Привести дитину в Церкву — труд і відповідальність батьків
— Не крутись, стій спокійно, ти ж у церкві.
— Мамо, а скоро Причастя?
— Скоро, скоро, припини скиглити, кара якась, а не дитина.
— Мамо, мамо, а коли ми підемо додому?
— Та замовкнеш ти чи ні? Скільки можна, одне й те саме, набрид уже.
Приємна на вигляд молода матуся не могла заспокоїти свого непосидющого бешкетника. Мені було боляче: я згадувала себе в ту пору, коли тільки-но прийшла в Церкву, не знала служби й у великій суворості виховувала доньку. Хотілося сказати цій матері: недовго дитина буде поруч, недовго слухняно ходитиме до церкви. Роки промайнуть, і буде шкода втраченої можливості наситити душу дитини теплом, щоб при слові «храм» не зауваження, окрики й посмикування спливали в її пам’яті, а виникало б почуття благодаті, радості та світла.
Ми часто забуваємо, що наша дитина — це не ми, а зовсім інша людина, зі своїм внутрішнім, одному Богу відомим світом. Скільки потрібно обережності, дбайливості, тепла й любові, щоб не зламати, не зашкодити ніжному створінню. І яка ж радість буде батькам, якщо зможуть вони, з допомогою Божою, зростити своїх чад, які б уповали на Господа, шукали захисту, опори й розради у Ньому.
Мені пригадується розповідь одного священика про те, як він вводив у храм свою дочку. Не можна відривати дитину від гри, щоб повести у храм, говорив він. Вони з донькою їздили в ботанічний сад годувати білочок й під час прогулянки заходили до церкви: «Коли я бачив, що донька переминається з ноги на ногу і їй стає нудно, я забирав її, й ми йшли їсти морозиво. Ця дівчинка зараз уже матушка. Так само дбайливо й уважно плекає вона любов до Бога у своїх дітях».
Мені було шкода, що я зрозуміла ці речі, коли моя донька вже виросла. Адже це найвірніший підхід до воцерковлення дитини: не нав’язуючи, обережно, крок за кроком, перебуваючи поряд, вести дитину до усвідомленої віри. Як і в догляді за рослинами, тут важливо йти серединним шляхом.
Є кілька точок зору на те, як воцерковляти дитину. Одні кажуть: нехай бігає в церковній огорожі, звикає, все ж таки не на вулиці. За такого підходу виникає велика небезпека того, що дитина звикне до зовнішньої сторони церковного життя, — це може стати перепоною у її внутрішньому духовному житті. Інші радять приводити дитину зрідка й тільки до Причастя. Є ще переконання і досвід деяких батьків, що дитина повинна заслужити право йти до церкви. Звичайно, у кожного з нас свої умови життя, свій духовний вік, своє уявлення про виховання дітей. Але є певні закономірності.
До походів у церкву варто готуватися заздалегідь. Хвилини й години, проведені в Божому домі, можуть привести до глибокого єднання у спільній молитві, а можуть стати причиною непорозумінь і небажання ходити до церкви.
Відвідання храму мають бути для дитини радістю. Люблячі батьки завжди знають, що може порадувати їхніх дітей: морозиво, цукерки, подорож на фунікулері, гойдалки, казка, прогулянка по лісі — всього не перелічити. І не варто гнатися за кількістю: краще ходити рідше, але без поспіху, суєти й неприємного осаду. У цей день батьки не повинні думати про себе та свої духовні переживання, вони зобов’язані належати дитині.
Ступінь та час участі дитини у службі індивідуальні. Священики радять перебувати дітям у храмі доти, доки увага не розсіюється, та ще трохи, щоб у душі звершувався духовний труд. Батькам варто чуйно реагувати на поведінку чад та якнайсуворіше заборонити собі осмикувати їх, дратуватися, злитися. Цього не варто робити взагалі й тим більше у храмі. Також немає жодного сенсу думати про те, як на ваше дитя подивляться і що про нього подумають сторонні.
Під час служби надзвичайно важливо тихенько пояснювати дитині суть того, що відбувається, нахилившись й ласкаво обійнявши за плечі, показуючи, що батьки поруч.
Часто дітям важко стояти на одному місці довгий час — дайте їм відпочити, попросіть, наприклад, прибрати догораючу свічку. Для зовсім маленького можна непомітно взяти недогарки, щоб потім він їх по одному складав у скриньку, або дати хустинку витерти ікону.
А найголовніше — від усієї душі звернутися до Господа і до Пресвятої Богородиці про допомогу, напоумлення й настанову.
