В житті часто можна зустрітися з питаннями типу: «Хто такий справжній друг?», «Кого можна назвати людиною з великої букви?» і так далі.
Нерідко ці дитячі формули ставлять нас перед нелегким вибором: хто із людей навколо «справжній», а хто «несправжній», кому довіряти, а кого сторонитися? А буває, що з цим питанням пов’язані сильні розчарування і зневіра, коли виявляється, що серед тих, кого ми вважаємо «своїми», «справжніх» немає.
Признаюсь, я і сам тривалий час вважав цілком виправданим такий підхід до людей, адже, здається, це очевидна логіка життя. Однак навіть у цій логіці є свої винятки чи, швидше, «нелогічні» правила. Адже нерідко буває, що допомога приходить від того, від кого її зовсім не чекав, із розряду «несправжніх». І навпаки – люди з великої букви так легко роблять незрозумілі вчинки! В такому разі, як бути, як ставитися до «справжніх друзів»?
Відповідь на це питання можна знайти в Євангелії. Очевидно, це далеко не нова проблема, і люди в часи Христа також нею задавались. Один із сучасників запитав Спасителя: «Хто мій ближній?» (Лк.10:25-37). У відповідь пролунала відома притча про милостивого самарянина, який, будучи по закону ворогом іудея, врятував його від смерті, чого не зробили ті, хто найперше мали б подбати про спасіння свого єдиновірця.
На жаль, ми часто, чуючи цю Євангельську історію, зупиняємося лише на прикладі милосердного вчинку самарянина. Але Христа не запитували, як вчиняти доброчесно, і Він не про це говорив. Питання було чітким і зрозумілим: «Кого я можу назвати своїм ближнім?» («справжнім другом»)?
Що ж відповів Господь, невже Він назвав якісь критерії чи ознаки, по яких ми розпізнаємо «ближнього»? Більше того, і це дуже важливо зрозуміти, що Христос тут навіть не говорить нам про приклад «справжнього друга». Ні, відповідь була зовсім іншою! Спасителя запитали про оточуючих, а Він ні слова про них не сказав! «Іди і ти чини так само…», — ось що почув у відповідь сучасник. Цими словами Сина Божого раз і назавжди було знято питання про те, як розпізнати «справжню» людину. Всі, хто нас оточує — «справжні», всі з великої букви, проблема тільки в тому, чи я захочу прислухатись до слів Спасителя.
Мій друг той, хто потребує підтримки. І він буде справжній рівно настільки, наскільки щиро і з готовністю до самопожертви я буду допомагати йому. Усе інше – розчарування, зневіра – наша гордість і небажання стати для когось ближнім.
Коли ми говоримо про «справжнього друга», людину з великої букви, то цим самим наче переконуємо себе, що це щось священне, щось з вищого світу, невластиве для звичайного життя. А у Христа цього немає. Є людина і вона реальність – вона справжня і з великої букви, варто лише їй самій повірити у себе.
Тому і людяність доступна тут кожному – ти тільки наважся і роби так, як говорить совість! Те ж саме можна сказати і про все інше «справжнє» — любов, людяність, дружбу… Не варто думати, що це рідкість, що це можна зустріти тільки інколи і не тут, знайти як великий скарб. На все відповідь одна: «Ти іди і чини так само»! А коли щось все-таки надокучає, щось пригнічує, розчаровує, то ліки прості – зроби добро і неодмінно побачиш його світло в очах ближнього!
Кожна людина справжня, і кожен для нас є другом. Ми просто інколи можемо самі вносити у свій внутрішній світ щось чуже – заздрість, гнів, роздратування. Усе це не применшує людяності, бо це не її, це зовнішнє. Потрібно навчитися відділяти його від самої людини. Ось чому митрополит Антоній Сурожський, коли зустрічався із якимись людськими поганими вчинками, завжди говорив тим, хто це робив: «Ти мене не обманеш!» Так і ми не повинні обманюватись, коли наш друг вчинить негарно, чи коли зустрічаємо байдужість, все залежить від нас.
Треба завжди пам’ятати слова Христа: «Іди і чини по совісті і знайдеш те, що шукаєш»!
Роман Савчук
Православний журнал Кам’янець-Подільської єпархії “Православний взгляд”
“Волинь Православна”, 2012, №11
