Іуда носив це дивне прізвисько Іскаріот, щоб відрізняти його від іншого Іуди, сина Іакова, на прізвисько Фаддей. Значення прізвиська до цих пір служить предметом суперечок.
Найпоширеніше пояснення – іш-керійот, тобто «людина з Керійота» (назва якогось селища або містечка в Іудеї) або просто навіть «людина з передмістя». Іноді, втім, говорять, що це спотворене слово сикарій (так називали борців за незалежність, а на сучасній мові терористів, що використали кинджали, для вбивства римлян та іудеїв, що співробітничали з ними).
Є і інші пояснення, пов’язані із співзвучними арамійськими словами: чи то «красильник» (професія), чи то «брехлива людина» (характеристика поведінки). Остання версія сумнівна: навряд чи у нього із самого початку було таке образливе прізвисько.
Євангеліст Іоанн ще називає його Симоновим – мабуть, його батька або старшого брата звали Симон. Якщо старший брат, то чи не міг це бути один з апостолів? Симон-Петро, брат Андрія, – навряд чи, дуже багато про нього говориться, щоб пропустити таку деталь.
А ось інший Симон, на прозвання Зилот або Кананіт, в принципі міг. Можливо, обидва вони навіть свого часу належали до «озброєного підпілля», як натякає прізвисько Симона, – і тоді Іуда дійсно був «сикарієм», а не просто «людиною з передмістя».
У будь-якому випадку, в Євангеліях про нього майже нічого не говориться, за винятком тієї самої зради. І ще одного невеликого епізоду: Іоанн оповідає, як одна жінка помазала Іісуса дорогоцінним ароматичним маслом. І тоді Іуда обурився: «Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати жебракам?»
І далі Іоанн коментує: «Сказав же він це не тому, що піклувався про жебраків, але тому, щоб був злодій. Він мав при собі грошовий ящик і носив, що туди опускали». Виходить, він був найзвичайнішим злодієм: просто тягав помалу гроші, які люди жертвували Іісусові та Його учням.
Цікаво, що у версії Марка обурилися «деякі», тобто не один Іуда, і вже напевно не тому, що всі вони сподівалися отримати частину цих грошей собі особисто. Але це так легко можна зрозуміти: апостоли мандрували по всій Іудеї, не завжди їм вистачало прожитку, а вже зручний нічліг і зовсім здавався розкішшю… і раптом якась жінка безрозсудно витрачає в одну мить суму, яку простий робітник заробляє за рік!
Вони не знали, що мандри їх добігають кінця і що Іісус скоро буде підданий найболіснішій і ганебнішій страті, і навіть ховати Вчителя доведеться поспішно, в чужій гробниці. Жінка теж не знала цього, але принесла все, що могла, на знак своєї любові та вдячності.
Історії зради
Слова Іуди про гроші служать свого роду прологом до історії зради. Але чи тільки в грошах справа? А не чи в тому ще, що апостоли пов’язували з Іісусом якісь надії та очікування, а Іуда, можливо, особливо засмучувався з приводу своїх втрачених ілюзій? І лише жінка з дорогоцінним маслом в той момент просто все віддала, ні про що не просячи, ні на що не розраховуючи.
Іуда Іскаріот прославився як зрадник. Але в чому, власне, полягала його зрада? Зрозуміло, коли хтось видає місце розташування партизанського загону, проводить ворогів таємною стежкою або заманює командира в пастку. А тут? Іісус проповідував в Храмі відкрито, його могли заарештувати у будь-який момент.
Строго кажучи, священики зі своїми прихильниками не поспішали з арештом, щоб уникнути того, що страхало їх більше всього: народних хвилювань, які будуть жорстоко пригнічені Римом і можуть коштувати їм посад, а то і голів. Значить, Іісус повинен був зникнути тихо і непомітно, особливо зручно зробити це напередодні пасхального свята: люди зайняті приготуваннями, ним не до того, щоб обурюватися.
І взагалі, спочатку можна буде Його убити, а потім з чистим серцем святкувати. І за радісним святкуванням вся ця неприваблива історія якось забудеться.
Іуда, власне, і обіцяв священикам вказати на такий зручний момент. Він вибрав час після Тайної вечері, коли Іісус вночі молився в Гефсиманському саду, з ним було всього декілька учнів, та і ті дрімали від втоми.
І ще Іуда вказав стражникам, кого саме заарештовувати, поцілувавши Вчителя. А то ті в обличчя Його знали погано, та і темно було – могли помилково схопити іншого, і все пішло б із самого початку не так.
Ціна життя
Невелика послуга, і плата за неї була невелика – тридцять срібних монет, середня ціна раба у той час. А як ще оцінювати людське життя? Звичайно, і без Іуди б абияк обійшлися, вибрали б інший момент. Але його зрада мала і особливий сенс: у самому ближньому колі знайшовся той, хто бажав Іісусові загибелі. Про що тоді взагалі говорити, можна вважати всю справу Його життя за провалену. Або, принаймні, так тоді здавалося.
Або Іуда не бажав насправді Йому смерті? Кінець цієї історії підказує: все пішло не так, як Іуда розраховував. Матфій розповідає, що коли Іісусові був ухвалений вирок, ще навіть до самої страти, тобто буквально на наступний ранок, Іуда повернув отриману плату із словами: «Згрішив я, зрадивши кров безневинну». Священики відповіли: «Що нам до того?»
І справді, вони свого добилися, а етичні терзання Іуди – це його особисті проблеми. Іуда кинув гроші в Храмі, вийшов геть і наклав на себе руки: по Матфію – задушився, а Лука в книзі Діянь повідомляє, що він «низринувся», тобто впав або кинувся з висоти, але могло бути і так, що він спочатку повісився, а потім мотузок обірвався, і він впав на землю.
Євангелісти Матфій та Марк підкреслюють, що Іуда не проти був заробити ці самі тридцять монет. Але якби все зводилося до цього, він би не розлучився з ними так легко наступним же ранком і не покінчив би з життям.
Тут було щось ще…
Тут було щось ще… Лука і Іоанн відзначають, що в Іуду увійшов сатана. Це найпростіше пояснення: він був неосудним знаряддям нечистого духу, і той, виконавши, що хотів, просто позбавився від нього, відкинув убік, як розбитий глечик.
Але і це дуже просте пояснення. Іісус не раз зустрічався з людьми, які були одержимі бісами, – і з таких людей Він бісів виганяв. Невже він би не зробив нічого подібного зі Своїм учнем? Навпаки, євангелісти не раз підкреслюють, що Іісус все заздалегідь знав про наміри Іуди і залишав за ним свободу вибору.
Навіть на Тайній вечері він залишав йому можливість змінити ухвалене рішення, сказавши перед всіма: «Один з вас зрадить Мене», – але не викривши, хто саме. Так можна поважати тільки свободу волі людини, а зовсім не бісівську одержимість.
Людина влаштована складно, і зазвичай її вчинки мають більше, ніж один мотив. Так, Іуда поза сумнівом діяв по підказці сатани, але він явно не був одержимим і зберігав контроль над своїми вчинками.
Він напевно не проти був заробити грошенят, але навряд чи все зводилося тільки до цього (врешті-решт, якби вони продовжували мандрувати з Вчителем, з грошового ящика можна було б витягнути і більше, чим тридцять монет). Могла бути і ще якась причина.
Недоліку у версіях немає і ніколи не було, пояснення пропонувалися найрізноманітніші. Наприклад, що зіграти цю роль Іуді доручив… Сам Іісус – мов, без Іуди не відбулася б Голгофськая жертва. Героїзація зради у всі часи мала місце.
Але є і цілком розумна версія. А що, якщо Іуда дійсно був борцем за незалежність, «сикарієм», або, принаймні, гаряче бажав звільнення своєї батьківщини від римського ярма? Іісус виглядав непоганим кандидатом у вожді повстання і навіть в царі: навколо Нього збиралися натовпи, Він творив дива, жителі Єрусалиму урочисто зустрічали його як Месію.
Здавалося, ось тепер Він повинен відкрито виступити проти Риму, підняти повстання, прогнати загарбників і всі їх посібники! А Він все зволікає. Як же змусити Його діяти? Напевно, треба поставити його перед вибором: або Він нарешті виступить на відкриту боротьбу, або буде убитий, страчений найболіснішою і ганебнішою смертю!
«Думаєш, що Я не можу тепер вблагати Отця Мого, і Він надасть Мені більш, ніж дванадцять легіонів ангелів?» – сказав Іісус Петру у момент арешту… і не підняв повстання. Все пропало, ангельські полки не виступили на стороні патріотів, і, більш того, Іуда усвідомив, що своїми руками зрадив Вчителя на страту.
Звичайно, це всього лише реконструкція, одна з можливих. Євангелія не описують детально мотивів Іуди, і це вірне рішення. У зла своя логіка, їй не треба слідувати, її навіть не обов’язково розуміти. Важливо зробити вірний вибір, щоб потім не довелося кидати отриманий об землю виграш, щоб самогубство не здалося єдиним вірним рішенням.
Андрій Десницький
