Оксаночко, сонечко моє, зачекай… Присядь, будь ласка, ось сюди і послухай мене.
Ти не думай, що я зібрався читати тобі нотацію. Як би тобі це пояснити. Розумієш, ми з мамою дуже любимо тебе. І серце у нас болить, коли ми бачимо, як ти поводишся іноді. І як дієш. Ми лаємо тебе і караємо, але саме тому, що любимо, тому, що хочемо, щоб ти була доброю та чуйною людиною. І ми знаємо, що ти така і є. Але не завжди…
Отже, послухай, що я тобі хочу сказати – як дорослій людині, з якою вже можна говорити серйозно.
Донечко моя, зрозумій одну просту річ: та православна віра, яку сповідуватиме наша сім’я, – це не гра яка-небудь, не видимість одна, як тобі здається, можливо, іноді. Повір, якби це було так, я б в храм більше вже не пішов, тому що я не хочу нічого зображати та тим більше не хочу «грати у віру». Православ’я – це саме життя по правді Божій, по Його заповідях. І ми прагнемо так жити, хоч це і погано у нас іноді виходить.
Ось говорять іноді, що людина – це те ж тварина, що тільки говорить. Адже це не так, донечка. Те, що нас об’єднує з тваринами, – це тілесне і, можливо, душевне життя. Тілесне життя зрозуміле: поспав, поїв, вмився, зуби почистив… Душевне життя складніше: це і інтереси твої, і друзі, і ігри, і спілкування, і мрії. Усе це є і у тварин, і навіть іноді складніше і тонше це життя у них влаштоване, ніж у деяких з людей.
Подивися на папужок наших, як вони шумлять іноді, скачуть по клітці, розмовляють, лаються, миряться… Звичайно, душа тварин, якщо її взагалі можна так назвати, відрізняється від людської, але все-таки багато є і схожого. Щось у них же відбувається в душі зовсім не просте, як здається. Собаки які бувають і розумні, і вірні – немов приклад нам показують. Але одного немає у тварин, і це – те, що робить нас людьми.
Нас створив Бог по образу Своєму і по подобі. Тобто ми покликані бути Його дітьми і у вічній радості жити у згоді з Ним. Але, якби ти тільки могла зрозуміти, яка це незвичайна, вища радість! Благаю Бога про те, щоб Він дав тобі це відчути. І це, донечко моя, називається життям духовним. До цього життя покликана кожна людина без виключення, ким би вона не була.
Але одна справа, що Бог створив нас для цього життя, і зовсім інше – насправді цим життям жити. Це незбагненне, велике життя розпочинається не інакше, як в таїнстві хрещення. Отже людина нехрещена хоч і створена за образом та подобі Божій і покликана до духовного життя, але по-справжньому вона жити цим життям ще і не розпочинала, навіть якщо вона людина хороша та добра.
Про це Сам Господь сказав такими словами: «Якщо хто не народиться від води і Духу, той не може увійти до Царства Небесного». А увійти до Царства Небесного – це і означає жити одним життям з Богом, в тій повноті, яку Він подарував по Своїй любові до нас і по Своїй добрості.
Але ось що я хочу тобі сказати – і це дуже важливо. Послухай, будь ласка, уважно. За душу кожної людини на цьому світі йде війна. Так-так, справжня війна – що називається, не на життя, а на смерть. Тому що духи пітьми піднебесні, як їх називає Церква, прагнуть усіма силами згубити людину для вічності.
Ось ти запитуєш: хто вони такі, ці духи, і для чого їм губити людей? І це дуже правильне, потрібне питання.
Бог не створив зла. Але ще до того, як був створений матеріальний світ, до того, як був створений космос, Господь створив ангелів – і один з них, найвищий, позаздрив Богу, захотів бути першим і зробився по злому своєму наміру Богу ворогом.
А за ним і багато інших з ангелів втратили свою гідність, з добрих зробилися злими. І була війна на небі – так про це говорить Писання – і були ці колишні ангели вигнані геть і скинуті в пекло, і стали вони відтоді називатися занепалими ангелами, або духами пітьми.
Так от, вже коли ці духи були вигнані зі світу духовного, вищого, Господь створив людину, і створив Він її для радості, для любові, для вічного благодатного життя, як ми про це з тобою вже говорили. Більш того, Церква нас повчає, що саме люди, що люблять Бога, живуть по правді Його, повинні заповнити число відпалих ангелів.
Отже, Бог створив чоловіка і жінку – наших прабатьків : Адама та Єву. Але духи позаздрили людині і з ненависті до Бога спокусили людину на гріх. Вони їй вселили ту ж думку, через яку самі відійшли від Бога, : що тільки себе самого потрібно слухатися і вважати у цьому світі першим та головним. І не обов’язково слухатися Бога. Така думка, такий настрій серця називається гордістю, і це є початок усього зла.
На жаль, людина послухала тоді не Бога, а занепалого ангела, схилилася до його порад, згрішила і втратила багато що з того, чим обдарував її Господь при створенні. Саме через гріх, говорить Церква, з’явилися у світі хвороби, страждання і сама смерть.
А оскільки усі ми пішли від перших людей, то усі ми, люди, схильні до цієї духовної хвороби – схильністю до гріха. І злі духи, знаючи це, вже з дитинства придивляються до кожної людини і прагнуть зрозуміти, до якого гріха у неї є особливе розташування.
Святі отці говорять, що в кожній людині Богом закладено три сили: розумова, бажана та дратівлива. Розумова сила покликана допомогти нам пізнавати Бога «усім розумінням своїм», бажана допомагає любити Його «усім серцем», а дратівлива сила дана нам для того, щоб ми рішуче відкидали від себе всілякий гріх. Ці сили тісно переплетені в людині, але в кожному вони мають від природи різну силу. У одному більше розвинена сила розумова, в іншому – бажана, в третьому – дратівлива.
Духи ж хитрі та підступні, стараються ці сили в людині перекрутити так, щоб вони служили не порятунку, а її загибелі.
Замість любові до Бога вони вселяють людині любов до усього, що дає гріховну насолоду. Замість покірливого пізнання Бога духи вселяють гордовиту думку, що існує тільки те, що може вмістити людський розум. Вони навчають дратуватися і гніватися на усіх, окрім себе. Вони спокушають людину на гріх і так прагнуть згубити.
Тому чим більше людина звершує гріх – тим більше вона віддаляється від Бога. А наслідок гріхів – запам’ятай! – це завжди сльози, розчарування та біль, а якщо людина не одумається, то і сама смерть – смерть тіла, а потім і душі, яка замість радості вічної йде у вічне страждання. Страшно це, але така ціна життя, донечко моя, таке саме життя.
Ти запитуєш: як боротися з гріхом? І це теж дуже хороше і правильне питання.
Для того-то я і завів цю розмову – щоб відкрити тобі найголовнішу таємницю нашого життя. А таємниця ця полягає в тому, що усі ми, незалежно від віку та характеру, незалежно від того, хлопчик ти або дівчинка, – усі ми маємо бути воїнами, щоб за допомогою Божою боротися з гріхом і залучатися до Божої любові та правди.
Ця війна повинна тривати усе життя. І ось тобі головний закон цієї боротьби, головний закон духовного життя. Я бажаю, щоб ти запам’ятала його на усе своє життя: відвернися від зла та роби добро.
Але як же нам відвертатися від зла? А так, як навчає нас Господь. Стежити уважно за своїм серцем. І як тільки виникає в ньому щось погане – міцно молитися Богу, щоб Він тебе захистив, щоб допоміг створити добро, а не зло. Ось хочеться тобі відповісти різко, тому що хтось тебе образив, – а ти мовчи.
Мовчи і молися: «Господи, помилуй»! Повторюй цю молитву про себе як можеш довше до тих пір, поки душа не заспокоїться. Тільки повторюй з вірою, усією душею спрямовуючись до Бога і прохаючи Його про допомогу. У тебе усе кипить в душі, а ти мовчиш і молишся.
Пройде деякий час, нехай навіть півгодини або більше, усе владнається, і ти подумаєш: «Господи, як добре, що я не розлютилася, що не стала відповідати зухвало і гнівно на зауваження»! І яка тиша, яка радість оселиться тоді в серці. Це тому, що ти разом з Господом перемогла гріх.
І навпаки: якщо не помітиш цю першу мить, коли в серці народжується пристрасть, і піддасися їй – вмить забудеш себе, наговориш гидот, зухвалостей, і завершиться усе лайкою та сльозами. І так важко, так гірко буде потім на серці, тому що ти не увійшла в боротьбу з гріхом, а піддалася, стала йому слугою.
Але навіть якщо станеться таке, а станеться неодмінно і не раз, тому що та боротьба про яку ми з тобою говоримо, – дуже важка… але і тоді, коли згрішиш, – ніколи не зневіряйся і не сумуй, а поспіши із сльозами вилити свою печаль, свою гіркоту в молитві до Господа.
І якщо ти молитимешся, то Господь обов’язково тобі допоможе виправитися. Тому що Він знає, як непросто боротися з гріхом, і людину що згрішила жалкує і очікує від неї покаяння. А покаяння – це і є визнання свого гріха із сльозами жалю і з твердим наміром виправитися.
Навчайся уже з дитинства розпізнавати в собі дію злих пристрастей і відкидатися від них усіма силами, звертаючись за допомогою до Бога. Нехай це стане правилом для тебе, доброю звичкою, твоєю постійною зброєю. Як тільки відчула щось погане в душі – не зволікай, а відкинь від себе це гріховне почуття з рішучістю.
І так – борючись усе життя з гріхом в собі самій, уникаючи гріха свідомо, звертаючись за допомогою до Бога і живучи та діючи по Його правді, ти поступово розвинеш в собі той дар, ту запоруку духовного життя, яка дана тобі при хрещенні. Ти тоді дійсно і досвідчено в живому почутті та радості зрозумієш, що означає – жити духовним життям, і це життя буде для тебе найбільшим і головним багатством.
Ти запитуєш: як же дізнатися, що є добро, а що є зло? від чого саме потрібно відвертатися, а що потрібно чинити, навіть якщо це незручно і важко?
По-перше, в кожній людині є совість. Це голос Бога в душі. Отже без усіляких книг ти завжди знаєш, що вчинила добро, з тієї чистої радості, яка виникає в душі, коли ти це добро вчинила. І, навпаки, завжди знаєш, що вчинила поганий вчинок, з того смутку та гіркоти, яка виникає в душі, коли ти заподієш зло.
Отже, совість – перший підказник в твій боротьбі. Але цього мало. Існує ще Закон Божий, втілений в словах та правилах, які записані в головній нашій книзі, – в Євангелії. І про нього говорять усі святі люди. Більш того, ці люди тому і називаються нами святими, що вони досягли успіху в боротьбі з гріхом і творінні добра.
Навчилися досвідчено відкидати зло і творити благо. І приклад їх життя, їх слова та вчинки навчають нас духовному життю. Ось чому так важливо читати та знати зміст Євангелія, дізнаватися більше про життя святих отців і наслідувати їх приклад.
Ніколи не дивися на погані вчинки інших людей. Не звертай уваги на те зло, яке твориться навколо тебе. Дивися на те, як навчають тебе жити Господь і Його святі. І старайся усі свої вчинки, слова і навіть думки порівнювати з цим добрим ладом життя. Стій в цьому твердо, тому що тільки це і є дійсна та надійна основа твого життя.
Окрім того, дуже важливо приймати участь в таїнствах Церкви, і в першу чергу – сповідуватися та причащатися. Не чекай, поки дорослі – мама або тато, бабуся або дідусь – стануть тебе вмовляти сповідуватися та причаститися, піти в храм на богослужіння. Сама бажай цього, прагни до Бога, проси про те, щоб тобі полюбити церковне життя. Любов – це дар Божий, і Господь подає його тому, хто його бажає.
Ми говорили з тобою, що якщо ти вчиниш гріх, то зразу ж потрібно розкаятися перед Богом, попросити вибачення у Нього. Але Сам Бог встановив так, що абсолютно Він звільняє нас від тих гріхів, в яких ми каємося, тільки коли ми приймаємо участь в таїнства сповіді.
Коли ти називаєш свій гріх перед священиком, а він читає над тобою особливу молитву. А в таїнстві Причастя ми отримуємо сили для нашого духовного життя, більш того – ми отримуємо Саме життя, з’єднуємося з Богом, живемо Його життям, а це головне, запам’ятай. Заради цього і потрібна уся та боротьба, про яку ми говоримо.
До цього ми і повинні прагнути усією душею, для цього і повинні працювати усе наше земне життя. Тому що тільки тоді ми можемо називатися християнами, якщо, відкидаючи в собі зло, ми будемо день за днем, крок за кроком, поступово і терпляче прагнути зростати в добрі. Тобто думати, відчувати, говорити та жити так, як заповідав нам Христос.
Запам’ятай це, донечко, на усе своє життя, і нехай благословить тебе Господь досягти тієї вічної та непрореченої радості Небесного Царства, до якої Він усіх нас покликав.
Священик Димитрій Шишкин
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №9
