Наприкінці травня 2011 р. Дениско захворів бронхітом. У лікарні йому прописали антибіотики, але вони не допомагали. Знову звернулися до лікаря й обстеження показало… пухлину в області легень. У серці мами до останнього жевріла надія на доброякісність утворення, але поїздка до Києва 6 червня остаточно розвіяла всі ілюзії. У хлопчика діагностували саркому п’ятого ребра з ураженням плеври; кістковий мозок, слава Богу, чистий. Але ситуації це все одно не міняє – мінімум рік лікування, операція й, можливо, аутогенна трансплантація кісткового мозку. Такими виявилися «плани» сім’ї Дениски на майбутнє. Тепер її головна мета – врятувати хлопчика та забути про цей жах. Кожен день сповнений турботами: аналізи, купівля необхідних ліків для хіміотерапії. Усе це звалилося на них як сніг на голову, а варіантів немає – доводиться звикати до цієї нової реальності.
Дениско, до цього дуже тиха дитина, став нервовим, постійно плаче, вередує, справлятися з ним все важче. Але, коли він посміхається, демонструючи неймовірно симпатичні ямочки на щоках і великі довірливі оченята, забуваєш про все.
Ольга, мама малюка, раніше працювала на швейній фабриці, останні два роки була у декретній відпустці. Якраз збиралася повертатися на роботу, Дениску вже готові були прийняти в садок, і ось…
У Київський інститут раку вони приїхали з м. Ковеля Волинської області. Вдома залишився тато зі старшим п’ятирічним сином. Глава сімейства працює охоронцем, заробляє дві тисячі гривень. При цьому намагається допомагати Денису з Олею. Виходить близько тисячі на місяць. Але для мами з хворою дитиною у столиці – це майже нічого.
На сьогодні пройдено вже шість курсів хіміотерапії. Нещодавно була операція, малюку видалили чотири ребра й поставили захисну сітку. Попереду ще довгий шлях – мінімум вісім курсів хіміотерапії та пересадка власних стовбурових клітин у стерильному боксі. Уже перебуваючи в лікарні з Денискою, Ольга зрозуміла, що в неї буде ще одна дитина. Зараз вона на п’ятому місяці вагітності, а серце розривається на частини – треба рятувати Дениса й ні в якому разі не нашкодити ще не народженому маляті. Ось так усе відразу, і радість, і біда…
З лікуванням та іншими проблемами в Києві вдавалося справлятися тільки завдяки допомозі небайдужих людей. Що буде далі – навіть подумати страшно! Залишається тільки надія, що знайдуться люди, які не пройдуть повз їхню біду й допоможуть подолати цей нелегкий шлях до кінця.
