Що таке щаслива сім’я? Всі пам’ятають хрестоматійну толстовську формулу, що всі сім’ї «однаково щасливі» – на відміну від різноманітно нещасливих. Тільки ось ця різноманітність зустрічається куди частіше, навіть у православних сім’ях. Що відбувається з сучасною сім’єю? У чому сенс сім’ї? Чому так мало щасливих сімей?
Про це розмова з керівником курсів катехізації Дніпропетровської єпархії, протоієреєм Олександром Немчиновим.
– Отче Олександре, у чому сенс сім’ї православної?
– У тому, що сімейне життя призначене Богом для людини від самого її створення. «…не добре бути чоловіку самотнім», – сказав Господь (Бут.2.18) і створив для Адама дружину – Єву. Дав їм благословення: «…плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут.1.28). Крім того, визначив для всього їх потомства: «…покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Бут.2.24). Таким чином, сім’я — це найприродніший образ існування для людини.
– А як же тоді чернецтво?
– Чернецтво – особливе покликання, передбачене для небагатьох. Крім того, чернеча община – це братерство, одна з форм сімейності. Взагалі тут потрібно, мабуть, розглянути це питання трохи ширше. Слова «не добре бути людині одній» можна віднести не тільки до шлюбу, але і до необхідності соціалізації для кожної людини. Сама ця потреба закладена в нас Богом, напевно, ще глибше, ніж на генному рівні. Вона виявляється в кожному з раннього дитинства і супроводить все життя. Нездатність або слабка здібність до соціалізації надалі може стати причиною багатьох життєвих негараздів. Так от, як сім’я, так і чернеча община, дають можливість людині увійти, інтегрувати в цю спільність, зайняти в ній своє місце і таким чином уникнути найбільшого зла – самоти.
– Який момент можна вважати початком сім’ї?
– Народження любові. Взаємна любов може стати «ембріоном» майбутньої сім’ї, але ще не являється такою. Цьому зародку належить пройти шлях свого формування, зростання, пережити немало випробувань, щоб стати стрижнем, основою сімейних стосунків.
– Ви могли б визначити основні ступені «дорослішання», якщо можна так сказати, подружньої любові?
– Перший ступінь – це коли любов стає спонукальною причиною, поштовхом до ухвалення обопільного рішення про створення сім’ї. Дуже важливий ступінь – реєстрація шлюбу, тому що це, перш за все, свідчить про відповідальне ставлення подружжя до свого сімейного союзу. Наступний ступінь – таїнство шлюбу, де ті, хто одружуються мають, можливість отримати благодатні сили, щоб їх любов стала причетною Богові, Який і є Любов (1 Ін.4.8). Але це можливо лише по вірі подружжя. Ну, і нарешті, народження дітей, і разом з тим, повне психологічне налаштування. Тут вже любов повинна стати максимально плідною і діяльною, а головне – жертовною.
– Отче, хто, все-таки, головний в сім’ї? Саме це питання часто є причиною сімейних конфліктів. Православні сім’ї, на жаль, не виняток.
– Правильніше було б поставити питання: «Хто має бути головним в сім’ї?» У посланнях апостола Павла є дуже ясна відповідь: «Дружині голова чоловік» (1 Кор.11.3; Єф.5.22-24, 33). Ці, і подібні слова, особливо «…дружина нехай боїться (свого) чоловіка» (Єф.5.33) сучасною жінкою сприймаються важко, стають каменем спотикання, спокусою. Чоловіки ж навпроти, можуть на них посилатися для виправдання, деколи для реалізації своїх амбіцій, егоїзму, а то і відвертої жорстокості. У обох випадках помилка полягає в тому, що розглядається цитата, вирвана з контексту.
По-перше, апостол Павел приводить сімейні стосунки як більш доступний і зрозумілий приклад. В цілому, тут мова йде про те, що основа церковного ладу є послух в любові. По-друге, найчастіше, чомусь, абсолютно упускаються з уваги слова апостола: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос возлюбив Церкву і віддав Себе за неї. Так повинні чоловіки любити своїх дружин, як свої тіла: люблячий свою дружину любить самого себе» (Єф.5.25,28). По-третє, не можна забувати, що Павел вживає релігійну, причому Старозавітну термінологію, в якій «боятися» Бога означає, перш за все, благоговійно любити Бога. Цим і визначається сам характер того, як дружини повинні відноситися до своїх чоловіків.
І у Євангелії, і в посланнях святого апостола Павла кілька разів повторюються приведені вже слова первинного встановлення шлюбного союзу, який святий і непорушний: «…покине чоловік батька свого…» (Бут.2.24; Мф. 19.5-6, Мк. 10.7-8; 1 Кор. 6.16; Єф.5.31). Ця цілісність, моноліт, мабуть, і є ідеал християнської сім’ї.
Порівняння, причому досить наполегливе, подружніх стосунків з Церквою, ми знаходимо не тільки в апостольських посланнях, але і в свято-отцівській спадщині. Святитель Іоанн Златоустий, наприклад, говорить, що ідеальна православна сім’я, будучи малою Церквою, допомагає кожному своєму членові досягати Царства Небесного. У цьому і полягає відповідь на поставлене Вами питання. Тобто, Церква – це збори, які керуються не кимось особисто, а Соборним розумом. Так і в сім’ї, головним має бути, перш за все, здоровий глузд, а не егоїзм і амбіції.
Глава Церкви – Господь наш, Іісус Христос, тому Церква має «розум Христовий» (1Кор. 2.15). Цей же розум, в ідеалі повинна мати кожна сім’я. Тоді не залишиться місця для питання «хто в будинку господар».
– Психологи говорять, що щасливі сім’ї – сьогодні рідкість. Чи згодні Ви з цим твердженням?
– Згоден. Такий висновок я можу робити, виходячи з моєї пастирської практики. Та це неважко прослідкувати за кількістю розлучень. Дані статистики коливаються, але це приблизно 50 відсотків шлюбів.
– Як Ви вважаєте, чому це відбувається?
– Причин багато, але, головна, мабуть, в тому, що люди розучилися любити. Починаючи з XVIII-XIX століть у західноєвропейському, а потім і у вітчизняному мистецтві почав активно культивуватися образ, скажемо прямо, зовсім не Християнської любові. Відчуття палкі, пристрасні, але дуже егоїстичні. На першому місці знаходиться: Я, Мені. І навіть якщо такі відчуття супроводжуються жертовністю, то це швидше жертва своєї ж чуттєвості, а не об’єкту любові.
Друга причина – це практично повне зникнення чесноти – цнотливості. Сучасна культура, мистецтво, ЗМІ відкрито пропагують дошлюбні і позашлюбні стосунки. Розпуста для сучасної молодої людини стала не просто нормальною, а цілком позитивним явищем. Говориш з молоддю на цю тему і бачиш явний подив, нехай навіть деколи і не висловлений: «А що тут такого?»
Пригадаємо притчу про блудного сина. У ній викладена головна трагедія сучасної цивілізації – трагедія вільного гріха, блукаючої любові, що розпилюється. Вона, як і всі притчі – алегорії. Спадок, який розточив молодший син, – це сили любові, дані нам від Бога. Вони обмежені і, марнуючи в розпусті, їх не залишається для подружньої любові. А вже такого поняття як вірність – блудні стосунки зовсім не передбачають. Ось і виходить, що ні любити, ні зберігати вірність у сучасної людини немає ні сил, ні можливостей. А без цього створити сім’ю неможливо.
– Чи торкається ця проблема православних сімей?
– На жаль, так. З тих ситуацій, з якими мені постійно доводиться стикатися, можна проглянути декілька симптоматичних проблем. Перша, це те, що православна молодь, дуже часто шукає собі супутника життя не по любові, а по єдності у вірі. Любов в їх сім’ях може народитися, а може, і ні. Якийсь час подружжя терпить один одного, але це до певного часу. Друга специфічна проблема молодіжної релігійності – це юнацький максималізм православної молоді, найчастіше виявляється в «чорно-білому» мисленні. Як правило, нашу молодь, особливо неофітів, може кидати з крайності в крайність. То вони себе вважають чи не за «пустельників-анахоретів (у міських квартирах з теплими ваннами, не виходячи при цьому з інтернету) », то раптом впадають в крайній лібералізм. Або, наприклад, одружуючись, деякі непомірно-православні хлопці, намагаються встановити в сім’ї «домостройські» порядки, забуваючи про те, що кожен час має свої закони. І якщо стосунки не стануть зрештою на “рейки” любові, то такі сім’ї, безумовно, щасливими бути не можуть.
– Отче Олександре, всім відомо, що сім’я це не тільки щастя, але і велика праця. А чого в сім’ї більше – праці чи щастя?
– Щастя, яке неможливе без зусиль, подібне до того, як хороший врожай неможливий без важкої, виснажливої роботи.
– А з якими труднощами найчастіше стикаються сучасні сім’ї?
– І знову про любов. Святитель Лука Кримський говорив про шлюб як про свого роду школу любові, що є найдосконаліший ступінь любові, найвищий і найсвятіший, – любов до Бога, але у всякій справі треба поступово сходити від простого до вищого. Тому і шлюб служить нам в цілях навчання любові.
Адже найчастіше люди стикаються якраз з тим, що не уміють любити. Спалах закоханості подібний до сірника. Вона швидко прогорає. І якщо з неї любов так і не народжується, то неминуче наступає депресія у взаєминах, подолати яку вдається не багатьом. Справжній любові подружжя покликане вчитися все своє життя. Це, мабуть, і є одне з головних, з чого складається сімейна праця: перевлаштування самого себе. Але біда – міняти себе не хочеться. Дуже вже схильна до комфорту сучасна людина, вона звикла до того, щоб життя, у всіх її проявах було б для неї зручне. Тому вона хоче, щоб і супутник життя був для неї зручний, тобто максимально адаптований до всіх її особливостей, включаючи відверті недоліки. При цьому, абсолютно не бажаючи брати до уваги такі ж індивідуальні особливості своєї «половини». Зрозуміло, що при взаємності такого підходу, цей союз приречений. Можна сказати узагальнено: праця творення сім’ї, це боротьба зі своїм егоїзмом і народження єдиного цілого – подружнього союзу.
– Як бути у ситуації, коли люди багато років прожили в шлюбі, раптом розуміють, що вони абсолютно чужі один одному: у них немає ні загальних інтересів, ні взаєморозуміння, ні любові?
– Навряд чи тут може бути універсальна рекомендація. Біда подібних ситуацій полягає в тому, що люди своєчасно не побачили того, як їх стосунки розвалюються, а схаменулися надто пізно. Ймовірно, потрібно постаратися повернутися до витоку їх стосунків і почати все з «білого листа». Тобто, спробувати пригадати, з чого і як все у них почалося, пригадати і заново пережити найсвітліші епізоди сумісного життя, спробувати заново закохатися, а потім і полюбити один одного. Такі приклади є. Стосунки, котрі зайшли в безвихідь, буває можливо «обнулити».
– Як підтримувати любов, щоб вона не перетворилася на звичку?
– Про необхідність берегти в шлюбі взаємну любов говорив святитель Феофан Затворник: «Бережіть з дружиною взаємно свою любов. У цьому джерело щасливого сімейного життя. Але потрібно доглядати за ним, щоб не засмітилося». Звичкою ж може стати любов, що не окріпла, не відбулася до кінця. І тут, дійсно, ні добрі стосунки, ні сімейно-побутовий «тандем», ні навіть релігійна одностайність не зможуть захистити любов від «охолоджування».
Напевно, все-таки, ніколи не можна упускати з уваги того, що чоловік або дружина – це не просто партнер в сімейних справах, а, перш за все, улюблена людина. І саме на цій підставі будувати все сумісне життя. А ще важливо пам’ятати, що любов по суті своїй зовсім не раціональна, тому не потрібно намагатися поставити її в раціонально-прагматичні рамки.
– Отче Олександре, багато хто вважає, що любов проявляється у справах, а не на словах. Чи потрібно щодня говорити чоловікові (дружині): «Я тебе люблю»?
– Можливо і не щодня, але потрібно. Тому, що любов проявляється і затверджується не тільки у справах, але і на словах, якщо це тільки не марнослів’я. Головне, щоб ці слова були продиктовані внутрішньою необхідністю їх висловити і взаємним прагненням їх вислухати.
Культурно-просвітницький православний жіночий журнал «Самарянка»
Підписний індекс в «Каталозі видань України» – 49503
Замовлення журналів через редакцію телефоном: (056)-789-15-48, або електронною поштою : samaryanka@i.ua
Адреса редакції для листів: 49027, місто Дніпропетровськ, а/я 1853
“Волинь Православна” 2012. №1
