Найбільша влада, якою володіють батьки, – влада направляти своїх дітей. Дітям від народження властиве бажання приносити радість батькам та співпрацювати з ними. Дитині спочатку властиво поважати головного. Якщо дорослі не розуміють, як користуватися власною владою, дитина бере кермо влади в свої руки. Якщо батьки не користуються своєю здатністю направляти дитину, вони втрачають контроль над ситуацією.
Діти хочуть давати радість батькам, але, окрім цього, у них є власні бажання та потреби. Якщо дати дитині можливість відчувати і висловлювати власні бажання, але при цьому виразно доносити до неї бажання батьків, вона врешті-решт зазвичай йде на співпрацю і поступається волі і бажанням старших.
Якщо для спонуки до співпраці батьки використовують залякування та відчуття провини, вони тим самим тільки притупляють природжене бажання дитини йти назустріч.
Гнів та розчарування батьків можуть схилити дитину до покірності, але при цьому вона втратить деяку частину власної істоти. Природний розвиток дитини загальмується, і в зрілості вона буде схильна догоджати оточуючим.
Три кроки до миру
Перш ніж наказати дитині, перший крок полягає в тому, щоб просто попросити, не вимагаючи. Якщо дитина чинить опір вашій волі, другий крок полягає в тому, щоб вислухати малюка та задовольнити його потреби. Якщо цього виявляється недостатньо, третій крок – пообіцяти заохочення.
Якщо і це не приводить до належних результатів, час перейти до четвертого кроку: утвердити свою владу та наказати. Якщо перші три кроки не допомагають спонукати дитину до співпраці, значить, батькам потрібно командувати, як генерал командує своїми військами.
Наказати – означає прямо сказати дитині, чого ви від неї хочете. Команда має бути вимовлена твердо, але спокійно: «Я хочу, щоб ти прибрав свій одяг в шафу», або: «Я хочу, щоб ти розстелив своє ліжко».
Після того, як ви використали командний голос, потрібно твердо стояти на своєму. Емоції, обгрунтування, пояснення, аргументи, звинувачення та погрози тільки послаблюють вашу природну владу.
Якщо на цьому етапі ви турбуєтеся або намагаєтеся переконати малюка послухатися, ви тим самим демонструєте, що відчуваєте себе невпевнено в ролі генерала, начальника або батька.
Якщо дитина вже чинила опір під час першого, другого і третього кроку, значить, батькам потрібно ясно показати, хто головний. Затверджуючи свою владу, ви знову зміцнюєте свою позицію головного. Дитині необхідний сильний лідер.
Багато батьків наказують, не зробивши перед цим перші три кроки. Такий підхід неефективний.
Якщо ви будете починати прямо з команд, не намагаючись заздалегідь запросити дитину до співпраці, то цей четвертий крок втратить свою силу. У минулому діти просто підкорялися командам батьків, але тепер їм потрібно, щоб їх вислухали.
Дитина повинна з досвіду знати, що, наказавши, ви вже не поступитеся. Якщо вона продовжує чинити опір, а ви стоїте на своєму, не вдаючись до емоцій, ви врешті-решт досягнете свого.
Джон Грей
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №2
