Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Серце з плоті, кам'яне, шерстяне | Капличка

Серце з плоті, кам’яне, шерстяне

Сердце плотяное, каменное, шерстяное, Ткачев, Амвон

«Відніми серце кам’яне і дай серце з плоті», – так зокрема говорить Амвросій Медіоланський в літургійній молитві. Серце, дійсно, замість живої та тріпочущої плоті, може бути кам’яним, може бути дерев’яним або ще яким. Одного разу чув я східну байку про те, що серце може бути шерстяним, і саме це – найзліше серце.

Якщо по каменю, дереву або залізу вдарити, то вони народять звук, проявлять свою присутність. По шерсті ж скільки не бий, вона мовчатиме. Серце бездушне, серце байдуже до чужого болю, воно і є – шерстяне. Його не розіб’єш на шматки як кам’яне. Його не запалиш тертям як дерев’яне. Воно не гуде набатом як залізо. Зате будь-який реп’ях вчепиться в нього так, що не відірвеш.

Домовимося порівняти образи та інші хвороби серця з реп’яхом, який потрібно відірвати. Адже пробачити потрібно саме «від серця». Так говорить Христос в Євангелії. Мало усміхнутися та вимовити священну формулу: «Простіть – Бог простить». Потрібно силитися змінити образ думок. І ось починаєш відривати від серця злу пам’ять про самих різних людей, а вона не відривається.

Чіпляється, впирається і навіть якщо відривається, то не цілком, а залишаючи на місці частину колючок. Звідси – від невміння прощати просто і цілком – пізнаю, що серце моє шерстяне, егоїстичне. Воно здається тихим, але це обман. Егоїстичне серце не тихе, а зачаїлося, як хижак. І що робити?

Ліки повинні відповідати хворобі. Якщо хвороба полягає в злій пам’яті, лікувати доведеться пам’ять, витісняючи одними спогадами інші. Хрест, на якому Христос мовчить, але самим положенням розпростертих рук говорить «Прийдіть до Мене», повинен постати в пам’яті на першому та головному місці.

Ми всі згрішили і всі позбавлені слави Божої. Якість нашого життя принизлива в порівнянні з тією славою, яку втратив Адам; і ще нікчемніше воно в порівнянні з прийдешнім одкровенням слави синів Божих. Чи нам тут сваритися, на землі вигнання? Бог в Христі прийняв і пробачив всіх. Пробачив і прийняв мене, що бурчить на багатьох. Пробачив і прийняв тих, хто бурчить у відповідь. Так що ж ми, прощені та прийняті, продовжуємо поводитися так, немов Христос не за нас помер?

Господь має бути поставлений нами в центр життя, щоб Він був, як говорять священики на службі, «посеред нас». І без пам’яті про Нього справжнього примирення не буде. Буде щось вимучене, важке, травмуюче душу.

Я бажаю багато що забути, а воно не забувається. Я ніби і пробачив вже усіх, а воно ні-ні, та й згадається, та так, що душу обпалить. І стараюся, а бачу, що результат нікчемний. Все це так у переважної більшості, якщо, звичайно, вони чесні з собою.

А коли ж буде інакше? Сподіваюся тоді, коли ми не сподіватимемося на себе і на те, що особистим внутрішнім зусиллям можна досягнути серйозних змін в духовному житті. Безблагодатний аскетизм і духовний егоїзм не зцілять, а до кінця згублять. Потрібна допомога Бога і молитва наша за своє серце. Всі знають цю молитву. «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови».

Бог, що створив весь світ без жодного стомлення, бажає перетворити в людині серце з відома самої людини. Бог чекає молитви і згоди на вхід в це саме серце людське, в глибини його. І якщо Він увійде туди, як колись – в Пекло, то Він і довершить розпочате людиною. Він буде там всередині загладжувати образи, стирати злу пам’ять, пом’якшувати очерствіння, лікувати застарілі виразки. Ми самі не можемо робити цю роботу. Непосильна вона нам.

На весіллі в Кані Він перетворив воду на вино. На Тайній вечері Він перетворив вино в Кров. А всередині людської істоти Він перетворює шерсть, камінь, дерево сердець в живу плоть. Тільки Він може це зробити, і без Його останнього слова наші праці – лише засіб пізнати своє безсилля.

Протоієрей Андрій Ткачев

Православие и мир

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №8

Exit mobile version