою піднесеністю, що знаходиться в південній Галілеї. У новозавітну епоху на вершині Фавора була фортеця, що робило місце несприятливим для самоти.

Проте є і інші думки – частина дослідників схиляються на користь гори Єрмон. Єрмон, при великій висоті («висока гора»: Мф. 17:1, Мк. 9:2), яка створила сприятливі умови для повної самоти, розташований на північ від Галілєї. Область Кесарії Филипової, де учні сповідували у Вчителеві Месію, лежить біля підніжжя Єрмона.

Приурочення Преображення до Єрмону відповідає і хронології події: подальше проходження Господа через Галілею (Мк. 9:30) логічно розуміти (напередодні шляху до Єрусалиму) як проходження з півночі на пів­день – не від Фавора до Єрмону, а від Єрмону до Фавору.

Не дивлячись на те, що ця подія священної історії здійснилася за 40 днів до розп’яття Спасителя, вона відмічається в серпні, а не в лютому. За встановленою традицією, часовий проміжок в 40 днів відокремлює це свято від Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня), коли церква знову згадує страждання Спасителя на хресті.

У зв’язку з цим, зокрема, протоієрей Олександр Шмеман помічає: «До свого оформлення в окреме свято спогад Преображення, поза сумнівом, був пов’язаний з пасхальним циклом, на що ще і зараз вказують тропар та кондак цього дня: «…та коли Тебе побачать розіп’ятим»».

Преображення належить до двунадесятих великих свят. У свято здійснюється літургія, читаються парімії, а також співа­ється канон, в якому підкреслюється велич події, що відбулася. Колір богослужбового одягу в це свято – білий, символізуючий божественний нетварне фаворське світло.

Святкування

В Палестині Преображення літургійно святкується, ймовірно, починаючи з IV століття, з часу побудови святою рівноапостольною Єленою на горі Фавор храму, освяченого на честь цього свята. Крім того, всі богослужбові пам’ятники, що дійшли до нас від початку VIII століття, говорять про загальне святкування цієї події в VIII і подальших століттях.

На Заході з XV століття папою Каллістом (з 1457 року) Преображення встановлене загальним святом. В певній мірі це свято можна пов’язати і зпівставити із старозавітним святом кущів. Подібна взаємність підтверджується і традицією здійснювати в обидва цих торжества освячення плодів.

На Сході на початок серпня достигають злаки та виноград, які християни приносять в храм для благословення на знак подяки Богу за дарування цих плодів. Частину врожаю в перші століття християни жертвували в храм для здійснення таїнства євхаристії. Очевидно, що в християнстві освячення плодів цього дня придбало особливе символічне значення.

У Преображенні Христа показане той новий, преображенний та благодатний, стан, який людина та світ здобуває Воскресінням Христа і яке здійсниться у воскресінні людей. І уся природа, яка прийшла в розлад з тої миті, коли в світ через людину увійшов гріх, тепер разом з людиною чекає прийдешнього оновлення.

В Православній Церкві існує чин освячення плодів, з часом це свято отримало назву Яблучного Спаса, оскільки цього дня освячуються яблука.

Народну назву свято Преображення при­д­­бало внаслідок того, що, згідно Типікону, цього дня освячується виноград нового врожаю і інші плоди, а там, де його немає, – яблука, після чого їх дозволяється споживати. Освячення проводиться в кінці святкової лі­тургії і є виразом дару Богу від благословленої Ним природи.

Димитрій Борисов

Джерело – nsad.ru

Переклад українською – “Волинь Православна”2014 ,№8

Exit mobile version