Всміхнися, Мамо! На Твоїх колінах
Проснулось нині дороге Дитя!
Його зігріли воли та ягня,
Як догорали в вогнищі поліна.Прийшов і князь, і ангел, і чумак
Розпромінити личенько дитяче.
Та й розстелили взори мерехтячі
Пшеничні ядра і пахучий мак.Лягає ніч на вбогім оборозі,
І світить мирно віконцями зір.
Усе: і янгол, і пастух, і звір –
Схиляється в пошані на порозі.
Віра Вовк
Різдвяне диво – нестаріюче – древнє. Христос народився дві тисячі років тому, але рождається і по сьогодні у серці людському. Якщо людина зволить – і відкриє серце. Так, як це зробила колись Матір Марія, – не просто відкрила серце, а подарувала його Богові. І сталося диво Боговтілення завдяки Тій, Яка причастилася найбільшій Таїні Господній.
Різдвяне диво пахне ялинкою і мандаринами, кутею й колядкою, морозцем і дитинством. Без дитячої простоти та щирості, довіри важко відкрити Богу серце. І неможливо уподібнитися (хоча б на розмір найменшої сніжинки) земній і справжній Пречистій Діві Марії, Яка послужила Різдву.
Різдвяне диво відбувається щоразу, коли Господь проситься у печерку твого серця, людино. Хочеш зрозуміти святу таїну Материнства Відчини. І спочине ніч на твоїм порозі, бо у серці променітиме Різдвяна зірка.
Здригнувся степ. В колибі придорожній
Зійшлися Ангели на таємну раду:
В цю ніч, – казали, – вродиться Вельможний,
Що з рук неправих відбере всю владу.І слово в діло перейшло достоту.
Раділи бідні, а панам – байдуже.
Чи знав Ти, Христе, що життя Голгофу
Готує тому, хто любові служить?Летять Ангели і співають степом,
Чабан тривожно шепче: – Що то буде?
І враз зоря багріє над вертепом –
Звіщає прихід Ірода та Юди.
Петро Карманський
Ще від Свого народження Христос став гнаним. Народження Світла огорнуло марево зради, заздрості та злодіянь, вчинених через них ( за постулатом теоретика диктатури Макіавеллі „Ціль виправдовує засоби”, навіть Ірода можна було би захищати на суді ). Огорнуло, але не потьмарило, бо Христос – Світло світу, Істина і Шлях.
Любов народжується по-різному ( в муках і не дуже, очікувано і не зовсім ), але завжди – з Божої волі і благовоління до нас, немічних.
Любов торує важкий шлях крізь підступні напади не те що чужих, а власних іродів та іуд ( пристрастей, гріхів і непримітного душевного дріб’язку, який у свій Гефсиманський вечір вийде з мечами на твою душу ). Іноді любов проходить повз Голгофу Христову, так і не зрозумівши істинного призначення шляху.
… Що ж засвітило і мені від Різдва Христового?
Любов, яка народжується у Вифлиємській печері, з дива побаченого Богоявлення, і жертвує собою. До смерті хресної, щоб воскресити Світло
душі, яке освітить шлях іншим. „І темрява не поглине вас …”
Десь на звалищі, між будяками
На вугіллі, що мокне роками,
Янголів два:
Один одному крила воскує,
Один одного в очі цілує,
Дожидають Різдва.Поруч з ними Дитятко гоже,
І ніхто розпізнати не може,
Хто кого береже?
Чи Дитятко цих янголів, а чи білокрилі Дитятко …На цій чорній землі,
Що робити білим янголам?
Вугіль дробити,
Чи ридати в блакить?Кожен янгол волить цю ж хвилину
В сад небесний віднести Дитину,
Але Бог не велить.
Десь, де скидано голі ялинки,
Де брудні помаранчів шкуринки,
На померзлій траві –
Двоє янголів, з ними – Дитятко,
В кулачкові затисло колядку.
Вже й по Різдві.
Іван Малкович
Віддзвеніло Різдво, ще тривають святки, але вже трохи сумно. Сумно за тим, що швидко пролетів час Дива та Його очікування. Сумно, що так старався і все одно не встиг принести дари покаяння та справи милосердя, гідні Богонемовляти. Й особливий сум навівають розкидані на смітниках ялинки: десь підсохлі, а десь – навіть у гірляндовому вбранні, яке, за браком часу, господарі і не виплутували з гілок.
Все, свято закінчилося. А що лишилося по Різдві, не заглядали у душу? Хату легко очистити від різдвяних прикрас, а серце? Чи не плаче десь, біля викинутої вами ялинки, і Різдвяний Ангел, Який нашіптував вам славослов’я народженню Христу? Позбутися зовнішньої атрибутики свята – легко, а внутрішньої – не допустимо. Раптом, свято не завітає більше на поріг вашого серця?
Христос не воскресне у душі, не народившись у ній.
Обережніше викидайте свої ялинки!
Оксана Оксенюк,
викладач Недільної школи храму “Воскресіння Словущеє”, м.Ковель
