Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 427

Warning: Trying to access array offset on value of type bool in /home/erickswi/xn--80aaxgce1a0e.com/www/wp-content/plugins/jnews-amp/include/class/class-init.php on line 428
Таїнство Святих Страстей | Капличка

Таїнство Святих Страстей

Таинство Святых Страстей, Старец Иосиф Ватопедский ,АМВОН,Волинь Православна

Не дивлячись на те, що головним випробуванням Господа є Хрест, за допомогою якого була переможена смерть, тління та приреченість на страждання в цілому, отці Церкви говорять про сенс та значення і інших земних страстей Христа.

Адже порушення першими людьми волі Бога не було простим запереченням Його і незгодою з Ним. За цим слідувало і втілення неспослуху Божественної заповіді в діях, після чого було потрібно і зцілення наслідків цих самих дій.

Новий Адам, Господь наш Іісус Христос, діє рівно протилежно беззаконню першого Адама, щоб зцілити хворобу гріхопадіння. Як Єва протягнула руки до забороненого плоду, так і Іісус протягнув руки свої на Хресті. Адам проявив непослух і порушив заповідь? Іісус залишався покірливим до самої своїй сме­рті. На дереві ріс заборонений плід? На древі був розіп’ятий наш Спаситель. У райському саду був створений Адам та вигнаний звідти? В Гефсиманському саду Іісус був зра­джений. Богоподібність і славу хотів знайти Адам в своїй непокорі? Безчестя та наруги удостоївся наш Господь. Терни отримав Адам після свого вигнання? Терном увінчаний і наш Іісус. Жаданий смак від­чув Адам, скуштувавши заборонений плід? Оцет та жовч покуштував Іісус. Єва, створена з ребра Адама, стала причиною гріхопадіння? У ребро вдарили списом Іісу­са, і з цієї рани текли «кров і вода», що містичним чином очищають людську природу. Зіпсованість та беззаконня перших людей було вилікувано зворотним повторенням їх вчинків в Страстях нашого Спасителя.

Основою і центром всіх діянь Боголюдини залишається Хрест, в якому втілено велике диво, найбільше зі всіх коли-небудь відомих. Хрест – центр всіх подій цього світу, початок і кінець минулої, справжньої та майбутньої історії. Тут народжується початок життя, вічності, об’єднання всього того, що існує та існуватиме.

Звідси бере свій початок скасування та очищення тлінності та смерті у всіх її проявах. Звідси починається обіцянка безпеки усім світам, всім епохам, відкриваються брами для всіх, щоб всі прийняли дари та благодать, яку Бог задумав для свого творіння. Злочин та падіння Адама перешкодив розташованості Творця до освячення та вдосконалення всього існуючого.

Хресна жертва Христа якраз таки і є початком повернення всього існуючого до свого призначення та слави. «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15: 22). «Бо коли за переступ одного померло багато, то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Іісуса Христа, щедро спливли на багатьох» (Рим. 5: 15).

Дійсно, не підлягає сумніву той факт, що Воскресіння нашого Господа – це певне розділення всіх згаданих нами дарів, але коренем, з якого вони виросли та принесли плоди, є Хрест. Саме Хрест став славою нашого Іісуса. Тому євангеліст Іоанн пише, що до своєї Хресної жертви «Іісус ще не був прославлений» (Ін. 7: 39). Якщо Воскресіння – це жнива, то Хрест і Страсті – це те, що допомогло дозріти плодам.

Всемогутній Бог Слово, що об’єднався з нашою природою, Своїм добродійним життям вилікував всі наші слабкості та пристрасті, всі схильності нашої помилкової природи та злі думки. Врешті-решт, Він піднявся на Хрест, що вважався за прокляття, і разом з прокляттям,  яке успадкувала наша природа, здолав і смерть. Це було цілком природно для великого Звершувача нашого відродження – прагнути повністю вилікувати те, що Він і сам прийняв – людську природу.

Він показав нам в словах та в справах приклад чесноти, належній нашій природі, зцілив рани нанесені смертю, що означають в той же час і душевне розтління. Він зцілив сліпого, німого, прокаженого, розслабленого, біснуватого, – недуги, символізуючі знаряддя смерті, і після цього Сам пішов на Хресну смерть, щоб скасувати її і, як сказав апостол Павел, «позбавити тих, які від страху смерті крізь усе життя були схильні до рабства». Він перетворив знаряддя безчестя та страху, знак прокляття та жаху на символ перемоги та тріумфу, сили та союзу для людства всіх поколінь та епох. І зараз усі, що закликають силу та заступництво Хреста, зневажають могутність диявола та смерті. За допомогою благодаті та сили Хреста руйнується влада гріха, приборкуються пристрасті та гріховні звички, перетворюється хвора вдача, віруючі просвіщаються, обираючи Божественну волю, прикрашаються чеснотами, навчаються терпінню, лагідності, справедливості, чистоті і, найголовніше, вдосконалюються в умінні співчувати та любити.

Коли наш Іісус залишив землю, Він прославив разом з Собою всіх тих, хто вірив в Нього, звільнивши їх від усілякого марного та гріховного прагнення. Піднявшись на Хрест і опинившись між небом та землею, Він простягнув свої обійми для всього творіння, проповідуючи Євангеліє миру всім, далеким і близьким. Він з’явився миром для всього існуючого, привів розрізнене до єдності, руйнуючи перешкоди.

Він примирив все творіння Своїм святим Тілом, Своїм Хрестом зупинивши ворожнечу. Йому залишається лише зійти в пекло, щоб «духам, що в в’язниці були, зійшовши, звіщати» (1 Петр. 3: 19), бо «Він саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все» (Єф. 4: 9-10).

Проте тут нам слід зупинитися та викласти деякі факти, які не повинні залишитися без уваги. Коли Мойсей виконав свою місію як вождь та рятівник єврейського народу, він передав владу своєму наступникові Іісусові Навину зі всіма обіцяними Богом заповітами та благословеннями.

З гіркотою він написав пісню, яка виражає його біль та скорботу, адже Мойсей передбачав, що цей народ не підкорятиметься і не покаже себе гідним тих благословень та заповітів, які залишив йому Господь. Так само і Христос, дійсний Спаситель світу, здійснюючи своїм Божественним зубожінням та Хрестом загальне спасіння, передбачав, що врятуються далеко не всі люди, заради яких Він приносить себе в жертву.

З цієї причини в найважливіший час своїх страждань, Він заворушив своїми зсохлими губами, і сказав: «Прагну». Звичайно, Його гострий біль від тривалої муки створив природну спрагу, але крик Іісуса «прагну» зовсім не є виразом тілесної спраги Того, Хто постив впродовж сорока днів. Його спрага – це вираз Його добродійного серця, що горить любов’ю, яке бажало спасіння усіх людей.

Жертва Іісуса була настільки великою, що могла б врятувати народи всіх планет Всесвіту, якби на них існувало життя. Слово «прагну» – це одночасно гостре жало совісті для кожної природи, свідомості та серця. Це викриття усілякої байдужості, відмовки та зради цієї великої жертви, яка ні раніше, ні зараз, ні в майбутньому віці не піддаватиметься опису. Його серце, що горить, виражає спрагу продовжити, якщо б це було можливим, Його Пречисті Страсті, щоб схвилювати та збудити усіх тих бездушних, які відмовляються прийти до Нього.

Ми бачимо, як здійснюється дивовижна таємниця: Божественна любов у всій своїй величі сходить на людей і дарує їм безсмертя, богоподібність, богоспілкування. Але людська порочність, у свою чергу, відмовляється від цього дару. Те, на що має право кожна людина, навіть зрадник та лиходій, – це стакан холодної води. Проте найбільший Добродійник людства не удостоївся і цього.

Той, хто здивував іудейську землю своїми надприродними дивами, хто пройшов всі землі, благодіючи та зціляючи, хто навчав і подавав приклад миру, милосердя та любові, у момент страти заволав: «Прагну», і замість води отримав оцет та жовч. Наскільки ж злість сліпа! Це можливість для кожного з нас обернути погляд на самого себе та порівняти, як би вчинили ми. Історія повторюється.

Нарешті, коли наш Іісус, Агнець Божий, що взяв гріхи світу, востаннє скуштував невдячність тих, заради кого Він жертвував собою, коли Він повною мірою виконав волю Отця, Він сказав свої останні слова. Люди, що були поряд з Ним, не прийняли дар Його любові, натовп беззаконників «не забажав зрозуміти» (Пс. 35: 3). І коли не залишилося анінайменшої надії на те, що їх серця стануть лагідними, Іісус звернувся до Небесного Отця і наполегливо просив Його пробачити тих, хто Його розпинає: «Отче, пробач їх, бо не відають, що чинять».

Які приголомшливі, дивовижні слова! Хто, як не Боголюдина могла вимовити їх? Одного лише Його голосу, однії лише цієї молитву досить, щоб переконати весь Всесвіт в тому, що це і є Єдинородний Син Божий. «І, голову схиливши, віддав Свого духа» (Ін. 19: 30).

Таємниця таємниць. Відомо, що людина спочатку віддає дух, а потім вже схиляє голову, тоді як Іісус спершу схилив голову, після чого, коли Він того забажав, віддав дух. Це Він мав на увазі, коли говорив: «Маю владу віддати життя і владу маю знову прийняти його» (Ін. 10: 18). Сказавши Свої останні слова, Христос віддав дух та виконав задум найбільшого таїнства вічної Божественної волі.

Тим самим, Він «в немочі», як пише апостол Павел, здійснив свою місію, відродивши та відтворивши нашу спотворену суть. Афанасій Великий в своїй промові, присвяченій Хресним Страстям Господа, говорить нам наступне: «Він спустився, щоб підготувати наш підйом, пізнав досвід народження, щоб ми змогли пізнати любов Ненародженого (Отця).

Він став немічним, щоб ми знайшли силу і сказали, як Павел: «Всього можу досягти за допомогою Іісуса Христа, що зміцнює мене». Кати віднімають у нього шкіряні хітони, в які ми одягалися в особі Адама, щоб замість них ми вдягалися в Христа. Він постраждав за нас, піклуючись про те, щоб ми не пізнали болю».

Звернемося тепер до діянь «в немочі» нашого Іісуса. Його місія була виконана, і Всемогутній Бог Слово, який вчора постраждав як Син Людський, тепер відкривається у всій властивій Йому могутності. Вчора слуги Пилата глумилися над Ним, а сьогодні Він своєю святістю зневажає смерть та пекло. Вчора його зневажали книжники, фарисеї та іудейський натовп, сьогодні Він наводить жах володарям темряви та пекла.

Як тільки Іісус своєю Божественною душею спустився в пекло, за ним послідували всі небесні сили. Звичайно, не для допомоги – якої допомоги може потребувати всемогутній Бог Слово, що «тримає усе словом сили Своєї» (Євр. 1: 3) – а як супровід, захоплюючись Його великими задумами та волею, якими Він звершує своє непроречене споглядання навіть під землею. Всі небесні сили, як ті що йшли попереду, так і ті що слідували позаду Нього, увійшли до пекельних темниць. Володар темряви і всі його бунтівні сили відчули, що прийшов час їх суду і чинили останні спроби захиститися.

Таким чином, всім тим, що до нас донесла Церква, ми віруємо, що сходженням Бога Слова було здійснено оновлення творіння та відродження людської природи. Своїм іпостасним об’єднанням зі своїм творінням, людиною, Бог Слово передав та продовжує передавати Свої Божественні дари всьому своєму створенню і, особливо, людині, яку Він, згідно Павлу, зробив співтілесною Собі. Ми більш не чужоземці та переселенці, але співгромадяни святих, близькі до Бога і співтілесні Йому, бо Він зв’язав нас зі своїм власним Тілом – Церквою. Ставши людиною Господь вводить нас в кровну спорідненість з Богом.

Новий Завіт і Кров Боголюдини Христа – це заповіт не з метою повчання, закону, наказу або договору, але Завіт Крові Божественної та людської, яка є джерелом та причиною всіх животворчих та чудодійних сил, що діють в боголюдському задумі нашого спасіння. Все повинно об’єднатися в одному тілі – Тілі Христа Церкви – і таким чином досягти святої та вічної мети: «повнота що Наповнює все в усьому» (Єф. 1: 23).

Ось в чому полягає таїнство Боже та Євангеліє – блага звістка, що відкриває усю суть існування неба, землі та всього творіння в цілому. Євангеліє – це Боголюдина Христос всередині нас, у усій повноті Його боголюдської суті, Його образом, який складає нашу природу. Божественне таїнство, полягає в тому, щоб Христос жив в нас, а не ми в собі, щоб стати Христоподібними у всьому своєму єстві, щоб Його образ відбивався у всіх наших проявах.

Це досягається в Церкві через святі таїнства та святі чесноти. Кожне таїнство та чеснота творять в нас цей Божественний образ, який зростає до тих пір, поки всі чесноти та таїнства не перетворять його на цілісну зовнішність: покаяння, піст, молитву, віру, які ми з терпінням втілюємо в своєму житті, «поки образ Христа не відіб’ється в вас» (Гал. 4: 19).

Старець Іосиф Ватопедський

Джерело – Православие и мир

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №3


Exit mobile version