Ти прийшов з роботи, ти втомився, ти голодний, тебе сьогодні майже звільнили, машина майже переїхала, і взагалі день був важкий.
Ти відкриваєш двері, а дружина: «Йди, вкладай дітей спати!» Ти: «А вечеря?» Вона: «А вечерю потім сам приготуєш». Що буде у тебе в голові?… Неважко уявити.
Головна боротьба, яку веде людина взагалі, – це боротьба з ким? Апостол Павел говорить: «Наша війна не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесної». А хто з нас чітко уявляє, в чому полягає ця боротьба?
Ти образився на власну дружину за те, що вона вечерю не приготувала, та ще відправила дітей вкладати спати. Звідки взагалі взялася в тобі образа, і що з нею робити? А відбувається наступне: ти приймаєш думку, що супроводжується відчуттям.
Насправді більшість думок – взагалі не наші. Вони нас стосуються постільки, поскільки нам пропонуються. Якщо ти дозволиш їм розвиватися, то вони дуже швидко зруйнують весь твій внутрішній світ.
Так от, завдання полягає в тому, щоб не давати цій думці в собі діяти. Мені постійно як священикові доводиться розбирати сімейні проблеми в молодих сім’ях. Вони приходять порадитися. Разом або поодинці. І в ста відсотків випадках я можу сказати, що відбувається одне і те ж.
Накопичуються образи: «Він мене не розуміє, я сиджу вдома з дітьми, а він на роботі. У нього там життя, у нього турботи, проблеми. Він приходить додому, я хочу з ним поговорити, я люблю свого чоловіка. А він повечеряє – і спати.
Тому що о шостій ранку йому завтра вставати. І я, звичайно, його розумію, він же втомлюється і інше, але ми ж три роки одружені, і за ці три роки всього двічі поговорили».
Або: «Вона готувати не любить і не уміє. А у мене мама так смачно готувала, такі пироги пекла! Що мені тепер, коли я голодний, мамі своїй дзвонити? Або щодня вечеряти в ресторані?»
Уся справа в тому, що ми приймаємо думки – образи, гніву, засудження, дратівливості і купу інших. А що ж робити потрібно? А потрібно їх не приймати. Легко сказати, важко зробити. Насправді не так вже важко. Просто потрібно знати, як.
Із цього приводу у нас є з вами загальна для людей сімейних і для ченців зброя боротьби, яка називається Іісусова молитва. Інших засобів реальної боротьби з помислами я, відверто кажучи, не знаю.
Чому це реальна зброя? Тому що ми називаємо Ім’я Боже, ми закликаємо Бога собі в допомогу, і буквально Іісусовою молитвою затуляємося від думок, як щитом.
Коли ти спробуєш, то виявиш, яка дійсно боротьба всередині тебе відбувається. Думка намагається прорватися до тебе в голову, а ти їй у відповідь: Господи, Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Вона з іншого боку, а ти: ні, почекай! Спокійно читаєш Іісусову молитву, не даючи думці думатися в голові.
А як тільки ти заспокоїшся і зможеш подивитися зі сторони на цю думку, яка не давала тобі жити.
Ну, наприклад, якщо ти – чоловік, який спробував, але не дав собі образитися. Ти заспокоївся і тепер можеш пригадати, що дружина тобі зранку дзвонила і говорила, що у неї температура тридцять дев’ять, а ти про це абсолютно забув.
Або що у вас захворіла дитина, і тому вона цілий день крутилася з нею, і у неї абсолютно не було можливості приготувати тобі що-небудь. Ти повинен спробувати знайти реабілітовуючі її пояснення.
Або так. Якщо ти дружина, якій чоловік квіти не дарував. Ну ось зовсім не дарував, а для тебе це важливо і образлива його неувага. Але ж марно його переробляти? Ти пробувала. Виходить тільки гірше. Ти що, ворог сама собі? Навіщо ти знову і знову влаштовуватимеш йому ці сцени, якщо це все одно ні до чого не приведе?
Ну так, ви тиждень будете ображатися один на одного, а потім все одно – ніякої реакції. Спокійно, все нормально, ось – «Господи-Іісусе-Христе-Сину-Божий-помилуй-мене-грішну-я-забула-про-те-що-жінкам-приємно-дарувати-квіти».
Я забула, що мені це подобалося. Тобто, якось спробувати себе переконати. Так, виправдати його, переконати себе, але тільки після того, як думка відпала. І думкою розгортаєте ситуацію з того, що він – негідник, до того, що я – нерозумна.
А якщо це стосується чоловіка, то, відповідно, навпаки, не вона бездушна, а я нерозумний, не розумію, що з нею відбувається. Врешті-решт, подумайте про це завтра. А сьогодні просто захистіться від цієї думки молитвою.
Ця тактика дозволить не накопичуватися образі, не впускати ворога роду людського. Річ у тому, що ми взагалі так влаштовані, що ми поспішаємо жити, а ворог нашого спасіння не поспішає. Він, як досвідчений мисливець, здатний довго сидіти і чекати. Приводу. І він його чекає. І він в нього вкладається.
А ти можеш це прогавити. Один раз прогавив, другий, третій, пройшов рік, два, три, і, як мені тут одна чудова молода дружина (роки три-чотири тому повінчалися) говорить: любов пішла. Вдвох прийшли, вона мені при ньому і говорить: «Знаєте, була любов – і немає її». Я кажу: «Куди ж вона зникла?» «Ну, я не знаю, ось була, а зараз немає».
Тобто, людина вже чітко констатує факт. Я кажу: «Та ви що? Як немає? Що трапилося?» Вона: «Ні, ми нормально живемо. Він працює, у нас дітвора, ніби все є, гроші є, їжа є, а любові немає». Я запитуюся: «А що є?» — «А є образа, є роздратування, є…». «Давайте почнемо розкручувати».
У основі всього лежать саме ось ці найобразливіші осуджуючі думки. Які абсолютно не були ніяк відбиті, які були прийняті і які спочатку просто псували настрій. Ну, є любов, все добре, поряд з тобою чудовий, люблячий чоловік.
Але ти прийняла цю найобразливішу думку, або думку роздратування, або ще що-небудь. Ну так, він зіпсував вам настрій на день, але потім все забули, і знову така любов, і суцільний медовий місяць, і ви один одного розумієте. А потім ще один якийсь привід трапився – не відразу. Через місяць.
Ти дозволяла собі думати про це, і з подругою обговорювати, і батюшці скаржилася, треба ж щось робити, не можна ж терпіти таку поведінку чоловіка… А яка поведінка? Ну, квіти не дарував. Тобто, загалом, нісенітниця якась! Але ти пройшла цей шлях один раз, другий, третій, зрозуміло, що життя не складається з чогось одного.
Тут він не подарував квіти, там забув привітати твою маму з днем народження, тут тебе не підтримав у важку хвилину – це все накопичується, накопичується. Пройшло декілька років, і – любов пішла. Люди приходять і кажуть: немає любові. Ось цю думку – немає любові – не можна навіть вимовляти. Виникає думка – читай Іісусову молитву.
Тут дуже важливо розуміти, що любов нікуди не йде. Просто, приймаючи думки, ми дозволяємо ворогу спасіння конкретно руйнувати навіть не стосунки з чоловіком або з дружиною – а насамперед… Як ви думаєте, ворогові взагалі є якась справа до наших стосунків з чоловіком або з дружиною?
Ну, дуже другорядна. Зрозуміло, що йому завжди добре, коли нам погано, але головним-то його завданням що є? Наші стосунки з Богом. Ось, виявляється, чому наші стосунки в шлюбі Богові цінні. Чому Він не просто сказав нам: плодіться і розмножуйтеся, і не влаштував нам партеногенез.
Але Він чомусь сказав: нехай буде у них любов. Нехай це буде шлюб. Нехай це буде сім’я. Нехай людина «залишить батька і матір і приєднається до дружини своєї, і будуть двох одним тілом». Чомусь Богові це важливо.
Тому що через любов шлюбну чоловік сходить до любові до Творця. Він тільки тоді навчається (я зараз спеціально залишаю за дужками чернецтво, оскільки ми говоримо про сім’ю) любити Бога, коли він любить свою дружину. Або коли вона любить свого чоловіка. От чому нашому духовному ворогові так хочеться зруйнувати любов.
Чому церква вважає шлюб святим, а розлучення неприпустимим? Що, жаль, чи що? Ну, пожив з однією або з одним, ну, не склалося. Люди подобалися один одному, було їм добре, а потім пройшло десять років, і вони зрозуміли, що вони – чужі люди – і по-доброму розійшлися.
А чому ж церква проти? Була одна любов – стала інша. А виявляється, тут дуже важлива річ: саме через любов до чоловіка і до дружини, продираючись через ці самі спокуси, думки і інше – ми тільки тоді приходимо до справжньої Любові.
І найважливіше, що потрібно розуміти. Що навіть якщо дружина попадеться «погана» – це не привід для того, щоб жаліти себе, нещасного (як же так, ось у Васі така дружина чудова, і те, і це, і п’яте, і десяте, а мені дісталася – ні риба, ні м’ясо).
Це вже думка, яку приймати не можна у жодному випадку. Найдивовижніше, що, як правило, ми не бачимо того, що відбувається в нашій голові і в нашому серці. У більшості людей велика частина думок живуть роками. Вони їх навіть не реєструють. Вони не помічають тих думок, які в них відбуваються. Адже це цікава річ.
І це, до речі, говорить про те, наскільки взагалі ми помиляємося, думаючи, що наші думки – це наші думки. Більшість думок, які ми думаємо, наш комп’ютер (голова) не реєструє.
Ми не помічаємо, що ми їх думаємо. Ми, як правило, користуємося вже результатами. Як касовий апарат – тр-тр-тр-тр-тр – і на чекові написано: сума така-то. А що там відбувалося в цьому комп’ютері, ми не помічаємо. І це стосується більшості наших думок.
Коли думка тільки приходить в голову, вона ще не наша. Більше того, якщо ми цю думку, відразу ж відсікли, як тільки вона виникла, нашого гріха немає взагалі. У цьому навіть каятися не обов’язково. Але, як правило, думки, які тільки прийшли в голову, ми не реєструємо. Ми їх помічаємо вже на стадії результату. А коли ти в процесі, ти нічого не помічаєш.
Але є золоте правило: боротися з думками в той момент, коли ти їх помітив. Так от, дуже важливо розпочати хоч би із стадії результату. Нехай ця думка вже провела свою руйнівну роботу майже на сто відсотків. Але ти це побачив, і, сидячи на руїнах, – розпочинай боротися.
Розпочинай читати Іісусову молитву і не впускай вже ці плоди в свою голову, не впускай. Якщо ти чесно почнеш це робити, наступного разу ти вже підмітиш цю думку трохи раніше. Якщо ти не почнеш цього робити, наступного разу буде гірше і пізніше.
Тут просто важливо проявити впертість та рішучість.
Священик Максим Первозванський
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №3
