14 грудня перестало битися серце добре відомої серед православних ковельчан Людмили Федорівни Сосновської.
Людмилу Федорівну, котрій за два тижні мало би виповнитися 85 років, знали і шанували у Ковелі, як старицю праведного життя, котра багатьох привела до віри і наставила на шлях спасіння.
Вона народилася перед війною, у простій селянській родині, в селі Мельниця, що на Ковельщині. З дитинства виконувала в батьківській сім’ї і дівочу, і хлопчачу роботу. Була живою, активною, працьовитою, за що її особливо любив батько.
Змолоду вийшла заміж, оселилася в Ковелі, народила двох доньок і багато працювала, піклуючись про родину. За її спогадами, на роботі брала активну участь у всіх заходах, особливо, у виступах художньої самодіяльності.
У віці п’ятидесяти років, докорінно переглянула своє духовне життя, воцерковилася і стала активною парафіянкою Воскресенського собору.
У ці роки духовної літератури не вистачало і Людмила Федорівна взялася від руки переписувати молитви, акафісти, повчання святих отців.
А коли почали друкуватися перші книги духовного змісту, то вона докладала максимум зусиль, аби розповсюдити їх серед знайомих.
Природня комунікабельність, відкритість і щирість, поєдналися тепер у серці Людмили Федорівни з євангельською любов’ю. Вона спішила розчинитися у добрих справах в кожному, хто мав потребу. Вона мала дар залучати і інших до добрих діл.
Коли в Ковелі почали будувати цілий ряд храмів, Людмила Федорівна зробила свій посильний вклад у кожну громаду, де загорялося богослужбове життя.
Особливо глибокий слід, вона залишила у становленні громади храму Почаївської ікони Божої Матері, «Каплички», як називали храм в той час. Її організаторський талант, вміння розпізнавати в людях добрі задатки і об‘єднувати інших навколо Христа, стали наріжним каменем у формуванні сьогоднішнього образу громади.
Активний спосіб життя був притаманний для Людмили Федорівни до останніх днів. Але це не заважало її дуже серйозно ставитися до свого внутрішнього духовного життя. Вона регулярно і глибоко сповідалася, часто причащалася Святих Христових Таїн. Багато молилася і строго, згідно церковного уставу, дотримувалася посту, не зважаючи на свій поважний вік і періодичні хвороби. Протягом останніх тридцяти пяти років ніколи не вкушала м‘ясної їжі.
При цьому, вона уникала всякого зовнішнього, показного благочестя – гарно і вишукано одягалася, була життєрадісною, любила жартувати, співати. Була вимогливою і строгою до себе, але поблажливою і терпеливою до інших.
При церковній громаді Людмила Федорівна організувала сестринство, котре піклувалося про догляд за храмом та церковною територією. А ще, взяла на себе відповідальність про формування духовної бібліотеки, з котрої створила своєрідний центр просвітництва. Вміння донести до інших євангельську звістку, вирізняло її серед інших.
Людмилу Федорівну поважали ровесники, її любили малі діти, молодь знаходила в ній розуміння і добру пораду.
Не тільки життям, але й своєю кончиною Людмила Федорівна об’єднала у храмі багатьох людей, котрі прийшли попрощатися з нею. Тепер всі зібралися у молитві за упокій доброї стариці, котра залишила глибокий слід у багатьох серцях.
Цілий вечір, ніч і ранок, поки звершувалися заупокійні богослужіння і читалася над покійною Псалтир, в храм не припинявся потік людей, котрі спішили засвідчити перед Богом свою щиру повагу і любов до стариці, котру свої просто називали «Федорівна».
Людмилу Федорівну похоронили 15 грудня 2021 року на малій батьківщині, у селі Мельники, біля могил її батьків.
Нехай наша молитовна згадка про новопреставненну Людмилу буде добрим свідченням перед Богом і доброю пам‘яттю серед людей.
