Які помилки можуть бути у тих, хто поститься вперше? Я думаю, що якщо локалізувати сенс посту тільки до своїх особистих вправ по частині гастрономії, (що їсти, що не їсти) то тоді і будуть помилки.
Тим, хто поститься вперше потрібно знати, що не може бути посту без відвідин храму, частих відвідин храму – не щонедільного навіть, а частіше. Щонедільне перебування в храмі на літургії – це як вода та хліб, без цього жити не можливо християнинові.
А тут потрібно частіше відвідувати богослужіння та молитися і вдома. Піст отримає цінність по мірі молитви, без молитви він буде не достатній. Буде одне весло, і на одному місці крутитиметься човен.
Ще потрібна міра. Пам’ятаєте, в якомусь прислів’ї говориться про людину, яку змусили Богу молитися, а вона лоб розбила? Щоб не бути такою людиною, потрібно вибирати царські шляхи і не закатовувати себе, не брати на себе ту тяжкість, яку нести не зможеш. Це помірність.
Цариця чесноти – це розудливість. Не прозорливість, не воскресіння мертвих, не якісь ще великі речі, не є найголовнішими. Царицею чесноти є розсудливість. Шукайте свою міру. Якщо ви хворі або важко працюєте, або щось ще, ви повинні чинити відповідним чином з розсудливістю, заручившись благословенням свого духовного отця, якщо він у вас є.
Якщо чоловік вантажник, то можливо йому не варто акцентуватися на виснаженні себе неядінням, але додати в своєму житті більше псалмів та молитов.
А якщо людина перевіряє зошити, будучи вчителем навчальних класів, і у неї забита голова уроками, то їй молитися дуже важко. У неї розум зайнятий. Тоді їй потрібно якраз менше їсти та пити, але не замолюватися. Розсудливість, одним словом, потрібна людині, яка входить у піст.
Є складнощі пов’язані з навколишнім світом. Це третя категорія складності. Коли ми щось робимо, ми хочемо, щоб усі це робили. А усі не будуть цього робити. Всі продовжать життя за своїм сценарієм. Наприклад, мама в сім’ї готує їжу на всіх.
Уявіть собі, що ніхто в сім’ї не поститься – ні чоловік, ні діти, а вона одна. І їй потрібно якось «пропетляти» між всіма вогнями, щоб були вовки наїжені і вцілілі вівці. Вона повинна поститися сама та готувати непісну їжу оточуючим. Це важко? Важко. Але нагороди без праць не буває.
Тому тут третій варіант складності – це правильні стосунки з тими, що оточують нас. Ми потрапляємо до соціальної напруженості, коли навколишній світ не розуміє нас, а ми не згодні з навколишнім світом. Тут потрібна неабияка частка мудрості. Просіть її у Бога без сумнівів, як пише Іаков апостол.
Ще скажу. Всі, хто взагалі поститься, повинні думати, що вони постяться вперше. Я думаю, що все, що ми робимо хорошого, ми повинні робити так, як ніби ми робимо це вперше, плюс ще і востаннє. Ось тоді піст виходитиме справжнім.
Якщо ви подумаєте: «а я вже постився» і так далі, то ця думка швидше знищить ваші праці. Заїжджена платівка звичності не дасть вам ні новизни, ні радості, ні сил, ні розпрямлених плечей.
Усі повинні думати, що вони постяться вперше. Усі. І якщо стати на суд совісті, ми повинні визнати, що ми, раніше постившись, і базікали багато, і їли більше, ніж потрібно, і надмірно ласували солодощами, і спали надмірно, і мало молилися в ті пости колишні. Ми в принципі знищили усі пости, які були раніше.
Так давайте попостимося зараз по-справжньому! Давайте поститися вперше! Шлях до Царства Божого, за словом святителя Димитрія Ростовського, відкритий для того, хто кожного разу починає заново.
Записала Лариса Бойцун
Джерело – pravmir.ru
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №8
