У сучасному світі, де межі між добром і злом розмиті, людям необхідні чіткі етичні орієнтири, маяки, які допомагають перепливти життєве море з найменшими для душі втратами. Адже душа людська дуже слабка й іноді дуже швидко підхоплює те або інше захворювання. Щоб вилікувати його, можна потім «витратити на лікарів весь маєток» (Лк. 8, 43), але так і не досягти результату. Проте, для правильного лікування необхідна своєчасна діагностика. Як виявити і викоренити в своїй душі гріх заздрості? Про це розмова з протоієреєм Валеріаном Кречетовим.
– Отче Валеріане, скажіть, чи може людина заздрити, а сама не знати, що хворіє на цю хворобу?
– Це відбувається часто-густо.
– Коли людина призналася собі: «я заздрю», чи означає це, що вона усвідомила свій гріх і може рухатися далі?
– Переважно, на жаль, чим глибше людина грузне в безодні гріха, тим менше усвідомлює свою гріховність. А чим людина чистіша, тим строго вона до себе ставиться. Святі люди, які, за нашим поняттям, вели майже праведне життя, відчували себе дуже грішними.
Святитель Ігнатій Брянчанінов сказав: «Краще грішник, що усвідомлює себе грішником, ніж праведник, що усвідомлює себе праведником». Ця істина і є головною. Якщо взяти Євангеліє, видно, що митарі відчували себе грішними, усвідомлювали свою гріховність, а книжники і фарисеї – ні. Останні були занурені у вир не грубих гріховних задоволень, а тоншого гріха, що ще страшніше.
Про гріхи, що стосуються земної тілесної сторони нашого життя, як, наприклад, обжерливість, святі отці говорили: «Коли ми не залишаємо їх, з часом вони нас залишають». Приходить час, коли людині нічого не потрібно. У старості все зайве відходить, і людина залишає деякі прихильності, але пристрасті, які гніздяться в душі, мучать людину незалежно від її віку, з часом ще тільки більше посилюються.
Люди, не усвідомлюючи цього хворобливого стану, навіть бояться відчути себе грішними, прагнуть якось вибачити, виправдати гріх, ввести його мало не в закон. Ознака духовного здоров’я – усвідомлення своєї гріховності навіть в дрібницях. Ознака духовного омертвіння – заперечення своєї гріховності навіть після скоєння найстрашніших злочинів. Більш того, людина вважає, що вона завжди і у всьому поступає правильно.
Перший ступінь покаянного шляху – свідомість, що багато з того, що ти робиш, поганить гріховністю, або просто гріх. Блудний син з євангельської притчі опам’ятався, усвідомив це і у нього з’явилося покаянне відчуття.
– Заздрість означає – протилежність любові?
– Саме так. Там, де заздрість – там немає любові. Власне кажучи, заздрість – це диявольський стан душі, що позбавляє людину чесноти.
Заздрість є печаль про благополуччя ближнього, говорив святий Василій Великий. Початок заздрості – гордість. «Гордий не може терпіти, щоб хто-небудь був вищий за нього і був в благополуччі, тому обурюється про піднесення його. Покірлива людина заздрити не може, бо бачить і усвідомлює свою негідність, інших же визнає більш гідними. Заздрість до добра не веде. Не задовольнявся вищий ангел своїм становищем, заздрив він Богові і був повалений з неба. Не задовольнялася перша людина — Адам тим, що був в раю, і був вигнаний з раю. Заздрість породила причину першого людиновбивства, а потім і Богоубивства. Із заздрості Каїн убив Авеля, брати продали Іосифа до Єгипту, Саул хотів убити Давида, книжники і фарисеї розіпнули Господа Іісуса Христа».
Що сіємо, те і жнемо. «Де заздрість і сварливість, там неустрій і все погане» (Іак. 3, 16).
Людина часто вважає, що гідна чогось, а інші – ні. По суті — це заздрість. Заздрість – це бажання мати те, що є у іншого. Чи це слава, успіх, благополуччя або щось ще.
– Як у житті людей найчастіше виявляється заздрість?
– Заздрість породжує неприязнь. Людина, коли заздрить, починає шукати вади в іншому. Вона не може прямо сказати, але відчуває, що щось не так і намагається виправдати своє відчуття.
– Тобто вона не розуміє, що заздрить іншому, і починає його засуджувати?
– Переважно так. Заздрість тому чорна, що намагається очорнити інших. Адже тоді не так захочеться мати те, що є у інших. Пам’ятаєте, як в байці Іоанна Крилова лисиця говорить про виноград, який не змогла дістати: «Та зелений ще».
– Якщо людина заздрить, то вона заздрить багатьом чи комусь конкретно?
– Так само, як у випадку з чеснотою, якщо у людини є любов до одного, то на підставі цього вона і до інших прагне проявляти ті ж подчуття. До нещастя, пристрасть має таку ж властивість: якщо вона одному заздрить, то вона і іншим заздрить: їй здається, що вона одна нещаслива, а навколо всі щасливі.
– У житті благодушної людини все складається гладко. Вона може добитися вершин успіху, а може і залишитися в нинішньому стані, але вона все одно буде щаслива, так?
– Є такий чудовий вислів: «Не забувай навіть в найтемніші дні твого життя дякувати Господу, Він чекає цього і пошле тобі ще більші блага». Людина з вдячним серцем ніколи нічого не потребує.
Заздрісна ж людина не спить, мучиться, тому що вона не знаходить собі спокою. А людина, яка поклалася на милість Божу, вже тут, в земному житті, спокійна, її багато що не зачіпає, не приводить в нетерпіння або роздратування.
– До речі, іноді говорять про «білу заздрість». Що це таке?
– Це не зовсім правильний вираз. Заздрість, якщо це заздрість, завжди в основному чорна. Кажучи про «білу заздрість», напевно, хочуть виразити радість від того, що інший володіє якимсь даруванням.
Якщо можна так сказати, біла заздрість – це змагання в добрі. Радієш за іншого і намагаєшся досягти тієї ж досконалості. Запозичення досвіду інших – це не заздрість.
– Як людині зрозуміти, що заздрість томить її, шкодить їй і заважає її життю?
– Коли людина заздрить, у неї спокою немає. Як сказав святитель Василій: «Це, мабуть, єдина пристрасть, яка не приносить людині задоволення». Пригадайте приказки про заздрість. «Де щастя, там і заздрість». «Заздрістю нічого не візьмеш». «У заздрості немає користі». Користь – це придбання. А заздрістю нічого не придбаєш.
– Людина повинна зупинитися і подумати, чи не було у неї відчуття незадоволеності якимись людьми останнім часом. Шукати в собі заздрість не по назві, а по її плодах, корінні і вітках?
– Недаремно в Євангелії говориться про людину, яка шукає сучок в оці брата, не бачивши в своєму колоди. Що таке колода – це стовбур. А сучок – всього лише відгалуження від стовбура. Так от стовбур – це пристрасть. Ми бачимо в інших те, що є в нас, що торкається і зачіпає нас самих. Коли б не це, ти б пройшов повз і не зачепився за цей сучок. Нас зачепило це. Є такий світський вираз: «Людина все розуміє в міру своєї зіпсованості».
– Що робити людині, яка усвідомила, що вона заздрить?
– Святитель Феофан якраз і говорить: «Треба поспішити розбудити добрі почуття особливо до того, кому заздриш, і виявити його справою. Негайно заздрість стихне».
Потрібно порадіти тому, що у людини щось є. А якщо ти не радієш – значить, в тобі ще сидить заздрість.
Коли у твого друга все благополучно, а ти, замість радості за нього, випробовуєш холодний, скептичний настрій, треба про це задуматися.
– Якщо людина зрозуміла, що вона позаздрила, покаялася, це їй допоможе? Ця хвороба лікується покаянням?
– Звичайно. По-перше, Людина нічого не може розуміти, якщо їй не дано зверху, як сказано в Євангелії. Якщо їй дано, то дано, а чому – друге питання. Вся біда в тому, що ми весь час забуваємо цю євангельську істину: волосина не впаде з голови людини без волі Божої. Ніщо не відбувається випадково. Випадок – це Псевдонім, під яким Бог діє в світі, – як говорив Паскаль.
– Як людині зрозуміти чужий біль? Ставити себе на місце іншого складно і неприємно.
– До придбань прагне більшість, але отримують усе небагато. Чому – питання інше.
Що людині, власне, потрібно? Одяг? З’їсти більше, ніж вміщає шлунок, неможливо. На двох машинах одночасно теж нікуди не поїдеш. Що далі? Влада? За неї ще і відповідати потрібно. Але потім, і вона теж закінчується.
На цьому світі все закінчується, і людині, насправді, не так вже багато і потрібно. Буває, людина живе, задоволена тим, що є, і щаслива. Один щасливий тому, що йому вистачило грошей дотягнути до пенсії, а іншому не вистачає на дорогу іномарку. Не від кількості залежить щастя.
– Ми говорили про те, що люди не хочуть працювати над собою і потурають своєму егоїзму. Як зрозуміти, що таке егоїзм?
– Як ви думаєте, чому до старших звертаються на «ви»?
Сенс в цьому дуже глибокий. За кожним із нас стоїть безліч поколінь. Людина не є чимось абсолютно самобутнім. Вона ж виросла в суспільстві, її вчили інші люди. Особистість складається з того, що досягнуте багатьма поколіннями. Людина говорить: «Моя думка». Будь чесний, це не твоя думка, все це існувало задовго до тебе. Нового дуже мало. Все нове — це давно забуте старе. Що таке «я»? Зніміть з людини весь одяг і помістіть її в ліс. Вона ж не винаходила ні будинку, в якому живе, ні одягу, ні посуду. Та і тіло дане їй батьками. Так наочно можна показати, що егоїстові нічим гордитися і привласнювати. Майже все, що йому дане, не є його власністю.
– Чи можна сказати, що боротися із заздрістю допоможе тільки звертання до Бога?
– Без Божої допомоги неможливо здолати ніяку пристрасть. Вони настільки верткі, що одна постійно підмінятиметься іншою. І людина ніяк не схопиться за корінь.
Лікування – покаяння і молитва. Щоб зрозуміти, що ти щось не так робиш, потрібно молитися, просити Бога відкрити ці гріхи. Потрібна сповідь, Причастя. Скажу дуже просто. Я виріс у віруючій сім’ї, з дитинства ходив в церкву і ніколи не бував на всяких розважальних суспільних заходах. Ставши студентом, я разом з однокурсниками відвідував «вечори відпочинку» і там танцювали вальси, танго, фокстрот. Одночасно я продовжував бувати на службах. З церкви я приходив часто втомлений, але задоволений, спокійний. А з «вечора відпочинку» – розбитий. Цей контраст відразу ж відчувався.
Чому так важливо ходити в храм Божий? Чому важлива молитва? Помолившись, порівняй свій стан «до і після», і вже потім роби висновки.
