Вважається, що саме в Великий Піст стає активнішою всяка нечисть, а духовний труд віруючих підлягає сильнішим випробовуванням, в тому числі і в подіях соціального та політичного життя.
Протоієрей Володимир Ровінський,
настоятель храмового комплексу Почаївської ікони Божої Матері, м.Ковель:
– З одного боку, Великий піст дійсно той час, коли зло особливо показує, тому хто поститься, свою силу і різноманіття проявів. Але з іншого, як Бог не потребує певного часу, щоб зробити милість людині, так і слуги пекла не стануть чекати Великого посту, щоб нашкодити нам. І численні приклади цього може привести кожен з нас.
У чому ж особливість Великого посту? Це особливий період, коли Церква допомагає віруючій людині так організувати повсякденне релігійне і побутове життя, щоб надати їй якомога більше засобів для боротьби зі злом усередині себе. Тут і регулярні постові богослужіння з покаянним настроєм, і посилена домашня молитва зі збереженням розуму і серця, і добровільні обмеження плотських позовів, а головне – глибока сповідь і часте причастя Христових Таїн.
Чому, піднімаючи тему про зв’язок посту з негативними явищами в соціальному та політичному житті, ми говоримо перш за все про внутрішню боротьбу людини? У «Братах Карамазових» Достоєвський, розмірковуючи в цьому ж ключі, каже: «тут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей». Саме з людського серця, по слову Христа, «виходять лихі думки, вбивства» та інші беззаконня (Мф. 15, 19). Той, хто в запропонованому Церквою всеозброєнні усвідомлено виступає на боротьбу проти диявола і його слуг, повинен бути готовий до серйозного і не менш підготовленого протистояння. І часто протистояння не тільки внутрішнього. Необхідно враховувати, що у диявола досвід більший нашого. Ми б однозначно завжди були в програші, якби не всесильна допомога Того, Хто вже переміг диявола, переміг, «смертю смерть подолав», – Бога і Спаса нашого.
Великим постом Церква робить дуже серйозний виклик дияволу. Вона не просто озброює кожного з нас. Церква збирає під свої знамена і об’єднує всіх бажаючих виступити на битву, так би мовити, єдиним фронтом. Церква оголює нам слабкі місця противника, підбадьорює малодушних, ставить в приклад святих і вказує нам на Воєводу битви – Христа. Як, скажіть, в цій ситуації поведе себе гордий Денниця? Невже він не діятиме? Безумовно, і це перевірено поколіннями тих, хто подвизався в пості – диявол об’єднає навколо себе не тільки злих ангелів, але й обманутих пристрастями людей. Він спробує налякати нас з фронту і посіяти паніку в тилу, він пошле провокаторів і нагородить дезертирів. Він буде тиражувати обман наклепників і ретранслювати показання лжесвідків. На своїх знаменах диявол напише високі і благородні ідеали, і мало хто зверне увагу, що несуть їх низькі і підлі його прислужники.
Свою войовничу риторику хочу обмежити предметами духовного плану. Оскільки «Наша боротьба не проти крові і плоті, але проти … піднебесних духів злоби» (Єф.6,12).
Що ж стосується подій, що відбуваються навколо нас і нашого ставлення до їх учасників, то добре було б нам зберігати в серці незлостивість. Апостол застерігає: «Якщо можливо з вашого боку, будьте в мирі з усіма людьми» (Рим.12, 18). А Христос ще більш наполегливо вимагає: «Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти» (Мф.5, 25).
Ми часто помічаємо в людях прояви зла, і тоді вже самі люди здаються нам його слугами. Але запитаємо себе: якщо диявол докладає усіх зусиль, щоб знайти своїх прихильників серед нас, то що ж повинні зробити ми, щоб знайти собі друзів? Якщо лукавий невпинно сіє ворожнечу серед нас, то чи слід нам чекати кращого часу, щоб закликати до миру? Напевно, Великий піст і є той час для віруючих людей, коли світло Христове, відзеркалене від нашого очищеного покаянням серця, необхідно нести туди, де панує ще пітьма.
