Малюк підріс, уже вийшли з ним побавитися в пісочниці, і що ж бачимо? Наш покірливий ангел стукає інше дитя по кучерявій голівці лопаткою, намагаючись відібрати у нього формочку, яка сподобалася, а коли формочку не віддають – збирається його вкусити. І все це з плачем або з гучним криком Тарзана.
Або ще: від великої любові наша однорічна крихітка так сильно обіймає і стискує ровесницю, що та починає плакати від переляку. Мама жахається – невже у нас агресивна дитина? Де і в чому ми помилилися – ніби і голос на неї не підвищували і не лупцювали ніколи. У чому ж справа?
А справа в тому, дорогі мами, тати, бабусі і няні, що дитина підросла.
І подобається нам це або не подобається, але більше 70 відсотків дітей у віці від 1,2 до 2 років мають «спалахи агресивної поведінки». Але це зовсім не означає, що вони виростуть агресивними і некерованими.
Вікова агресія
Для феномену агресії однорічних є окрема назва – вікова агресія.
Це якраз така поведінка малюка, з приводу якої у батьків вперше виникають сильні і суперечливі відчуття: сором, бажання закричати, а можливо, навіть вдарити дитину, яка поводиться так негарно.
У англомовних психологів і педагогів є термін «тоддлер» – це дитина від 1 до 2 років. Вона нещодавно почала ходити і взагалі малокерована, майже неосудна і вельми неслухняна.
Дитина раптом перестає слухати звернену до неї мову і взагалі що-небудь. У цей момент вона вся – суцільне бажання або небажання чого-небудь. Вона кричить і може бити, кусати або відчайдушно розмахувати ногами і головою. Вона абсолютно не помічає реакції на себе і свою поведінку з боку дорослих і навіть своєї мами. Вона видирає лопатку, що впала в око, з рук малюка, який стоїть поряд, і може зробити це досить різко і грубо – наприклад, штовхнути або вкусити. Інтелігентні, пристойні мами нерідко шоковані – якщо це перший випадок. А потім може наступити відчай: «я не справляюся!» або тривога: «з дитиною щось не так!».
Хотілося б детальніше розповісти про цей, такий поширений, «феномен» поведінки маленької дитини.
Причини появи «агресії тоддлерів»
Одна з причин в тому, що малюк ще зовсім не уміє спілкуватися з іншими дітьми, спілкуватися він дуже хоче, але зовсім не уміє. Дитя хоче вступити у фізичний контакт, погладити, а замість цього б’є по обличчю долонькою. Поцілунок в щічки плавно переходить в укус, а обійми – в сильний поштовх. В результаті мами на майданчику починають перешіптуватися, а то і вголос говорити, що малюк «якийсь агресивний»
Просто це такий вік, коли бажань у нашої дитини багато, а словниковий запас недостатній. Бажання сильні, чекати, аби їх виконати, малюк майже зовсім не може, а слова, що можуть ці бажання виразити, швидко закінчуються. Кажучи науковою мовою, «друга сигнальна система» розвинена слабо, і коли її можливості вичерпуються – на допомогу приходить «перша» (пам’ятаєте, що це таке?) – правильно, крик і жестикуляція – те, як спілкуються один з одним тварини. А коли і ці можливості вичерпуються – в хід йдуть руки. І відбуватися це може швидко – буквально протягом хвилини. І ось вже бійка.
«У нас пристойна сім’я, а дитина так поводиться!»
Головне для батьків – не лякатися. Ми маємо справу з віковим феноменом: саме з’явилося, саме і пройде. З часом. І якщо ми правильно реагуватимемо.
Яка ж реакція на агресивну поведінку дитини цього віку буде правильною?
Отже, правила поведінки в пісочниці:
По-перше: якщо у вас є фізична можливість, візьміть малюка на руки і «вилучіть» його із зони конфлікту. Обґрунтування тут просте: поки дитина бачить бажаний предмет або однолітка, з яким тільки що зчепилася, – вона не почує нічого і нікого.
По-друге: пам’ятайте, що в той момент, коли ваш малюк плаче, кричить, або просто сильно засмучений – він не сприймає ваші слова. Будь-які, навіть найправильніші напучення, не досягнуть мети.
Виховувати дитя потрібно в «нейтральний час», коли буря відчуттів уляглася.
Тому все, що потрібне в конфліктний момент – це те, щоб дитина відчула, що ви поряд з нею і ви її не відштовхуєте.
По-третє: постарайтеся не думати про те, як зараз на вас дивляться інші батьки і що вони думають про результати вашого виховання. Зосередьтесь краще на своєму малюку. Йому важливо почути від вас правильні слова.
Не потрібно говорити йому: «ти поганий хлопчик (дівчинка)! Мама тебе не любить!» – адже це класика жанру, таке і зараз ще можна почути на дитячому майданчику, правда, частіше все ж таки з вуст літніх людей – бабусь або нянь.
Скажіть дитині максимум, «ти погано зробив» або «як же ти, така хороша дівчинка, і так недобре зробила?».
Потрібно розділяти провину і того, хто її зробив.
Пам’ятайте також, що дитина ще тільки-тільки освоює соціальні норми, тобто тільки починає розуміти, що таке добре, і що таке погано.
І нарешті, по-четверте: дитині потрібно простими словами пояснити її ж власну поведінку.
Є навіть такий психологічний термін «інтерпретація поведінки». Річ у тому, що малюк не дуже розуміє, що саме він зробив, а головне – чому це відбулося. Ось і треба розказати: «Іванку, ти дуже турбувався через те, що Іринка не хотіла дати тобі лопатку. І ти, Іванку, так розсердився, що навіть штовхнув Іринку. Це вийшло не добре. Бачиш, Іринка плаче, бідолашна. Давай тепер підемо її пошкодуємо, скажемо «пробач, більше не буду».
Подібний текст можна шепотіти на вушко малюкові, що навіть не говорить ще. Зазвичай буває так, що дитина значно більше розуміє, аніж може вимовити.
І головне – не відштовхуйте дитину у момент негативної, неправильної поведінки. Якщо малюк відчує, що ви його в даний момент не любите – він не почує ніяких ваших слів і нічого не зрозуміє. Всі його здібності розуміння підуть на те, що «мама мене зараз не любить». А це стан для дитини нестерпний.
Чи бувають дійсно агресивні діти такого віку?
Часто за агресивних приймають дітей дуже збуджених, неврівноважених, гіперактивних. Таких легко помітити на дитячих майданчиках – вони дуже швидко бігають, весь час кудись залізають, часто падають, рухаються, ніби на підвищених обертах. Агресивність таких дітей – лише побічний продукт їх загальної високої «руйнівності».
Ще по-справжньому агресивними бувають діти, у яких серйозні конфлікти в сім’ї. Нещасний, завантажений дорослий кричить на дитину або шльопає ъъ – дитина б’є ровесника в пісочниці. Це так звана відбита агресія. І поки не зніметься джерело напруги у дорослого – дитина не перестане поводитися агресивно.
Ще агресивніше поводяться діти тоді, коли батьки дозволяють їм дивитися по телевізору і відео все підряд. Здавалося б – який зв’язок між телевізором і життям?
Річ у тому, що діти до 3-4 років багато чому вчаться через наслідування. Вони не аналізують зразки поведінки дорослих, а просто їх повторюють. Агресія, підглянута з телеекрану, – так звана «мас-медійна наведена агресія». По тому, як рухається дитина на дитячому майданчику, яким голосом вона вимовляє слова, можна здогадатися, що вона надивилася бойовиків або просто агресивних мультиків. Якщо така дитина грається поряд з вашим малюком – дивіться уважно, оскільки дії дітей, що часто та багато дивляться програми із зразками агресивної поведінки, можуть бути непередбачувані.
Уроки пісочниці: перша школа спілкування
Саме у пісочниці освоюються найважливіші поняття «моє», «твоє», «чуже», «мінятися».
У цих поняттях – відображення нормального життя в соціумі. І засвоюються вони не відразу. На це потрібен час. Від декількох тижнів до декількох місяців. І у жодному випадку «погана» поведінка дитини не повинна ставати приводом для того, щоб в пісочницю не ходити.
Пісочниця розвиває соціальний інтелект дитини:
Діти з величезним інтересом спостерігають за однолітками, особливо цікаві їм діти трохи старші. Вони вчаться нових ігрових дій. Правда, можуть підхопити і які-небудь шкідливі звички.
Разом гратись однорічні і дворічні ще не можуть (за своїми віковими можливостями), але з великим інтересом граються поряд.
У компанії дволіток вже видно лідерів і тихонь, заводіїв і аутсайдерів.
Діткам дуже подобається просто дивитися, як бавляться інші. Ровесники говорять на одній мові. Їм просто розважити один одного там, де дорослому потрібно дуже старатися.
Крім того, мама (або бабуся, або няня) і малюк за день втомлюються один від одного, і прогулянка в компанії інших хлоп’ят може дуже непогано розрядити напруженість.
Пісочниця – клуб спілкування для мам. Мамі маленької дитини дуже важливо протягом дня спілкуватися з іншими дорослими людьми, бажано з такими, які мають схожі проблеми.
І для дитини простіше гуляти в компанії знайомих діток – так швидше складаються ігрові стосунки. І для мам, що часто сидять в чотирьох стінах і тужать від недоліку спілкування, це хороший спосіб «вдихнути повітря» у всіх сенсах.
Відомо, що дієва психотерапія – це спілкування з друзями. Можливість поділитися якимись думками, або просто перекинутися парою слів.
Бачачи, що інші діти поводяться схожим чином, ви можете зрозуміти, що ваша дитина – не монстр.
Це дуже важливий урок для початкуючої мами. Адже відомо, що перша дитина – міра всіх речей. І здається, що вона така – одна. Прекрасна або жахлива.
Важливо гуляти разом з дітьми, щоб бачити, як поводяться інші.
Добре і на світ подивитися, і себе показати. А в умовах життя великого міста єдине місце, де це можна влаштувати для маленької дитини – це пісочниця.
Катерина Бурмістрова
“Волинь Православна” 2011, №12
