Прославляючи апостолів Петра і Павла в один день, Церква, здається, хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів та шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, але і першість у них зовсім не однакова.
Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павел взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він розпочав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти в найзагальніших рисах дві ці долі.
Симон, що пізніше був прозваний Петром, як і його брат Андрій був простим галілейським рибалкою. Галілея була найдальшою від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися до галілеян надмірно, як до провінціалів.
Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного разу впізнали у дворі первосвященика. А рибалка – найпростіша та невибаглива професія. Ловили рибу на Галілейському озері в основному вночі, так що рибалка не завжди встигав виспатися, він пропахнув рибним запахом, доходи у нього були дуже непередбачувані, все залежало від успіху.
Загалом, життя галілейських рибалок було не дуже завидним, і, можливо, саме тому Симон та Андрій, ледве зачувши запрошення подорожуючого Проповідника: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей», відразу послухалися Його, залишили навіть сіті, які після кожного лову належало чистити та лагодити. І так стали першими покликаними апостолами.
З еліти в Апостоли
Павел, чи, точніше, Савл (як називався він до навернення до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був з коліна Веніаминового, як і цар Саул, на честь якого його назвали.
Одночасно він за народженням був римським громадянином – рідкісний для провінціалів привілей, що давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він згодом й скористався, щоб потрапити в Рим за казенний рахунок).
Paulus, тобто «малий», адже це римське ім’я – ймовірно, воно було у нього з самого початку, але тільки після навернення до християнства він став використовувати його замість колишнього імені Савл. Освіту він здобув у Єрусалимі, у авторитетного богослова того часу Гамалиїла.
Савл належав до числа фарисеїв – ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і всі «передання старців». Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо кілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Савл-Павел був у цьому не самотній.
А ось в характері у Симона та Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамалиїла, Павел не просто занурився в тлумачення Моісеєвого Закону.
Ні, йому потрібно було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці – а найбільш відповідною областю застосування йому здалася боротьба з нещодавно виниклою «єрессю», прихильники якої розповідали про якогось воскреслого Іісуса і про те, що віра в Нього куди важливіша справ Закону! Такого Савл знести не міг.
Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він усього лише вартував одяг побиваючих, але скоро запопадливий юнак сам виступив у дорогу, щоб покарати невірних в Дамаску. Саме на цьому шляху відбулась зустріч, що назавжди змінила його життя.
А Симон, який з самого початку був учнем Христа? Він такий же полум’яний та нетерплячий. Ось Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, заново закинути сіті після безуспішного нічного лову – і він кориться, а коли сіть приносить надзвичайний улов, каже Учителю: «Відійди від мене, Господи! Бо я грішна людина» (Лк. 5: 8).
Настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту… Зате пізніше, побачивши Спасителя, що йде по воді, він, навпаки, відразу просить: «… Повели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14: 28). Так, потім він засумнівався і почав тонути, але решта апостолів навіть спробувати не зважилися!
Коли поруч із Симоном відбувається диво, він негайно повинен відреагувати на нього, все для нього здійснюється тут і зараз. І не випадково саме він без коливань вимовляє своє віросповідання, ще задовго до Воскресіння Христового: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16: 16).
Але ж навіть Іоанн Хреститель посилав до Христа учнів із запитанням, чи Він то був насправді… Петро не сумнівається, і у відповідь на ці слова Христос і називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Арамійське та грецьке слово для позначення скелі, відповідно Кифа та Петро, стають новими іменами Симона.
Момент перелому
У житті кожного з них був переломний момент, який зробив їх тим, ким вони стали. Савлу з’явився по дорозі в Дамаск Воскреслий Христос і запитав його: «Савле, Савле! Що ти Мене переслідуєш?» (Діян. 9: 4). З цього моменту в його житті змінилося все – точніше, його власним це життя вже не було, воно було присвячене проповіді Того, Кого він перше гнав.
А для Петра таким моментом стало, навпаки, зречення. Напередодні розп’яття він обіцяв Христу, що і під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: «… У цю ніч, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене» (Мф. 26: 34).
Можливо, якби до нього тут же приступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів та невідомості… І Петро якось непомітно відрікся від Христа, по буденному, сам того не помітивши – аж до самого півнячого крику. На власному прикладі перший з апостолів побачив, як легко можна стати останнім.
І тільки після покаянних сліз Петра пролунали звернені до нього слова Спасителя: «… Паси овець Моїх» (Ін. 21: 17). Але перш Він задав йому дуже просте питання: «Чи любиш ти Мене?» Запитав його тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це було не зайвим: тричі відрікся тричі сповідав свою любов.
А що за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом, обидва вони, і Петро, і Павел, прекрасно знали. Відразу ж після сповідання Петром своєї любові Іісус пророкує про його смерть: «руки простягнеш, і інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш» (Ін. 21: 18).
Мученицька смерть була свого роду умовою апостольства, і як не розуміти це було Петру, що бачив розп’яття Учителя, і як не розуміти Павлу, який сам колись мучив християн! Обидва були страчені в Римі в шістдесяті роки від Різдва Христового, ще навіть раніше, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту.
Про їх проповіді розповідає книга Діянь. З самого початку благовістя було звернене перш за все «до овечок дому Ізраїлевого, що загинули», і Петру знадобилося чудове видіння, щоб переконатися: язичників Бог точно так само закликає до віри, як і іудеїв.
Тим не менше він в основному проповідував своїм побратимам по вірі, та й важко, мабуть, було простому Галілейському рибалці звертатися до іншомовної і іновірської аудиторії. Зате це добре виходило в освіченого Павла, який і сказав: «… мені припоручене благовістя для необрізаних, як Петрові для обрізаних…» (Гал. 2: 7).
Взагалі, відмінностей між ними досить багато. Наприклад, Петро ще до зустрічі з Христом був одружений, а Павел вирішив завжди залишатися неодруженим, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Втім, і про Петра сам Павел говорив, що дружина була його супутницею (1 Кор. 9: 5), значить, сімейне життя не обов’язково повинно бути перешкодою місіонерства.
Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго й докладно, зазначаючи спільне та особливе в житті кожного з них. Але найкраще дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке – бути першими серед апостолів.
Петро: «Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер як свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взірець. А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави» (1 Петр. 5: 1-4).
Павел: «… Я обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніаминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через завзятість я переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі. Але те, що для мене було за надбання, те заради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату заради переважного познання Христа Іісуса, мого Господа, що я заради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа…» (Флп. 3: 5-8, 12).
Андрій Десницький
Джерело – cerkva-nv.com
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №7
