Неділя святих праотців — це день коли Церква згадує усіх праведників Старого Завіту, які жили до Закону Мойсея і до народження Христа, але вже були Його свідками — вірою, життям і надією.

Мова не про «родичів» у побутовому сенсі. Праотці — це духовні предки Божого народу, ті, через кого визрівала історія спасіння.

Кого саме вшановує Церква?

Передусім Авраама, Ісаака і Якова — носіїв обітниці: «у твоєму насінні благословляться всі народи».
З ними — Ной, що зберіг людство;
Мелхиседек, загадковий образ священства;
Йов, взірець терпіння;
Давид, цар і пророк;
Соломон, образ мудрості.
А ще — усі праведники, імена яких часто навіть не збережені, але які вірою чекали Месію.

За що ж їх вшановують?

За віру без Євангелія, за надію без здійснення, за вірність без видимого результату. Вони не бачили Христа очима, але бачили Його серцем.

Тут є тонка і важлива думка:

Церква показує, що Бог діє в історії поступово. Христос не з’являється раптово, «з нізвідки». Йому передує довгий шлях людської свободи, помилок, падінь і вірності. Праотці — це доказ, що спасіння не магія і не імпровізація, а виховання людства.

Неділя святих праотців нагадує:
Христос приходить не в порожнечу, а в історію, в родовід, у реальний світ людей, які вміли чекати.

Це день, коли Церква дивиться назад, щоби краще зрозуміти сьогодення — і навчитися терпінню, якого сучасному світові так бракує.

Бо інколи найбільша святість — це вміти чекати Божого часу.