Велика кількість батьків, які здобули віру, горять бажанням вберегти своїх дітей від поганого впливу, який несе сучасне суспільство. Вони прагнуть виховати в них святість, але незмінно терплять поразку, тому що у нас немає досвіду православного виховання. Виховуючи дітей, ми сліпо впадаємо в крайнощі – спиратися на дореволюційний досвід зараз не можна, занадто змінилася життя.
А досвіду православного виховання в сучасних умовах немає практично ні в кого. Тому в церковних сім’ях чимало дітей цинічних, жорстоких, що не бажають чути про церкву, що зневажають всі можливі закони моралі. Батьки, самі ледь воцерковившись, починають воцерковляти своїх дітей, і роблять це грубо і невміло. Самі, ледь-ледь відвернувшись від гріховного життя, вимагають від дітей такої святості, що могла зустрічатися лише у пустельників часів Марії Єгипетської. І у бажанні негайно бачити плоди своєї церковності, нерідко доходять до справжнього маразму.
Якось довелося мені познайомитися з однією сім’єю. Під час розмови батько почав скаржитися, що діти у нього якісь «не такі», не православні.
− Скільки років дітям?
− 3 та 6.
− Самі ми давно в Церкві, постимо, правило читаємо разом, ніби все по книгах, а діти – ні молитися, ні постити не хочуть (це в три і шість років?!). Ну що за діти такі? Може, їх до старця якогось повезти – на вичитку?
Чоловік ніяк не міг зрозуміти, чому при дотриманні ними, батьками, всіх настанов і повчань святих отців, їхні діти досі не стають «православними».
Я поцікавилася, а що ж вкладають ці батьки в поняття «православне виховання»? Відповідь викликала у мене стан шоку. Виявляється, цей татко і його «православна» дружина повністю позбавили дітей всіх звичайних дитячих радощів. Те, що в домі таких подвижників немає телевізора, само собою зрозуміло. Це півсправи. Тато з мамою забороняють своїм дітям їсти все солодке – цукерки, варення, морозиво, тістечка, йогурти, а, головне, шоколад (він же кров гарячить!) потрапили в список заборонених продуктів.
Але й це ще не все. Цікаво, що самі батьки зовсім не відмовляють собі в задоволенні поласувати шоколадкою і навіть придумали своєрідний шифр, яким вони позначають гріховну їжу. Припустимо, фраза «Давай купимо ЦК» означає «Давай купимо цукерок», «ШО» – відповідно, позначає шоколад і т.д. І коли діти лягають спати, вони з чистою совістю “гарячать” собі кров і шоколадом, і варенням, і тістечками. Наївні, нерозумні тато з мамою! Ну скільки їм вдасться приховувати від своїх дітей факт існування на білому світі тортів і шоколаду? Максимум до того моменту, як старша дитина піде в школу. І що за диявольське лукавство – вселяти дітям думку про гріх і самим же йому віддаватися! Нерозумно сподіватися, що діти не дізнаються про це.
Знайомі образилися на мене за критику, і довгий час ми не бачилися. Через два роки зателефонувала дружина і попросила поради. Сталося те, про що я їх попередила. Їх старший син пішов до школи і з головою занурився у всі пристрасті і пороки сучасного світу, доступні дітям його віку. Про шоколад і цукерки вже й мови не було. Куди там! Тепер він цілодобово пропадав у нових друзів, насолоджуючись недоступним раніше дивом телебачення. А попутно – о, жах! – захопився жуйками, стікерами, татуюваннями і серіалом «Бригада». Що робити? – ридала мама.
Не передаючи подробиць нашої розмови, хочу звернутися до всіх батьків – не позбавляйте своїх дітей звичайного нормального дитинства. В іншому випадку вони виростуть морально і духовно скаліченими, і, вирвавшись на волю, будуть прагнути навздогнати і пізнати все, чого були позбавлені. Але ж є батьки, які під приводом «православного» виховання не читають своїм дітям казок (пропаганда окультизму!), не водять своїх дітей у цирк і зоопарк (гріховне видовище!), не катають їх на атракціонах, не відзначають їм дні народження, не пускають їх грати в пісочницю з дітьми «безбожників і язичників». Вони вважають, що їхні діти повинні користуватися виключно «православними» предметами і грати тільки в «православні» ігри. Якщо збирати з конструктора, то тільки храм, якщо купувати зошити, то тільки з зображенням церков, якщо розучувати віршики, то тільки на церковну тематику.
Приблизно з 7-8 років відбувається перша спроба дитини вирватися з-під тотального батьківського контролю. З’являються перші власні інтереси та власні друзі, з якими їй часто набагато цікавіше, ніж у храмі. Якщо ви хочете контролювати, як дитина проводить свій час, то запрошуйте її з друзями до себе. Ви повинні навчитися радо приймати у себе її товаришів, в тому числі і з невіруючих сімей.
Ми повинні враховувати сучасні вимоги до людини. Наші діти повинні вміти користуватися і мобільним телефоном, і комп’ютером, адже навряд чи православні батьки бажають, щоб їхні сини і дочки після школи пішли підмітати вулиці, не маючи достатніх знань для вступу до вузу. Діти не повинні відчувати себе динозаврами, що не знають елементарних речей.
Те, наскільки дитина адаптована у суспільстві, безпосередньо позначиться на її взаєминах з ровесниками. Говорячи з ними про смирення, батьки повинні позначити межу між істинним смиренням і тим смиренням, про яке говорять, що воно гірше гордості. Інакше такого «смиренника» можуть зацькувати і він опиниться в безвихідній конфліктній ситуації, вирішити яку буде дуже непросто. Ми повинні враховувати жорстокість нецерковних дітей, які можуть зацькувати «білу ворону», а потерпіла дитина або навідріз відмовиться ходити в школу, або зненавидить вас.
В одній знайомій родині мама додумалась відправити десятирічну дівчинку в школу в хусточці – ми ж православні! Вся зграя однокласниць накинулася на неї, стусанами загнали в кут, щипали, тикали в неї пальцями і скандували «Бабка, бабка, бабка!». Дівчинка не змогла захиститися, бо мама вчила її «змирятися». Дитина пережила важкий стрес, кілька днів не ходила в школу, і тільки завдяки старанням батька їм вдалося уникнути розвитку конфлікту між нею і матір’ю. Аналогічна ситуація виникла в іншій родині, де батьки старанно переконували синова, що треба змирятися, змирятися, змирятися. Це призвело до того, що однокласники просто стали тероризувати хлопчика, нездатного дати здачі кривдникам.
Фанатизм поганий в будь-якому починанні, в тому числі і духовному житті. Ще раз скажу – з собою робіть що хочете. Діти не повинні страждати через ваші релігійні переконаня. Ваша релігія повинна стати для них прихистком і опорою, а не «ідіотизмом», через який їх всі ненавидять. Християнство має наповнювати життя наших дітей, а не ламати його. Перегнута палиця зазвичай розпрямляється і вдаряє іншим кінцем по тому, хто її тримає. У виховному процесі не повино бути місця насильству і приниженню, інакше настане момент, коли дитина, досягнувши певного віку, виплесне на вас і на вашу релігійність весь свій протест, і це буде означати, що ви її втратили назавжди.
Автор Лілія Малахова
Матроны.РУ
