У моєму житті є сторінки чорні і білі. На білих сторінках написані мої духовні піднесення, а на чорних – мої упадки. Мені так хочеться дякувати Тобі, Господи, за ці білі сторінки, і не хочу приховувати від тебе те, що маю великий душевний біль за ті чорні.
Щиро хочу вірити тим, котрі кажуть, що все стається із Твоєї святої волі, тому схиляю свою голову і згоджуюся зі всім, що зі мною сталось і записано чи то на білих, чи на чорних сторінках.
Хочеться вірити, але все ж мене мучить одне запитання: чому у час моїх духовних упадків ти був лише свідком моїх грішних вчинків?
Ти бачив все, розумів все від початку до кінця!
Ти знав, що я спокушений і йду на гріх. Ти знав, що тобі все це спричинить біль і при цьому всьому Ти був свідком і мовчав. А може і не мовчав?
Я тоді нічого не чув, тому подумав, що Ти був німим свідком.
Чому не зупинив мене? Чому дозволив відійти від Тебе і завдати Тобі болю?
Чому…?
Господь: – Я чекав … чекаю і чекатиму … твого навернення до Мене і дочекався.
Джерело – www.rozdum.org.ua
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №7
