Читаючи перші глави книги Буття, ми пізнаємо, як Господь улаштував все, що нас оточує. Краса світу, гармонія стихій, гармонія життя і усього живого — і людина у центрі всього, як вінець творіння. І у житті всього світу, і людини лише одна заповідь — не вкусити від дерева пізнання добра і зла. Перша заповідь для людини — заповідь стриматись. Невиконання якої було порушенням гармонії і гріхом, який увійшов у життя людей назавжди, кажучи словами апостола: «Як вода із зараженого джерела». І все це наслідок нестриманості, наслідок порушення першого посту.
Із року в рік Церква запрошує своїх дітей до подвигу посту, щоб знову і знову відновити втрачену гармонію існування людини і Бога. Виховати стриманість, прибрати свою душу від гріховної пилюки і достойно увійти у радість Христового Воскресіння. Подвиг доволі не легкий, хоча як на перший погляд здавалося б, ну що там стриматись у їжі, у шлюбних стосунках, у своїх звичках, у словах, у думках і цей список для кожної людини в залежності від її моральності і характеру може бути великий і навіть величезний. Але цей подвиг людина повинна виконати, тому що його виконав Господь Іісус Христос, цей подвиг виконували апостоли, святителі, преподобні, праведні, перші християни і християни нашого часу, поєднуючи його з молитвою і любов’ю до Бога і ближнього.
Взагалі, якщо взяти Священне Писання, і прослідкувати історію посту, то від прародителів і до перших християн видно, як піст пробігає червоною ниткою через життя усього людства. Коли люди каялись, або мали звершити якусь велику справу в ім’я Боже, чи отримати від Всевишнього одкровення, чи перемогти ворога, то завжди людина накладала на себе піст, навіть цілими народами. Щоб милість Божа була на них. І Творець ніколи не відвертав лице від свого творіння, а їхні серця сповнював благодаттю, тому що вони стриманістю очищались від усяких пороків.
Немає напевно у світі більш тяжкої праці, ніж праця над самим собою. Це знали філософи і мудреці, це знає майже кожна людина, котра хоч трошки задумується над своєю духовністю. Тяжко людині виправитись у своїх вчинках, але ще тяжче їх в собі побачити, щоб звільнитися від них і як говорить Священне Писання «бути вільним у Бозі». Святитель Іоанн Златоуст говорить, що хто бачить свої гріхи, той не далекий від святості, і це велика правда.
Свята Церква, як мудра матір, особливо чуйно готує людей до періоду переміни, вказуючи нам на Закхея, на митаря і фарисея, на блудного сина. Розповідаючи про Страшний суд, щоб душа стрепенулась і змогла проаналізувати, де б вона хотіла стояти біля Царя царів – праворуч чи ліворуч. І після цього з гідністю з розумінням наскільки це важливо, з тверезістю розуму увійти у цей прекрасний період духовного пробудження, очищення і прозріння. Один з проповідників зауважує, що підготовчі неділі являються саме тим словом, яке говорить полководець перед воїнами, котрі мають іти у бій. Щоб битися з мужністю і ні в якому разі не боятись ворога .
Про піст багато сказано повчань тими людьми, котрі його дотримувались і виконували, котрі майже все життя, не рахуючи дитинства, провели у стриманості. Але кожного року для віруючої людини цей період знову і знову стає особливим, якимось першим, особливо трепетним. Так як людська душа змучена, скалічена гріховною суєтою, не тільки раз на рік потребує для себе ліків оздоровлення, але напевне кожного дня. І якщо з рештою глянути на цілий рік і порахувати дні пісні і не пісні, то звичайно днів пісних більше. І Богу за це велика дяка, що людина не залишена сам на сам із невизначеністю.
Великий піст ще називають весною душі. Адже, так як після зимової сплячки прокидається природа, так і пробуджується душа від гріховного сну для єднання з Христом.
Священик Петро Рудь,
клірик Володимир-Волинської єпархії
