Про ставлення у народі до християнських свят розмірковує протоієрей Володимир Ровінський, кандидат богослов’я, голова Інформаційно-просвітницького відділу Володимир-Волинської єпархії УПЦ.
Те, що люди цікавляться святом і йдуть до храму, нехай і просто «щось освятити», варто сприймати, як додаткову можливість, а не проблему, коментує священнослужитель Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ.
— У нас чимало свят з подвійними назвами і з подвійним ставленням до них — «зелені свята», «Спаси – медовий, яблучний, горіховий»… В умах людей тісно переплелось церковне і язичницьке. Що це блюзнірство чи національна особливість?
— Я не став би занадто драматизувати ситуацію, що склалася в наш час зі ставленням простого народу до церковних свят, хоч і не закликаю її недооцінювати. Протягом всієї історії християнської Церкви ми безперестанно зустрічаємо свідчення і нарікання відомих авторів на язичницьке мислення серед простого народу та тісне переплетіння у побуті християнської віри з марновірством.
Простий народ завжди сприймав все просто. Коли дозрівав перший мед – його несли у храм, аби подякувати Спасителю за милість. І безумовно свято це у свідомості людській віддзеркалилося у терміні «Спас медовий». Прийде пора дякувати за врожай яблук чи горіхів, а в народі вже і назва цим святковим дням готова.
Здається, тут потрібно виправляти не простоту людського мислення, а не допускати лукавого збочення цієї простоти.
Чи бачили ви пшеницю, серед котрої б не примостилися рости бур’яни? Чи не Христос нас попереджав про готовність до подібного повороту справ під час проповіді Євангелія? Чи не повинно це стимулювати проповідників Слова Божого до більшої активності та застерігати від безпечності? Не думаю, що таке переплетіння є типовим тільки для нашого народу і, тим більше, боюся це назвати блюзнірством.
— Можливо, простим людям складно зрозуміти значення подій, далеких від нашої історії? Як розповісти про свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господня і пам’ять мучеників Маккавеїв господині, яка прийшла в храм «мед освятити»?
— Дуже добре, що люди ідуть в храм, тай ще щось хочуть освятити. Ну дуже добре! Це я Вам говорю, як священик, котрому Христос заповідав: «Ідіть і навчіть!» (Мф. 28, 19). А тут і йти нікуди не потрібно – народ сам іде, а моя справа тільки скористатися цією чудовою нагодою і вчити, вчити і ще раз вчити… Адже ці люди могли бути в цей час в інших, більш привабливих для них місцях. Вони могли б не святити, а сквернити. Де би я їх потім шукав?
Події, котрі згадуються у ті чи інші свята, будуть ближчими до розуміння і сприйняття людей, якщо ми – священики, не полінуємося у своїй проповіді прив’язати та наблизити їх до повсякденного життя і нагальних турбот наших слухачів.
І тут наше слово доречно буде розпочати не з історії мучеників Маккавеїв і навіть не з Древа Хреста Господнього, а все ж таки з меду.
Якщо похвалити ту господиню, котра прийшла в храм «мед святити», та наголосити, що правильно вона робить, коли перш ніж годувати сім’ю цим цілющим для тіла продуктом, турбується, щоб він і для душі був корисним. Адже освячений мед стає носієм (передавачем) благодаті Духа Святого для того, хто його буде споживати. А в підтвердження своїх слів можна ще й привести слова молитви на освячення меду: «пода́ждь ему́ дѣ́йственну благода́ть, па́че всѣ́хъ соверше́нну, да вся́къ отъ него́ вкуша́ющій, пріе́млющій и яду́щій обря́щетъ благополу́чное здра́віе, и пи́щею се́ю насы́тится, и испо́лнится вся́каго бла́га».
І коли в свідомості тієї господині пов’яжеться її мед і Божа благодать, тоді вже й можна переходити до розповіді про частку Хреста Господнього, котрий теж є носієм благодаті Божої. Тому в давнину Хрест носили вулицями візантійської столиці, аби захистити людей від важких хвороб та зупинити цілі епідемії. А хто від тих хвороб застрахований у наш час, запитає вас поглядом господиня і поправить на грудях малолітнього сина натільний хрестик. От проповіднику в той час якраз пора переходити до спогаду про подвиг матері братів Маккавеїв.
— Дійсно, у ці дні храми переповнені. Людям подобається, коли щось освячують. Які поради Ви ще дали священикам, щоб використати цю місіонерську можливість?
— Повторюся – це унікальна можливість. Ми, священики, повинні бути вдячні Богу, оскільки Він Сам за нас зібрав цих людей і привів до храму. І в той час, коли на церковному подвір’ї чималий натовп чекає – от зараз батюшка вийде і буде святити мед, Христос чекає, що священик не обмежиться кошиками з медом, а буде святити душі і серця людські.
Священикам, на мою думку, у проповіді не слід боятися користатися тими поняттями, котрі живуть серед народу. Принаймні Сам Христос так і поступав – Він постійно використовував і термінологію, і понятійний апарат своїх слухачів.
Ми мусимо рахуватися з тим фактом, що всяке переплетення грішного з праведним розпочинається в головах людських. Світські медіа активно використовують народні назви та поняття і, розповідаючи на перший погляд при християнські свята, дуже яскраво пропагують язичницьке мислення.
От задайте в гугл-пошуку словосполучення «Спас медовий» – знайдете сотні і сотні світських інтернет-видань, котрі навперебій будуть розповідати про традиції та обряди цього дня, що можна, а чого не можна робити у це свято. І тільки церковні ресурси цнотливо уникають цього терміну. Скажіть, будь-ласка, чи багато користувачів Інтернету, щоби поцікавитися святом стануть набирати «Происхожде́ние (изнесе́ние) честны́х дре́в Животворя́щего Креста́ Госпо́дня»?
До речі, переклад з церковнослов’янської слова «происхождение» українською – «походження», ще більше заплутує той грецький термін, за котрим стоїть відомий усім Хресний хід. Адже мова іде про велику Хресну ходу з часткою дерева, на котрому був розіп’ятий Христос.
— Чи є якісь традиції, які скажімо, Церква прийняла?
— Церква має дуже виважено ставитися до народних традицій. Пам’ятаєте, як святителель Миколай (Касаткін) – православний просвітитель Японії, тривалий час не мав успіху у своїй справі. І тільки коли освоїв мову, став знавцем місцевої (язичницької) культури і традицій народу – зумів звершити непростий подвиг апостольства і є у надзвичайній повазі серед японців до цього часу.
Ми часом дуже однобоко сприймаємо житіє окремих святих.
Нам здається, що за їхнім прикладом, долати язичницьке ідолопоклонство потрібно палицею. Але палицею можна тільки розбити ідола, а щоб подолати язичницьке мислення, потрібно наповнити народні традиції і обряди новим, євангельським змістом.
І робити це потрібно послідовно, з великим терпінням і любов’ю.
Адже нікого тепер не бентежать у храмі зелені березові гілки у день Святої Трійці. Тай вишиті рушники навколо ікон можна часто зустріти не тільки в домівках, але й у храмі. Я вже не говорю про писанки і крашанки, в котрих крім нагадування про Воскресіння Христове, вже ніхто і нічого більше не бачить. І як би приходський священик не обурювався в храмі «медовим Спасом» у день шанування Хреста Господнього – до дому, після служби, він несе дітям не зображення хреста, а мед…
— З освяченням меду і маку теж не все так просто. У народі популярне повір’я, до прикладу, що якщо насінням освяченого маку обсипати будинок – жодна відьма в будинок не проникне. Що б Ви могли сказати про такого роду поради і що робити з освяченими медом і маком?
— Як би людина не вдавала з себе духовну істоту, тіло завжди буде нагадувати про себе. У нас тісно переплітається матеріальне і духовне на усіх рівнях нашої свідомості, життя і побуту. От і в проявах віри і благочестя відбувається теж саме – ми сповідуємо Святу Трійцю і при цьому зображуємо на собі хресне знамення, ми кажемо «Господи, прости» і робимо земний поклон, шануємо святого і спішимо приложитися до його ікони, в храмі запалюємо свічку, обіцяючи Богу горіння душі.
Скажіть, будь-ласка, чим сучасний ладан, принесений в жертву Богу далеко не з гір Ліванських і свічка, вилита не зовсім з бджолиного воску, можуть бути більш богоугодними носіями благодаті Божої, аніж натуральний мак чи мед. Адже на те і інше прикликається у молитві благословення Боже. І якщо свічки і ладан традиційно використовуються в наших домівках, за умови відповідного молитовного і смислового наповнення, в тому числі і для захисту від злих та нечистих сил, то на якій підставі в цьому відмовляти маку.
А чому б Церкві цю традицію не наповнити новим змістом (як це робилося в давнину)? Можливо дати їй належний молитовний супровід. Можливо намагання людей захиститися від зовнішньої відьми поєднати з боротьбою з власним внутрішнім злом.
Чи не принесе це більшої користі, аніж продовження багаторічної і марної боротьби?
Та найпростіше – освячені мак і мед треба споживати. Їсти і бути здоровими.
— Про що б Ви нагадали кожному християнину перед цим святом і початком Успенського посту?
— Бажаю кожному з нас протягом Успенського посту, за прикладом християн давнього Константинополя, так шанувати Хрест Господній, щоби ніяка інфекція і ніяка епідемія віку цього нам не нашкодила.
Опубліковано на сайті Синодального Інформаційно-Просвітницького відділу УПЦ news.church.ua
