Яка відстань між нами і Богом? Не між нашою гріховністю і зіпсованістю та Його святістю і досконалістю. Не між нашою обмеженістю і нікчемністю та Його величчю і всемогутністю. Не між нашим нерозумінням і Його премудрістю. Ні.
Між нами і Ним – яка відстань, як її виміряти?
Багато святих отців говорять, що немає нікого і нічого ближчого нам, ніж Господь. Хтось з них навіть вживає таке порівняння: «Знаєш, як близьке повітря до нашого тіла? А Господь до нас ще ближчий!» І деколи ми дійсно це відчуваємо, в якісь особливі моменти: іноді абсолютно несподівано, ненавмисно, іноді ж, навпаки, відчуття це приходить, коли ми свідомо закликаємо Його ім’я в своїй скорботі.
Але найчастіше ми відчуваємо, що є щось, що нас від Бога відокремлює, якась відстань, якась перешкода. І відстань ця постійно змінюється: то скорочується, то зростає. І перешкода то опускається до землі, стає, що називається, врівень з порогом, то зростає до небес.
Що це за відстань, що це за перешкода? У кого дізнатися, у кого запитати? Можна у Господа запитати, а можна і у себе… Адже ми про відстань і перешкоду цю багато що знаємо – не все, але багато що, правда. Адже і те, і інше – ми самі.
Хтось вважає, що його від Бога відокремлює і віддаляє світ. Але це брехня. Не світ, а наше ставлення до світу, наша пристрасна до нього прихильність, захопленість ним, любов до нього. Та сама любов, заради якої ми так часто відкидаємо любов Божу.
Хтось скаже, що відокремлює і видаляє нас від Бога ворог роду людського. І це брехня. Немає у нього влади над нами, не може він ні змусити нас робити щось, Богові осоружне, ні утримати від того, що робити повинні.
А якщо раптом виявляється, що владою цією він володіє, то лише в тому разі це може бути, якщо з наших рук він її отримав, якщо самі ми йому її передали. І себе самих зрадили – в повному розумінні цього слова.
Відстань між нами і Господом – наші бажання, Його волі осоружні(остогидлі, немилі), наша гордість, Його смиренню чужа, наша ненависть, Його любов ображаюча, наша розбещеність, з Його чистотою несумісна. А перешкода – гріхи наші, нерозкаяні, не знехтувані, а в серці виплекані і тим же серцем возлюблені.
Милостивий Господь і тому, коли особливо маємо потребу ми в Ньому, в Його близькості і від близькості втіху, що від неї приходить, Сам долає відстані і перешкоди, і відчуває Його наша душа, зігрівається Його теплом, освічується Його світлом.
А потім… Потім ми знов показуємо – життям своїй, словами, думками, відчуттями, бажаннями своїми, – що не хочемо ми бути з Ним, що «наше» дорожче нам, ніж Він. Ні, якби нас про це запитали, ми б ніколи так не сказали… Але так ми вчиняємо і так живемо.
І тому є відстань, є перешкода і є холод, є самота, є біль, який зсередини вражає та мучить нас. Є безсилля і смуток, що від нього народжується. Є невідомість майбутнього і страх перед ним…
Все в нашому серці і в нашій владі. Не віддалитися від Господа, коли Він черговий раз наблизився до нас. Не віддати перевагу над Ним тому, що через мить обернеться – тим самим болем, тим самим страхом, холодом і самотою. Шукати і знаходити в собі те, що осоружно Йому, що продовжує відстань і ростить перешкоду, і вчитися це в собі ненавидіти. А, ненавидячи, викорінювати.
Все в нашому серці і в нашій владі. Що ми вибираємо?
Ігумен Нектарій (Морозов)
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №7