У нашій країні є багато добрих і небайдужих людей, які мають внутрішню потребу допомагати оточуючим, особливо дітям. І допомога ця виявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Хтось може допомогти грошима, хтось купує ліки або здає кров, а хтось передає речі, іграшки, харчі для дітей.
…Нам (точніше, одному з дитячих будинків на Київщині) недавно пожертвували дві тонни картоплі. Таку кількість «бульби» привіз до дитбудинку один з тих самих небайдужих друзів наших волонтерів, і ми вирішили провести з дітьми майстер-клас «Як правильно і швидко позбутися несмачної шкірки».
Отже, вирішено! У неділю, забравши практично всі ножі з дому, волонтери приїхали до дітей. Спочатку помили картоплю, а потім стали до роботи. Ножів не вистачало, бо охочих взяти участь було чимало. Особливо активними були дітки з молодшої групи. Хтось уже чистив картоплю вдома — батьки навчили, але більшість дітей робили це вперше. Навіть найменший, трирічний Андрійко, під пильним наглядом Дениса ретельно зрізав шкірку з плоду, при цьому акуратно вирізуючи «вічка». Виходило у нього досить непогано.
Але справжній майстер-клас показав отець Сергій, який, не відриваючи ножа, швидко зрізав з картоплі одну довгу шкірку, показуючи дітям чисту бульбу, — так робити його навчили під час служби в армії. Діти заворожено дивилися на батюшку, який, виявляється, ще й картоплю чистити вміє.
Діти працювали злагоджено, тому швидко впоралися з величезною сіткою картоплі.
Варити чи смажити? — ось у чому питання. Все-таки вирішили зробити «пюрешку».
А до неї і салати. Перець, помідори червоні та жовті, огірки, цибуля червона, цибуля зелена, петрушка, кріп, — опинившись в одній мисці, за колірною гамою вони нагадували осіннє листя за вікном. Другий салат — з капусти із зеленню. Обидва салати приготували діти, навіть цибулю зі сльозами на очах чистили і різали самі.
Коли все було приготовлено, діти виставили всі страви на один довгий стіл. Вийшло дійсно гарно.
А поки варилася картопля, волонтери не пропустили нагоди «погризти з дітьми граніт науки»: хтось займався математикою, хтось з малюками робив прописи, а хтось і англійську освоював.
Як виявилося, за кілька днів до нашого приїзду у Надійки був день народження, але її мама не змогла приїхати. Тому ми привітали дівчинку з дев’ятиріччям, купивши їй великий торт. Вона була дуже рада, всім показуючи, які гарні дві трояндочки на її тортику. Як мало треба дитині, щоб вона посміхалася і світилася радістю!
Картопляна епопея скінчилася повним і остаточним поглинанням пюре всіма учасниками цієї події (та ще й тортик був на десерт).
Скоро настав час від’їзду, і ми, попрощавшись з дітьми, поїхали в «Магеллан», адже у нас був ще один привід для радості — день народження нашого «старого доброго» волонтера Ярослава. А це, як кажуть, вже інша історія.
Аліна Недашківська
