Читати Євангеліє

Нещодавно студентам факультету журналістики престижного вузу дали факультативне завдання: прочитати одне Євангеліє, найкоротше і простіше по викладу, – від Марка. Із завданням впоралися троє з десяти. І ті визнали, що насилу «продиралися» через текст і… нічого не зрозуміли!

Євангеліє дійсно залишається важким та незрозумілим читанням, навіть для людей воцерковлених. Чому? Воно говорить про ту реальність, яка вже нескінченно далека від нас? Або – просто не вміщається в людину і тому ніколи простим читанням не буде? А наскільки необхідно його читати, коли є духовні книги більш «легкотравні»? На ці теми ми бесідуємо з протоієреєм Димитрієм Смирновим.

Чому Бог мовчить?

– Отче Димитріє, чому, на Ваш погляд, так мало читають Євангеліє? Чи було так завжди, чи це сучасне явище?

– Євангеліє читали завжди одиниці. Для інших його проповідувала Церква. З тих пір, як з’явилися Гутенберг та Іоанн Федоров, його стали читати десятки. З тих пір, як Євангеліє переклали з церковнослов’я­нської на російську мову на початку XIX – почали читати сотні людей. З мільйонів живучих!..

Євангеліє і було-то не в кожному храмі. Тільки соборні храми мали Євангеліє, і це була дуже рідкісна, дорога річ, що цінувалася як святиня: її прикрашали золотом, сріблом, коштовним камінням, зберігали як зіницю ока.

Під час пограбування обов’язково Євангеліє крали, забирали його в інше князівство, тому що йому ціни не було: там і ілюстрації унікальні, і воно від руки переписувалося – результат багаторічної праці вченого ченця.

Мати Євангеліє в будинку кому-небудь – неможливо було. Не кожен князь міг мати!

– Це технічні складнощі. А змістовні?…

– Через те, що людина живе в абсолютно іншій стихії, Євангеліє залишається Terra incognita, землею невідомою, для більшості. Так було завжди.

Тільки для «підготовлених» сучасних людей, причому для тих, чия свідомість і серце осолені любов’ю до Бога, воно може викликати інтерес. Людей, яким просто дане таке завдання, прочитати! – потрібно чимось іншим мотивувати: наприклад, «отримаєш п’ятірку» або «дамо багато грошей». Потрібний якийсь додатковий стимул.

Людство настільки глибоко занурилося в гріх, що порятунок від гріха стає абсолютно нецікавий. Причому навіть людям, що ходять в Церкву: їм набагато цікавіше налагодити взаємини з невісткою або влаштуватися на роботу. Тільки у конкретній потребі людина розуміє, що їй потрібний Бог.

– Вам доводилося зустрічатися з тим, що навіть люди воцерковлені не можуть зрозуміти прочитаного, не можуть «продертися» крізь цей текст?

– Багато разів! Доводилося запитувати: що ви зрозуміли? Більшість не тільки не зрозуміли, але і не змогли навіть сказати, про що читали.

Справа ще і в тому, що сучасні люди не зосереджені на духовній літературі. До XVIII століття наш народ був ближчий до сприйняття духовної літератури, оскільки іншої не було.

Сьогодні Євангеліє доступне фізично, воно читається набагато більше, люди проявляють зацікавленність. Але людина здатна осилити максимум десять сторінок, а потім їй це надокучить… Ви дуже правильний термін вибрали: «продиратися».

Людина попродирається-попродирається і перестає продиратися. Тому що їй Євангеліє просто незнайоме. Сучасна людина – дуже неглибока істота.

– І зрозуміла, більш сучасніша мова викладу, на Ваш погляд, проблему не вирішить?

– Хтось весь час говорить, що потрібно богослужіння перекласти на зрозумілу мову. Я думаю, це не змінить зовсім нічого. Навіть якщо мова буде зрозуміла, людина не зможе адекватно сприйняти новозавітні реалії. «Вийшов сіяч сіяти» – вона це зрозуміє. А що це означає, до неї доходитиме роками.

Євангеліє – це дуже складний текст. У тому плані, що він надзвичайно насичений духовно. Духовний сенс Євангелія такий об’ємний, що адекватно його зрозуміти дуже складно. Навіть тим людям, які «треновані» і звикли слухати, запам’ятовувати, аналізувати, – студентам або нещодавнім студентам.

У кожному уривку Євангелія – безліч шарів. Тому воно і впроваджувалося в свідомість сторіччями, зокрема через інші книги.

– Віддаленість сучасних реалій від реалій стародавньої Галілеї значно заважає розумінню?

– Людям все заважає! Потрібно ще врахувати, що ми знаходимося в страшному шумі: радіо, телебачення, шум моторів автомобілів, балаканина постійна – і це все заважає людині. А щоб Євангеліє сприйняти, потрібна тиша і готовність почути відповідь. Господь мовчить, тому що людина не прислухається!

– І тому, що їй відповідь не потрібна?..

– Переважно, так. Скільки разів я це спостерігав. Людина приходить, ледь не плаче, запитує щось. Починаєш відповідати, а вона – не чує. Вона щось своє продовжує говорити, пояснювати. Часто люди приходять, щоб виговоритися, а не щоб щось почути. Хоча ніби жанр – діалог, але насправді діалогу немає.

Буває, є дуже хороший наставник, а людина слухати не готова. Моя дружина якось спостерігала таку картину: група молодих людей прийшла в храм під кінець служби – охрестити своїх дітей. А там сидів старець.

Причому старець справжній – не штучний, яких зараз більшість. І сповідав. До нього підходили люди, вставали навколішки, щось розповідали йому. І ось стоїть молодий хлопець з дитиною на руках і говорить: «Треба ж! Невже цей дід ще щось розуміє?» Він дивиться – дійсно, зовні картина дивна: підсліпуваті очі, спина дугою, ніс торкається колін, йому щось говорять і незрозуміло, чує він чи ні…

І цей хлопець, грунтуючись на своєму досвіді, говорить: «Невже цей дід щось взагалі розуміє ще?» Так, старцеві було тоді 86 років – можливо, рідний дідусь цього хлопця в такому віці вже нічого і не розумів. Але цей «дід» щось таки «розумів», що послухати його, порадитися з ним їздило дуже багато люду…

Дійти своїм розумом?

– Багатьом просто незрозуміло: навіщо читати Євангеліє, для чого саме це потрібно?

– Не потрібно. Взагалі не потрібно! Нехай не читають. Але нехай хоч б придбають. Щоб не бігти далеко, коли забажається прочитати. Можливо, вночі забажається – щоб не чекати до ранку.

– Чи вірно, що для розуміння Євангелія потрібно не просто текст знати, але знати церковну традицію його прочитання?

– Це обов’язково.

– Чому поза традицією його неможливо зрозуміти?

– Тому що людина трактуватиме прочитане від вітру своєї голови, це перетвориться на чисто розумову задачку. Що малоцікаво і не приносить великої користі.

Якщо ж людина бачитиме Євангеліє через духовний досвід святих отців, у неї вибудовується внутрішній слух, духовний. І вона може тоді його використовувати, відрізняти правду від брехні.

– Ходити в біблейний гурток, групу вивчення Євангелія – прийнятний варіант?

– Якщо біблейний гурток – це вариво у власному соку, тоді і він не принесе користі. Потрібно, щоб ним керувала людина, яка знаходиться усередині традиції і може направити, пояснити. Тому що православний переказ йде з вуст в вуста, від серця до серця. Це потрібно схопити – перескочити через цей досвід не можна. Хоча теоретично – можливо.

Наприклад, мені розповідали про людину, яка, слухаючи платівки, розібралася, що таке вокал. Але вона така одна-єдина, а останнім бажано мати наставника, який їх вокалу навчатиме.

– Якщо така людина не зустрілася. Обов’язково має бути наставник в справі знайомства з Писанням?

– Ніхто нікому нічого не винен. По-перше, це залежить від того шляху, яким веде людину Господь. По-друге, від того, чого хоче і що може сама людина. Кожен проживає своє життя, і під якусь готову модель її не підлаштуєш.

– Часто сучасній освіченій людині хочеться самій, без підказок, без наставників, своїм розумом до всього дійти.

– Для цього потрібно мати розум. Це перше. А друге: потрібно мати навики вирішення завдань. Якщо хлопчикові чотирьох років запропонувати скласти два восьмизначні числа, це завдання буде йому не під силу.

Чому? Він не знає, як це робити. Він може чотири рази сказати: «Я хочу вирішити!», але максимум, що він в результаті зробить, це підійде до дідуся, попросить: «Дідусю, склади мені ці числа!» Дідусь йому складе, потім покаже на простіших прикладах, як складаються двозначні числа, потім – як тризначні. «Зрозумів?» – «Зрозумів». – «А чотиризначні зможеш сам?» – «Ні…» Але – дідусь може допомогти! Татові немає часу, а дідусь допоможе.

Про інквізицію

– Є загальновідомі складові церковного життя людини: піст, молитва, участь в Таїнствах і так далі Яке місце тут повинне займати читання Євангелія?

– У Церкві говорять людині про речі бажані. І корисні. Молитовне правило в тому вигляді, в якому воно існує, – а існує воно вже третю сотню років (до цього читали Псалтир або Часослов) – дуже бажано. Але Церква тільки рекомендує.

Можна дати людині можливість, але скористатися нею не змусиш. Наша роль – рекомендаційна: створити умови і надати пораду. Інквізиції у нас в Церкві ніколи не було.

– Іноді говорять, що Євангеліє добре читати, навіть якщо ти спочатку його не розумієш. Що воно, як слово Боже, саме по собі чинить певний благотворний вплив на людину…

– З одного боку, читати як папуга, нічого не розуміючи, звичайно, малокорисно. Це, швидше, тілесна вправа.

З іншої сторони, ми дітей спонукаємо вивчати напам’ять вірші. І сам текст, вивчений напам’ять, може працювати надалі. Як притча. Господь сказав притчу, у людини в душі склався образ, вона цей образ запам’ятала. І образ починає працювати в людині, а потім людина починає його осмислювати.

Але все ж таки їй потрібно зрозуміти: наприклад, хто такий самарянин, як він зустрів пораненого чоловіка, як його на віслюка посадив, як його повіз в готель – вона це все повинна уявити і запам’ятати. Але, на жаль, люди не можуть навіть переказати євангельські притчі.

Однак, якщо людина постійно читає – по колу щороку, то на третій, п’ятий рік більш-менш зміст запам’ятає, засвоїть. А потім можна, апелюючи до її пам’яті, щось про це розповідати. Це і є робота Церкви. Саме богослужіння так влаштовано: це постійне нагадування про Євангеліє.

Протягом року в храмі «проживаєтся» все Євангеліє. Це абсолютно геніальний винахід з погляду педагогіки! Я сорок років служу і не перестаю дивуватися з досконалості того організму, який називається богослужінням. Воно євангелієцентричне.

– Чи є якісь універсальні рекомендації, як читати Євангеліє?

– Способів декілька. Людина сама визначає: як їй краще лягає на розум, на серце, так вона і читає. Але це тільки на практиці можна оцінити. А все регламентувати немає ніякої потреби.

– Має бути якась систематичність читання, або і тут зовсім ні до чого регламент: є настрій – людина читає, немає – не читає?

– Наше завдання яке? У християн абсолютно інше завдання життя, ніж у людей світських – підпорядкувати своє життя волі Божій. А не настрою. Якщо очікувати натхнення, настрою, тоді просто не встигнеш стати християнином.

– Якщо звернутися до Вашого пастирського досвіду, чи приходять до Вас люди з питаннями по Євангелію? Або все-таки тільки з побутовими, «прикладними», запитаннями?

– Ні, по Євангелію запитання – теж бувають. Але вони зазвичай дуже схожі. Є такі місця в Писанні, які нашвидку не зрозумієш. Наприклад, всіх дуже хвилює доля всохлої смоковниці – зараз вже трохи менше, але раніше дуже хвилювала: як недобре, «неекологічно», немилосердно по ставленню до природи Христос вчинив!..

– Навіщо читати таке важке, таке складне Євангеліє, якщо є доступніша, легша література на духовні теми?

– До їжі входить багато що. Можна чай з варенням пити і їсти весь час. Але довго не протягнеш на такому раціоні. Тому що окрім вуглеводів людині потрібні білки. Євангеліє – це як білок, це основна їжа. А так потрібно все: білки, жири, вуглеводи, вітаміни та мікроелементи.

– В середині XX століття вийшла книга «Майстер і Маргарита». Вона у багатьох будила інтерес до Євангелія. Або рок-опера «Іісус Христос – суперзірка»: деякі свідчать, що до віри прийшли, послухавши її. Чи можливе створення таких речей для знайомства з Євангелієм широкій аудиторії, не готової до читання першоджерела?

– Буває і таке. Кажуть, Ньютону яблуко впало на голову, і він про закон всесвітнього тяжіння задумався після цього. Але це не означає, що якщо яблучне бомбардування влаштувати, то люди усю космогонію зрозуміють.

Адже у тій же рок-опері – спотворене Євангеліє. А скільки народу «застрягло» на ній і далі не пішло? Але Господь, безумовно, різними шляхами доходить до людини. І такими – теж.

Валерія Посашко