Кожна хрещена – завжди трішки фея. В усякому разі, має б нею бути. Я пишу це, будучи хрещеною мамою в квадраті. Моєму старшому хрещеникові зараз дев’ятнадцять, молодшому – п’ять.
Старший вже підробляє, навчається на вечірньому і викладає «В контакті» своє фото з дівчиною, підписуючи: «Єдина». Молодшого чекають розвиваючі книжки з наклейками. За роки «хрещеного материнства» я, напевно, мало чому навчилася (на фей не навчаються, ними стають) – але хресна з мене, мабуть, вийшла. Про це я і хочу розповісти.
… Коли я стала хрещеною вперше, мені виповнилося всього тринадцять років. У той час я сама робила в Церкві перші кроки і повністю не розуміла, на що «підписалася». Втім, мене швиденько прояснили. Як з’ясувалося, із статусом хрещених і їх функціями не все так однозначно.
Невеликий екскурс в церковну історію: у ту епоху, коли хрещення могло вартувати людині життя, поручитель був потрібний якраз дорослому – щоб підтвердити: це, мовляв, наша людина, вона в Церкву серйозно прийшла, а не «поснідати закотилася».
Коли хрещення немовлят перетворилося на норму, церковність сім’ї сама по собі служила гарантією того, що хрещений дар не перетвориться на заритий талант.
Для себе я з’ясувала одне: яким би «гарантом» не виступали хрещені, яку б відповідальність за воцерковлення хрещеника на них не покладали – основне завдання «виховання у вірі» все ж таки лежить на сім’ї. З мами та тата ні грама відповідальності хрещені не знімають.
Якщо у дитини перед очима немає батьківського прикладу, якщо «куми» сприймаються лише як джерело додаткової фінансової допомоги – ніяка хрещена не допоможе, навіть якщо вона і насправді фея з чарівною паличкою.
У цьому плані мені поталанило: батьки старшого хрещеника (сам він доводиться мені троюрідним братом) завжди ставилися до Церкви з повагою – хоча у воцерковлених так і не перетворилися. Перші кроки в храмі він і його старший брат зробили під керівництвом своєї рідної, а не хрещеної мами.
Хрещеній мамі залишалася роль однодумниці та порадниці. Напевно, це і є найкращий варіант з можливих, коли батьки та хрещені міркують в одному напрямі та підтримують гарні стосунки, не стільки споріднені, скільки просто людські.
Що ще мені належало зрозуміти в своєму «новому званні»? Одну просту і разом з тим складну річ: виховання когось в православ’ї починається насамперед з себе. Твоя власна віра та переконання можуть інший раз мати більше впливу, ніж будь-яке занудне міркування на релігійну тему.
Втім, релігійних розмов у мене з хрещеником було стільки, що можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тільки один раз ми з ним спробували помолитися разом. Та й то – обставини змусили. Тільки один раз я зробила спробу навчити його текстів молитов – теж, загалом, обставини змусили: хлопчика почали турбувати нічні жахи.
Ось тут хрещена і стала потрібною – щоб повісити над ліжечком зображення хреста та підказати, як перехреститися і що при цьому сказати. Хрещеник вхопився за пропозицію залізною хваткою: раз хрещена сказала – значить, так і потрібно зробити!
Як ви зрозуміли, «релігійного вихователя» з мене не вийшло. Напевно, тому, що мене в цьому плані теж мало хто «виховував». З власного дитинства я винесла один важливий урок: краще всього дитина «зростає у вірі», коли її залишають в спокої. З дитячою Біблією та Богом наодинці. А ще – з хорошими книжками, хорошими мультиками та фільмами. Без культурної «закваски» віруючої людини не виростиш – хіба тільки виконавця обрядів.
Ось для цієї мети у мене було відмінне поле діяльності – подарунки хрещеникові на день народження . Звичайно, були серед них і м’ячики, і веселі ігри – але насамперед книги. А ще всі ці роки в «молитовному списку» моє хрещене чадо було одним з перших – практично відразу після батьків. Вже цей-то обов’язок хрещеної, елементарний та необтяжливий, мені ніякі обставини виконувати не заважали.
Скажу відверто: таємно мене мучило, що мій обов’язок хрещеної зводиться здебільшого до однієї молитви. Межу під моїми «стражданнями» підвели слова одного афонського старця, що чисто випадково потрапили мені на очі: «Менше потрібно твердити дітям про Бога. Краще про них почастіше Богу говорити…» Виходить, все було правильно?.. Нехай вони виростуть людьми, що знають тебе.
Але найголовніше і найважче – напевно, просто любити своїх хрещеників. Цікавитися їх життям та проблемами. Ходити з ними влітку на пляж, разом збирати дачну полуницю, кататися на каруселях, нешкідливо хуліганити, взимку штовхати шайбу за відсутності клюшки, а восени ганяти у футбол на болоті за будинком родичів (причому в спідниці і на каблуках). Прийняти їх як рівних.
Одним словом, бути трішки феєю. Щоб хрещеник радів не стільки твоїм подарункам, скільки твоєму приходу. Щоб слова «моя хрещена!» стали закликом радості.
… Зараз те ж саме мені належить пройти з другим хрещеником. Пройти, але не повторити. Він народився вже в іншому столітті і зростає в іншій сім’ї – так що з ним багато що буде інакше. Тільки одне не зміниться. Тільки одне я знаю тепер точно: найкраще «православне виховання» – це коли тебе люблять.
Тетяна Воронова
Джерело –” Матроны.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №9
