А ви не вірили, що він
З’явивсь, як Світло у печері
Відкрив для нас любов’ю двері
Спаситель і Предвічний Син.

Щоб став і ти громадянин
В Його чертозі на Вечері
Жив Віфлеємом, в нашій ері
Свій на землі довершив чин.

Співаймо з ангелами славу
Як першу Божу коляду
Щоби живі зраділи й наві.

Ми віру древнє-молоду
Несем по Різдвяних оселях
І ділим благодать веселу.
09.10.12

Чи можеш буть боголюбивим
Хоча в у цю різдвяну ніч?
Почуймо славу, Божий клич,
Побудьмо свідками при диві.

Христос у Віфлеємі сивім
Зявивсь в печері, йдім на стріч
Народим віру – дивну річ,
Яка спасає й нерадивих.

Ось чути: «Пане господарю,
Дозвольте заколядувати»,
Заходьте, вже готові дари.

Мов від волхвів, давно стоять
Співають: «Нова радість стала
Яка на світ не бувала».

10.01.12.

Ви свічку запалили в хаті?
Чекаєте колядників?
Ось чути Віфлеємський спів –
Євангеліє благодаті.

Ви бути хочете на святі
Між ангелів і пастухів,
Ставайте в ряд – колядників
Несіть Апостолат в завзятті.

Чиясь відродиться душа,
Полине птахом за Ісусом
Скоріш, не думай, вирушая.

Богомладенець кличе русів
Зігрій традицію любов’ю,
Народишся і скажеш: «Ось я».
10.01.12.

Відплив кудись старезний рік.
Чи відвезли його на санях?
За мить зустрінем тіні ранні
Нового. Ось замітний лик.

Старого чути плачо- крик.
Стираєм образ цей на плані,
Шліфуємо разючі грані.
Нехай не сердиться повік.

А Новий, наче Спалах, Світло.
Зігрів Вертеп і серце нам,
Повідав нам, що ми – не бидло,

Що ми – сини, що – Божий храм
Пошли, Христе, нам благодаті,
Щоби не гаснути в завзятті.
31.12.10.

Різдвяні сонети