Молитовне співчуття творить дива. Сучасній людині не вистачає любові. Вона її весь час шукає. І, жаліючи себе, згадує ці рядки Писання: «…по причині множення беззаконня, в багатьох охолоне любов» (Мф. 24, 12) .
Але віруюча душа знає, що вона за любов відповідальна сама, а природний і постійний вчитель любові — не що інше, як молитва. Коли одне серце торкається до іншого в молитовному співчутті, в обидва серця сходить благодать Божа, яка творить дива.
Молитва — показник любові. Якщо людина ніколи ні за кого не молилася, це означає, що вона нікого не любить. І важко їй зрозуміти глибокий сенс слів, сказаних преподобним Силуаном Афонським: «Молитися за людей — це кров проливати».
Нам необхідно вчитися любові в молитві. А тому запитаємо себе: чи часто ми молимося за людей, а якщо молимося, то чи старанно? Чи болить наше серце за когось ще, окрім себе і рідних?…
Від молитви за ближнього зазвичай відштовхує явний гріх людини, образа, заподіяна нам, і, як наслідок, ображена самолюбність. Але чому? Адже і людина, що впала в гріх, вимагає співчуття, і образа вимагає молитовного лікування. Будь-яке очевидне зло світу не повинне нас лякати і штовхати до втечі.
Навпаки, християнинові личить молитовне пильнування, як говорить про це апостол Павел: «Праведний вірою живий буде, а якщо хто поколивається, не благоволить до того душа моя» (Євр. 10, 38). Благаючий Своїм же милосердям Бог рахує сльози, виплаканні кимось в жалісливій молитві, з великим натхненням, ніж ловець перлів — підняті ним з дна моря перлини.
Так Ксенія блаженна настільки любила чоловіка, що все своє життя після його раптової смерті перетворила на молитву за нього. А молитва перетворила Ксенію з прохачки за одну рідну людину в ходатаїцю за тисячі і сотні тисяч.
Віра, якщо вона жива, а не механічна і магічно-егоїстична, підштовхує людину до молитовного стояння. Причому за часом — за інших більше, ніж за себе.
У кожному храмі можна часом побачити закоханих. Вони, тримаючись за руки, заходять в церкву, яка трапляється на їх шляху, і, перешіптуючись, ставлять свічки. Можливо, вони мріють про те, як вінчатимуться. Саме зараз їм добре б почати молитися один за одного. Це буде перший крок на шляху до безцінної глибини єдності і внутрішнього співзвуччя.
Щоб цього досягти, в шлюбі потрібно буде молитися завжди: в здоров’ї, немочі, в часи спокуси і гріха, в дні пильнувань над колискою первістка. Потрібно буде з молитвою подолати всі спокуси і залікувати всі рани. Потрібно буде і в Царство Небесне увійти не інакше, як з молитвою. Адже в цьому царстві Любові Святий Дух продовжує народжувати в людях молитву і «клопоче за нас зітханнями непрореченими» (Рим. 8, 26).
Протоієрей Андрій Ткачев
Православний сімейний журнал – “ФАМИЛИЯ”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №2
