Двоє молодших не сплять по ночах, двоє середніх кричать і б’ються, у мене на себе немає ні хвилини часу, вже три тижні не причащалися, два тижні в храмі не були. Молитися не можу… соромно за себе… Хіба це спасіння?!? Так, я всіх народила, всіх, кого Бог дав. Але я ж духовно деградую! Не знаю, що робити… Думки тільки – відпочити… Боюся так відійти від церкви і зовсім…
Ця ситуація – не рідкість для багатодітної мами, у якої немає помічників. Ми звернулися з питанням до протоієрея Олексія Уминського:
— Батюшка, як правило, багатодітна мама – всі 24 години крутиться, як білка в колесі, не встигає молитися, постити, роздумувати про духовне життя і бувати в храмі, спить на ходу і замість думок – одні інстинкти. Це нормальний стан? Треба просто чекати поки діти виростуть?
— Це нормальний, природний стан від якого нікуди не подінешся. Він настане, пройде і закінчиться, православні багатодітні мами через нього проходять. Багато мам переживають із цього приводу, прагнуть якось навантажити себе молитвою, постом, що, звичайно, абсолютно не правильно. До цього треба ставитися просто – молитися на ходу, читати про себе короткі молитви «Господи, помилуй», при годуванні немовляти – «Богородице Діво, радуйся…», тобто брати участь в молитві в міру можливості, зберігати пам’ять про Бога.
Ніякого посту в цей час бути не повинно. Жінка і так виснажена після пологів, а попереду належить доглядати дитину. Якщо поститиме мама, значить, поститиме і новонароджений. Отже в цьому випадку ніякої розмови про піст і вичитування молитовного правила бути не може. Народилася дитина – це радість, це час, коли змінився спосіб життя, змінився стан жінки – треба віддавати себе всю малюкові. Поступово, коли дитина підросте, можна відновити молитовне правило, правило до Причастя.
— Одна багатодітна мама так і живе – чекає благословенного моменту, коли діти подорослішають: «Ось вони виростуть все, і тоді я займуся своїм духовним життям.» Це правильно?
— Напевно, в цьому випадку мама не зовсім правильно зрозуміє, що таке духовне життя. Духовне життя не полягає у виконанні якихось формальностей і дисциплін. Воно не будується з того, що людина зобов’язана чітко слідувати якимсь правилам, вказівкам та канонам – стільки-то молитов, поклонів.
Духовне життя – це спілкування людини з Богом, перш за все. І ніщо не може перешкодити спілкуватися з Богом, якщо є гаряче бажання. Ніщо і ніхто не зможе розлучити людину з Богом – апостол Павел говорить: «Навіть ангели не можуть розлучити людину від любові Божої». На жаль, у нас в сучасному поколінні християн превалює якийсь канон.
Правила дуже часто затьмарюють духовне життя, і як наслідок – стає менше любові. Дуже добре б це зрозуміти і розрізняти – в чому і як виявляється духовне життя. Якщо людина це не зрозуміє, вона обов’язково стукатиметься лобом об стіни правив, канонів і дисциплін, що насправді завжди було на другому місці в житті християнина. Це завжди було підмогою, допомогою, засобом, а не метою.
“Волинь Православна”, 2012, №1
