Як виховувати дітей у великій сім’ї? Як виростити їх цікавими та різносторонніми особами? І найголовніше – як зробити їх щасливими?
Власним досвідом ділиться психолог та багатодітна мама Єкатерина Бурмістрова.
«Покинутий» та «важкий» – суміжні поняття. У багатьох сім’ях є хтось найпроблемніший, найважчий – той, хто зібрав на собі всю увагу. Якщо дитина – то та, яка б’ється в школі, не може вивчити правила з математики, хворіє весь час; якщо дорослий – то той, хто запив або звалився з депресіями.
Чи пов’язана важкість з передбачуваною занедбаністю? Зазвичай, коли людина стає важкою – вона вже не покинута: вся сім’я мобілізується, починає її рятувати і рятуватися від її витівок. Але перед цим могло бути так, що людині чогось не вистачило; і не обов’язково тому, що їй цього не дали.
Коли дітей декілька, ситуація весь час змінюється. Всі ростуть, не встиг зрозуміти, що кому потрібно, як все змінилося: у когось лізуть зуби, у когось з’явилися прищі, хтось посварився в класі, – увагу привертає то один, то інший. Плюс – брак часу. Майже у всіх є відчуття «гарячих точок» в сім’ї, тобто того, на кого потрібно особливо уважно подивитися.
Відомо, що якщо поселилося в людині відчуття занедбаності, то вона може до себе притягати увагу неадекватними способами – як дорослий, так і дитина. Негативна поведінка – одна з надійних ознак того, що людині чогось не вистачило.
Уявіть собі велику сімейну ковдру, якою вся сім’я накривається: у когось іноді п’яти вилазять, у когось спина, кудись воно з’їде, – і його потрібно весь час поправляти, щоб уникнути занедбаності.
Іноді у стані покинутого опиняється найзручніша дитина або дорослий. Бувають і дорослі, і діти, які дуже зручно влаштовані: дуже терплячі, витривалі, з дуже поступливим характером, миролюбні, схильні за вдачею поступитися і пошкодувати. Люди, які не вигризатимуть своє. Така «зручна» людина знаходиться в зоні ризику.
Є люди – і дорослі, і діти – які просто схильні себе відчувати покинутими, відчувати незалежно від того, чи так це насправді. Такі люди бувають скрізь, така поведінка – це своєрідний погляд на світ.
Цим людям завжди всього буде мало. Вони ризикують опинитися серед тих, хто імітує занедбаність. Коли такі люди говорять про свою сім’ю, створюється відчуття, що щось не так у батьків або братів і сестер.
Якщо зручну дитину слід тримати в точці прицілу, щоб вона не вражала себе, то ці люди – місце, куди можна докласти безрозмірні зусилля, але ситуація при цьому не зміниться. Вихід з неї можна знайти тільки тоді, коли людина сама захоче змінитися, перерости свій егоїзм.
Така людина не обов’язково є в кожній сім’ї – так само, як і найзручніша. Але якщо є, то з нею стосунки потрібно будувати за принципом міри.
Найчастіше діти відчувають себе покинутими від самоти. Діти народжуються з якимсь інтервалом. І буває так, що у когось з них не виявляється ігрової пари – за особливостями характеру, за різницею у віці, з інших причин. Такі діти можуть себе відчувати покинутими.
Вважається, що схильні відчувати себе покинутими, люди, які недоотримали чогось, які виросли з відчуттям , – не з реальністю – що їм в дитинстві глобально не вистачало любові і уваги. Якщо люди так сприймають своє дитинство, то вони це тягнуть і в сім’ю, де вони – вже батьки.
Потрібно відзначити, що навіть у великих сім’ях народжуються діти-інтроверти, яким для нормального самопочуття потрібно щодня знаходити час, щоб побути на самоті. Найкраще, що можна для них зробити, коли їм погано – залишити їх одних, нічим не завантажуючи.
Якщо батьки втомилися або з якоїсь іншої причини не мають можливості дати дітям все, чого вони потребують, потрібно постаратися, щоб дитина зрозуміла: це не її не люблять і не хочуть, а так склалися обставини, і це тимчасово. Якщо ж хтось в сім’ї не покинутий, а просто приміряє на себе образ «покинутого», все одно потрібно подумати, що б можна було йому дати ще.
Сім’я – це колосальний ресурс, яким можуть користуватися усі: дітей можуть помаленьку втішати не тільки батьки, але і старші діти, так само як і навпаки. Якщо батьки почнуть традицію реабілітації, то діти її підхоплять, і це стане передаванням тепла. Дітей багато – і тепла багато. Важливо бачити, кому тепла не вистачає, і акумулювати його в цих точках.
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №7
