В суботу на п’ятому тижні Великого посту свята Церква урочисто проголошує молебний спів акафісту, або подячної похвали Пресвятій Богородиці.
Свято це встановлене в IX столітті за неодноразове позбавлення Константинополя допомогою та заступництвом Пресвятої Богородиці від нашестя ворогів.
При імператорі Іраклії, коли патріарх Сергій, носячи на руках своїх ікону Пресвятої Богородиці по міських стінах, благав Господа про захист від персидських і скіфських військ, що взяли в облогу Константинополь.
Тоді народ шукав захисту в храмах Божих, день і ніч благаючи Усердну Заступницю врятувати своє місто.
Імператор Костянтин Великий, засновник Константинополя, присвятив його Божій Матері і шанував Пресвяту Діву як свою покровительку і своєї нової столиці. Багато храмів на честь Богоматері було споруджено в Константинополі. У Влахернському храмі зберігалася Її свята ікона, написана святим євангелістом Лукою.
У ніч, коли сполучені сили агарян та персів з моря і з суші вирушили на місто, раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападаючих. Решта ворогів з соромом втекла.
Тоді усю цю ніч вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, виголосив Захисниці міста переможну, всенічну і несідальну (акафіст грецькою мовою – неседальний) пісню: «Непереможній Воєводі – переможнії ми, звільнившися від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице!»
І з того часу, в спогад такого великого дива, Православна Церква ухвалила святкування Похвали Пресвятої Богородиці.
Спочатку свято акафісту здійснювалося в Константинополі в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Богоматері та священні предмети земного Її життя – риза і Її пояс; але пізніше свято було внесене до уставу монастирів святого Сави Студійського і потім в церковні богослужбові книги, і з того часу стало загальним для всієї Східної Церкви.
Акафіст до Пресвятої Діви складається з 24 гімнів, або пісень: 12 кондаків і 12 ікосів, розташованих згідно 24 буквам грецької азбуки. Кожна пісня починається відповідною їй по рахунку буквою, кожен кондак закінчується псаломським «Алилуйя», кожен ікос – привітанням архангела «Радуйся…».
Все творіння закінчується короткою молитвою до Пресвятої Діви про те, щоб Вона врятувала християн від бід і напастей. У такому вигляді акафіст читається і в інші дні; але в суботу п’ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утренній (зазвичай напередодні, в п’ятницю ввечері) не весь зразу, а роздільно, в проміжку інших пісень, в чотири різні виходи.
Кожне відділення починається і закінчується співом першого кондака: «Непереможній Воєводі…». Акафіст написаний в VII столітті, на думку багатьох, дияконом великої Константинопольської церкви Георгієм Писидійським.
Згодом Іосиф Студит написав канон в суботу акафісту, а деякі інші особи додали до цього подячні молитви в спогад того ж всесильного воєводства Божої Матері. Наша Православна Церква здійснює це торжество для затвердження тих, що каються сподіваючись на Заступницю Небесну, яка, позбавляючи вірних від ворогів видимих, тим більше готова нам допомогти в боротьбі з ворогами невидимими.
«Бо ось від часу цього ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1, 48). Ці слова Божої Матері читаються під час Божественної Літургії в дні Богородичних свят. Чуються вони і на вечірніх богослужіннях. У них поміщений глибокий пророчий сенс.
На зорі християнських часів з невеликого міста Назарету йде в інше маловідоме місто в нагірній області Іудеї бідна, незнатна Діва, щоб привітати свою родичку Єлизавету. І коли вона увійшла до будинку і вітала її, то, як оповідає святий євангеліст Лука, «Коли ж Єлизавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа??» (Лк. 1, 41-43). Сповнившись того ж пророчого духу, і Пресвята Діва сказала про Себе: «Бо ось від часу цього ублажатимуть мене всі роди».
Ніщо природне не могло утвердити Її в надії, що про Неї не тільки дізнаються, але і прославлятимуть «всі роди»! Ніщо земне не могло Її побудити на подібне пророцтво! Сам Дух Божий, діяння Якого Вона благословляла в молитві, прояснив Її розум, відкрив Її серце і побудив Її вуста проректи те, що про Неї визначено на Небі і що згідно цьому визначенню з радістю прийняла свята Вселенська Церква.
Сама Пресвята Діва під час Свого земного життя чужалася слави і уникала її. Навіть в той момент, коли Вона славила Бога за те, що Він вибрав Її стати Матір’ю Господа, Вона бачить Себе, вважає Себе за покірливу рабу.
І потім, коли народ захоплювався Божественними словами Її Сина, коли прославляв Його за творені Ним дива, коли урочисто зустрічали Його, Божа Матір знаходилася в ці дні слави як би осторонь. Вона не приходила розділити славу зі Своїм Божественним Сином.
Але коли над Ним здійснювали наругу, коли розпинали Його, знеславлювали, тоді Божа Матір була поряд з Ним. Славу Владичиці світу явила сама Божественна благодать. Святе Євангеліє розповідає нам про одну хвилюючу подію. Спаситель, оточений народом, навчав як здобути Царство Боже. Люди, що слухали Його, жадібно вбирали слова життя, як вбирає в себе висохла земля падаючу на неї цілющу вологу.
І ось, немов блискавка з хмари, з вуст невідомої жінки раптово в ці хвилини пролунав вигук: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!!» (Лк. 11, 27). Невідома жінка, звичайно, нічого не знала про те, що більше тридцяти років тому Пресвята Діва сказала тільки одній Єлизаветі: «Ублажатимуть мене всі роди», коли Єлизавета сповістила: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї».
Але як точно ця жінка виразила і підтвердила пророцтво, що збувається, і виразила не тільки в думці, але навіть в слові: «Блаженна утроба». Невідома жінка ублажила Божу Матір, ублажила утробу, що носила Божественного Вчителя, і груди, які Його живили.
І дивіться, що було далі. Господь не тільки не відкинув хвалу Своєї Матері, але сказаними після цього словами підтвердив правильність вчинку щирого серця. Він тільки вказав, що блаженства можуть досягти всі, якщо слухатимуть слово Боже і дотримуватимуть його: «Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк. 11, 28). Це було перше відкрите при народі шанування Божої Матері, перша похвала у присутності багатьох Тої, Яка стала Матір’ю по плоті незвичайного Вчителя і Чудотворця.
Після славного вознесіння Господа на небо Божа Матір є як вибране сонце посеред святих Апостолів. «Всі вони, – читаємо в книзі Діянь святих Апостолів, – одностайно перебували в молитві та молінні, з деякими жонами та Марією, Матір’ю Іісуса» (1, 14).
Як бачимо, дієписьменник виділяє Марію, тільки Її із згаданих жон називаючи її ім’я. Божа Матір стає тим осереддям, куди святі Апостоли йшли і перед виступом на проповідь і куди поверталися після благовістницьких подорожей.
В Неї вони отримували і благословення на свої апостольські праці і з Нею ж ділилися пережитими радощами та скорботою. У Тієї, яка дбайливо складала і зберегла в Своєму серці що все здійснювалося в земному житті Спасителя (Лк. 2, 19). Проповідники Євангелія отримували і нагадування божественних заповідей, і підкріплення в подвизі, і утіху в скорботі.
Вже на зорі історії християнської Церкви віруючі зрозуміли близькість Пресвятої Діви до Бога, побачили і досвідчено відчули силу Її предстательства на небі і тому з перших часів прославляли Її всечисте ім’я, закликали Її в молитвах, просили допомоги.
І з тих пір Її велична слава сяяла, сяє і сяятиме. Ніякі єретичні мудрування не могли затьмарити Її слави і ніколи не зможуть цього зробити, тому що слава Богоматері – це справа Божа, це те, що встановлене самим Божественним провидінням.
Сьогодні ми не знайдемо жодного православного храму, не зустрінемо жодної православної душі, для якої Божа Матір не була б дорогою і рідною. Вона – наша віра, наше покладання надії і радість, наша молитвениця та заступниця.
Але ублажаючи Божу Матір і просячи Її милостей, потрібно добре подумати і запитати себе: чи гідні ми прославляти Її, чи гідні ми Її любові?
Ублажаючи Приснодіву, чи зберігаємо ми цнотливість та чистоту? Прославляючи глибоку в смиренні, чи не залишаємося ми в гордості, пихатості та заздрості? Ублажаючи в це свято в храмі Божу Матір і нашу Небесну Матір, чи не поводимо себе ми осоружно вдома?
Чи не ображають діти священних імен своїх батьків неповагою до них, або, не дай Бог, зухвалістю, грубістю?Чи виконують самі батьки належним чином свої обов’язки до дітей, до інших людей? Чи не заглушає хвиля пристрастей в нашому серці славослов’я наших вуст?
За словами великого отця Церкви VI сторіччя святого Григорія Богослова, як хмара закриває сяйво сонячних променів, так грішник, який не хоче усвідомлювати своїх гріхів і відректися від них, закриває для себе промені любові Божої та милосердя Божої Матері.
«Радуйся… Мати Діво… всесвітнє диво і слухання».
Газета “Волинь Православна”, 2013, №4
