Дмитрівська батьківська поминальна субота вшановується щорічно перед днем пам’яті великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Вважається, що Дмитрівська субота як день поминання покійних встановлена після Куликовської битви з монголо-татарами. Але на думку окремих істориків, Дмитрієв поминальний день має більш глибоке коріння. Його шанують також в Болгарії і Сербії.
+++
Заупокійне богослужіння в церкві розпочинається з вечора п’ятниці (Парастас) і продовжується в субору Літургією зі Святим Причастям та Панахидою.
За давньою народною традицією у цей день до церкви несли три хлібини та їжу, яка була до смаку покійникам. За народним повір’ям, перший хліб призначався для давно померлих предків, другий – дідам і бабам найближчого роду, а третій – тим, хто помер насильницькою смертю на війні, у воді чи вогні.
Щоб пом’янути в церкві своїх померлих родичів спільною молитвою, потрібно подати на поминовіння записки з їх іменами. В якості пожертви на храм прийнято приносити пісні продукти – хліб, солодощі, фрукти, овочі.
+++
Народ пам‘ятає батьківський звичай збиратися родиною напередодні поминальної суботи на спільну вечерю.
Господині готували традиційні поминальні страви – кутю, узвар, млинці, пироги, а також улюблені страви покійних родичів.
За поминальною трапезою кожен член сім’ї відкладав по одній ложці від кожного блюда в окрему тарілку в пам‘ять померлих. Простий народ вірив, що душі покійних могли прийти додому і насититися їжею разом з усією родиною. Поруч з тарілками ставили миску з водою і рушник, щоб вони змогли вмитися після трапези.
У Дмитрівську суботу обов’язково допомагали бідним і голодним – давали багато милостині, годували пирогами і просили їх молитися за душі померлих.
Люди вірили, що Бог посилає небіжчиків в образі старців на землю, щоб вони подивилися, як живуть і що роблять їхні нащадки. Їх неодмінно звали на обрядову поминальну трапезу: “Іди, діду, до обіду!”
