Серед скандальних історій з книги Буття щонайдовша і докладна – про те, як юного Іосифа (сина Іакова – Ізраїля, онука Ісаака і правнука Авраама) продали в рабство його рідні брати і про те, як він їх потім це пробачив.
Першу частину цієї історії, про зраду братів, про страждання і вірність юного Іосифа, зазвичай пам’ятають набагато краще, ніж другу. Ще б, адже вона така яскрава!
Коротко нагадаю її: Іосиф був улюбленим сином батька, брати йому заздрили, і ось одного разу, коли всі вони були в полі, далеко від будинку, брати вирішили розправитися з ним. Спочатку хотіли убити, а потім продали купцям, що проходили повз них. Батькові ж сказали, що Іосифа розірвав дикий звір.
Так Іосиф опинився в Єгипті, в рабстві, де його чекали нові випробування: домагання дружини господаря, які він відкинув, і незаслужене ув’язнення. У всіх цих бідах він залишався вірний Богові, і після випробувань не тільки вийшов з в’язниці, але і став, по суті, другою людиною в державі після фараона.
І ось настали голодні роки. Єгипет в ті часи славився своїми родючими полями на берегах Нилу, так що одного разу саме до Єгипту прийшли купувати хліб для своїх близьких якісь люди з Палестини, в яких Іосиф впізнав своїх братів. Зрозуміло, вони і подумати не могли, що цей блискучий вельможа – той самий хлопчина, якого вони колись продали в рабство…
А ось тут зупинимося докладніше. Здавалося б, час розплати настав. Брати, що зрадили Іосифа, були повністю в його владі, тепер від нього залежало – стратити їх чи пробачити, залишити голодними чи врятувати від загибелі. Покарав би їх я на місці Іосифа чи пробачив, відкрився б їм відразу чи трохи пограв би в кішки-мишки?
Для Іосифа ці люди перш за все були його рідними братами, і ніякий гріх не відміняв цієї спорідненості. Карати їх Іосиф не збирався, але і прощати не поспішав. Тепер це був вже не наївний хлопець, який напоказ виставляв особливе ставлення батька, – це був досвідчений царедворець, котрий пройшов через випробування та успіх і знав ціну людським словам і вчинкам.
Що за користь було запитувати їх: «розкаюєтеся?» Звичайно, коли вони в його владі, коли їм потрібний хліб – вони скажуть, що завгодно. А як вчинять вони на ділі, якщо знову опиняться в подібній ситуації? Він вирішив перевірити.
Річ у тім, що серед братів, що продали його, не було самого молодшого – Веніаміна, який тоді був ще зовсім маленьким. Не пішов він з братами і цього разу, мабуть, залишився удома, з батьком. Напевно, тепер він став улюбленцем, якому всі заздрять. Історія повторюється?
Спершу Іосиф оголосив братам, що підозрює в них шпигунів. Якщо вони чесні люди, нехай детально розкажуть про свою сім’ю. І вони розповіли: і про батька, і про Веніаміна, і про зниклого Іосифа… Тоді Іосиф, якого так і не впізнали брати, через перекладача дав їм такий наказ: «Один з вас залишиться тут, а ви підіть і приведіть до мене молодшого брата. Якщо ви говорите правду, я відпущу всіх». Мовляв, таким чином вони доведуть, що сказали правду, що насправді не шпигуни.
«Це покарання за те, що ми зробили з Іосифом!» – почали говорити один одному на-єврейській мові брати. Вони ж не підозрювали, що грізний вельможа сам говорить на їх мові! Іосифу довелося вийти з кімнати, щоб угамувати сльози, що налинули на нього. Принаймні вони пам’ятають, вони визнають свій гріх… Але як же вони вчинять тепер? Чи залишать одного під вартою заради власного спокою, чи повернуться за ним? Він знову увійшов до зали і наказав узяти під варту одного з братів – Симеона.
Здивовані брати повернулися додому і все розповіли батькові. Спочатку він ніяк не хотів відпускати свого улюбленця Веніаміна до Єгипту: Іосиф загинув, Симеон в полоні, а якщо ще з Веніаміном що-небудь трапитися… Але голод ставав все сильнішим, і у сім’ї просто не залишалося іншого виходу, окрім як купувати зерно в Єгипті. Брати знову відправилися в шлях, захопивши з собою Веніаміна і багаті дари для дивного єгиптянина. Їм залишалося тільки покластися на його милість, довіритися його слову.
Але той не поспішав розкрити свій секрет, продовжуючи випробовувати братів. Коли вони прийшли, він усадив їх за стіл, окремо від себе, і посилав зі свого столу страви, причому «частка Веніаміна була уп’ятеро більша за частки кожного з них». Помилуйтеся на цього улюбленця, – немов говорив він братам.
Але і цього було мало. Він відпустив всіх додому, а сам велів підкласти в мішок Веніаміна свою срібну чашу. «Крадіжку» виявили, братів наздогнали, обшукали, чашу знайшли. Вирок Іосифа був суворий: «той, в чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви підіть з миром до батька вашого».
Зупинимося і тут на хвилинку і уявімо себе на місці братів. Найлегше було б погодитися з «справедливим» вироком. Веніамін залишився б жити з Іосифом в Єгипті, напевно старший брат розповів би йому все і поклопотався б про нього. Останні мирно повернулися б додому. Ніхто б не постраждав… окрім невтішного батька і сімейного миру.
Словом, Іосиф дав братам вибір: піти геть, зрадивши брата, або вирішити ту ж задачу по-новому, знайти кращу відповідь. І тоді слово узяв Іуда: «Нехай я залишуся твоїм рабом, а юнак нехай йде з братами своїми. Як піду я до батька, коли юнака не буде зі мною?»
Тепер, коли брати довели на ділі, що вже не кинуть брата в біді, Іосифу було нічому випробовувати їх далі. Відіславши геть всіх єгиптян, він заплакав і сказав приголомшеним братам слова, які, напевно, мало хто міг би сказати кривдникам: «Я Іосиф, брат ваш, якого ви продали до Єгипту. Але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя. Не ви послали мене сюди, а Бог, Який і поставив мене владикою у всій землі Єгипетській».
Напевно, він міг би прочитати своїм братам цілу лекцію про те, що таке добре і що таке погано, і їм залишалося б тільки скрушно мовчати або принижено просити вибачення. Але він вже їх пробачив – пробачив, тому що випробував і побачив зміну в їх серці, а не порожні вибачення. Замість моралей він повідомив їм щось набагато важливіше: Бог не забуває про нас, навіть коли ми забуваємо про Нього.
Так, було здійснено страшну зраду, але Бог влаштував все так, що тепер Іосиф зможе врятувати всю свою сім’ю від голоду. Напевно, якби брати не вчинили того гріха, Бог все одно знайшов би спосіб влаштувати це спасіння, напевно, шлях до нього був би набагато коротший і безболізніший.
Але світ у будь-якому випадку лежить у Нього на долоні і навіть наше зло Він може переплавити на благо, якщо тільки ми довіримося Йому. Так воно і вийшло: Іаков зі всім своїм сімейством переселився до Єгипту і обійняв Іосифа, якого вже не сподівався побачити. Мир в сім’ї був відновлений.
Сьогодні часто можна почути про «жорстоке старозавітне» ставлення до гріха і грішника, якого необхідно покарати. Але тут, в самій першій книзі Старого Завіту, розказана дивовижна історія про прощення, яке в той же час не мало нічого спільного з байдужістю до гріха, з потуранням.
По-перше, Іосиф не мав на меті поститися за себе, відмовився навіть від викриття братів, що згрішили проти нього. У нього не було до них ніяких претензій, рахунків і так далі. Замість цього він провів їх через випробування і переконався, що відбулося справжнє покаяння: вони усвідомили, що вчини погано, і в наступній подібній ситуації готові були вчинити інакше.
Карати їх або прощати – це Іосиф надав Богові. Йому було важливо інше: повернути братів.
Андрій Десницький
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №12
