Білявий хлопчик підстрибуючи біг поряд з молодою жінкою, все намагаючись вхопитися за її руку. Та ж тільки обсмикувала її, бурмочучи про себе:
– І де ти тільки взявся на мою голову? Народився, щоб заважати мені жити.
– Мамо, а коли ми повернемося, ти прочитаєш мені казку про коника?
– Бідний хлопчик, – засмучувалися оточуючі, – дурненький не знає, що вона веде його в дитячий будинок.
Коли хлопчик підріс і зміг відвідувати матір, він старався якомога частіше проводити з нею свій час. Нерідко підліток знаходив матір в п’яному вигляді, викликав швидку, і поки їхали лікарі ніжно гладив її руку і цілував брудну щоку:
– Навіщо ж ти так, матусю? Потерпи, все буде добре.
– Дурненький хлопчик, та просто дурник. Ніякої до себе пошани. У тієї любові для нього не вистачило, а він бігає, рятує, – дивувалися знайомі.
Швидко пробігли шкільні роки, нестримно промчав студентський час. Хлопець отримав диплом з відмінністю і йому передбачали гарне кар’єрне майбутнє. Але на подив всіх, він пішов працювати в школу.
– Не став розумнішим від свого червоного диплома. Дурник, згубив власну кар’єру, чужих ледарів пішов виховувати, – обурювалися знайомі.
Померла матір. Дбайливий син не забував дорогу на її могилу. Але тепер уже з дружиною, дівчиною з сусіднього під’їзду.
– Дурник, – не втомлювалися пересуджувати бабусі сидячи біля під’їзду, – красень який, стільки дівчат готові були піти за нього заміж. А він вибрав – непривабливу, та ще і кривоніжку.
Їм не дано було зрозуміти, що головне очима не побачиш. А молоді жили душа в душу. Ось тільки дітей у них не було. Але незабаром сусіди побачили подружжя, що гуляють в парку з двома малюками – хлопчиком і дівчинкою. Кинуті кимось діти стали для цієї пари рідними.
– Дурник, – говорили оточуючі, – вона народити не може, а для нього світ клином зійшлося на цій панночці. Нехай ростять тепер чужих нащадків.
Але це абсолютно не турбувало дружню сім’ю. Роки йшли. Діти виросли, здобули гарну освіту, створили свої сім’ї, і не було дня, щоб хтось з них не відвідав батьків.
Якось взимку батько сімейства прогулювався по набережній. Він підійшов до натовпу, який з цікавістю спостерігав за собакою, котра опинилася на крижині, що відкололася. Тварина тужливо скулила, благаючи істот розумних про допомогу. Але окрім дозвільного інтересу ця подія ніяк не відгукнулася в їх розумах і серцях. І лише немолодий чоловік, не роздумуючи, кинувся в крижану воду.
Сусіди без втоми обговорювали його вчинок:
– Який же дурник! Після недавнього інфаркту так вчинити. Не було розуму і не додалося.
– Дурником народився, дурником і помер.
А він стояв, чекаючи своєї черги, біля воріт раю.
– Як звати тебе? – запитав у нього Ангел, що був при вході.
– Та я і сам забув, як мене звуть, – відповів чоловік, – але оточуючі називали мене Дурником.
– Входь, ти записаний в Книгу Життя. А у імені твого є інше звучання – Любов.
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №9
