Святих апостолів Петра і Павла Православна Церква називає Первоверховними. Цим почесним найменуванням вони відзначені, бо особливо потрудилися в поширенні Христового вчення серед язичницьких народів і показали найвищі зразки відданості і любові до Божественного Учителя і Його справи на землі.
Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, вони навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати вуста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця.
Згадаємо, скільки бід і скорбот зазнали вони. “Я думаю, – пише св. апостол Павло до коринфян, – що нам… Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були позорищем світові, терпимо голод і спрагу, і наготу, і побої, і поневіряємося, ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині” (1 Кор. 4, 9–13).
Святий апостол Петро виявив свою любов і відданість Господеві ще в дні земного життя Спасителя. До покликання свого на труди апостольські він носив ім’я Симон і жив у галілейському містечку Віфсаїді. Господь же назвав нового учня Кифою, що означає арамейською мовою “камінь”, “скеля”. У грецькій мові цьому слову відповідає “петрос” або “петра”. Відтоді новонавернений апостол зробився палким послідовником Христовим, Його учнем і постійним супутником.
Так, вони знали, за що йдуть на страту і навіщо прощаються з земним життям. А силу на цей подвиг вони отримали від Того, Хто Сам переміг смерть і заповідав учням жити на землі заради майбутнього Неба. Від Господа Ісуса Христа.
Мученицька смерть, яку вони зустріли в Римі в 60-ті роки І-го ст., лише підтвердила щирість і глибину їхньої віри. Саме цю подію ми згадуємо, святкуючи спільну пам’ять Петра і Павла, яких через їхнє значення для Церкви назвали Первоверховними. І першість ця проявилася насамперед у стражданнях та відданості.
Напевно, через це Петро й Павло – найперші серед учнів Спасителя у шануванні серед вірян.
Апостол Петро, брат апостола Андрія Первозванного, був простим рибалкою, але після покликання на апостольське служіння став одним із найвідданіших учнів Христових – сподобився бачити Його дивне Преображення на Фаворській горі, одним із перших дізнався про Воскресіння Спасителя та пройшов з проповіддю від Святої Землі до Рима. З його слів, за переданням, і написав святий євангеліст Марк своє Євангеліє.
Апостол Павло, на відміну від більшості апостолів, був людиною освіченою і спочатку – фанатичним прихильником фарисеїв – ревнителів юдейської віри. Він навіть переслідував перших християн, але через чудесне явлення йому голосу Самого Христа під час конвоювання заарештованих послідовників Спасителя в Дамаск, колишній Савл, учень знаменитого Гамаліїла, прийняв хрещення, і не тільки сам став на шлях Істини, але своєю палкою, талановитою проповіддю повів цим шляхом цілі народи.
Обидва апостоли скінчили своє земне життя мученицькою смертю за Христа. За думкою більшості істориків, це сталося наприкінці 60-х років І-го ст. Апостола Петра було розіп’ято вниз головою, оскільки він вважав себе недостойним прийняти таку ж саму смерть, як Господь. Апостолові Павлу, як римському громадянинові, відсікли голову.
У своєму Слові на цей день Блаженний Августин, єпископ Іппонійський, писав: “Святий Петро, найревніший послідовник Ісуса Христа, за своє високе сповідання Його Божества – “Ти єси Христос, Син Бога Живого”, – удостоївся від Спасителя почути у відповідь: “Блаженний єси, Симоне… Ти Петро, і на цьому камені створю Церкву Мою”. І апостол Петро, вірний своєму покликанню, поклав душу свою за словесне стадо Христове, засвідчивши апостольство своє мученицькою смертю, яку нині весь світ прославляє.
Апостол Павло, будучи спершу ворогом Церкви, потім став апостолом; спершу переслідувачем її, потім проповідником. І Господь вказав апостолу Павлу, що він мав претерпіти за Ім’я Його. Він наставляв його в подвигах, Сам співстраждав йому в його стражданнях, Сам скеровував його до цього дня.
В один день звершуємо ми пам’ять страждання обох апостолів цих, бо, хоч вони постраждали і в різні дні, та по духу і по близькості страждань своїх вони складають одне. Петро передував, Павло невдовзі за ним пішов.
Отже, святкуючи пам’ять святих апостолів Петра та Павла, возлюбімо їхню істинну віру, святе життя, страждання їхні й чистоту сповідання. Люблячи в них ці високі якості й наслідуючи їхні великі подвиги, і ми досягнемо того вічного блаженства, яке приготовано всім святим.
