Вона про молодшого сина, який попросив у батька свою частину спадщини (хоча батько ще живий!), пішов у далекі краї і розтринькав усе на розгульне життя. Коли гроші скінчилися, почався голод, і хлопець опинився на самому дні — пас свиней і мріяв їсти їхню їжу.

Що відбувається далі:
Син нарешті усвідомлює, що навіть найманим робітникам у батька живеться краще. Він вирішує повернутися і сказати: “Батьку, я згрішив проти неба і перед тобою, і вже недостойний називатися твоїм сином”. Але коли батько бачить його здалеку, він біжить назустріч (уяви — поважний чоловік біжить!), обіймає, цілує і влаштовує свято. Найкращий одяг, перстень, теля — все для того, хто “був мертвий і ожив”.

Про що насправді ця притча:
Це не просто історія про непослух. Це про те, як Бог ставиться до нас. Батько в притчі — це образ Бога, а блудний син — це кожен з нас, коли віддаляємося від Бога, йдемо за своїми бажаннями, думаючи, що знаємо краще.

Найважливіше: Бог не чекає, поки ми станемо ідеальними, щоб прийняти нас. Він бачить нас здалеку, поки ми ще йдемо, і біжить назустріч. Йому потрібне тільки наше щире бажання повернутися.

Чому цю євангельську притчу читають в недільний день перед Великим Постом?

Великий Піст — це час повернення до Бога, час покаяння. Слово “покаяння” (грецькою “метанойя”) означає “зміна розуму”, переосмислення свого життя.
Церква цією притчею ніби каже нам: “Подивіться, як легко віддалитися від Бога, але як радісно Він чекає на наше повернення”.
Піст — це не покарання, а можливість повернутися додому, до Отця, який любить нас незалежно від того, що ми натворили.

Це також про чесність із самим собою: блудний син зміг визнати “я помилився”, не виправдовуючись і не звинувачуючи інших. Це складно, але це перший крок до справжніх змін.