Ми живемо на занепалому світі, понівеченому гріхом. Далеко не все, що високо на цьому світі, увійде до Царства Небесного.
Апостол Павел говорить, що з чеснот віри, надії і любові — любов вища, тому що після загального воскресіння віри і надії не буде, залишиться тільки любов.
Любов взагалі божественна, адже, по слову апостола Іоанна, «Бог є Любов» (1 Ін. 4, 8).
Але, окрім любові, горньому світу належить, серед іншого, і подяка.
Подяка — це навіть не ліки для виправлення нашої занепалої природи, як, скажімо, віра. Подяка — це одна з основних рис релігійного досвіду. Спілкування людини з Богом обов’язково було б пронизане подякою, навіть якщо б людина не була спотворена гріхопадінням.
На кожній літургії ми повторюємо ангельську пісню: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, повні славою твоєю небо і земля, Осанна Богу в Вишніх, Хто йде до нас в Ім’я Господнє!»
Якщо ми вникнемо, то почуємо, що її сенс — преклоняння перед Богом, хвалення та подяка. Апостол Іоанн Богослов в книзі Одкровення розповідає про своє бачення небесної літургії, де праведники разом з Ангелами віддають славу і честь і подяку тому, що Сидить на престолі, що Живе во віки вічні, тобто Богові.
Наша земна літургія називається ще Євхаристією, що в перекладі з грецької означає «Подяка». Миряни, що моляться, на жаль, не чують тих молитов, які священик читає в вівтарі при здійсненні літургії.
Текст цих молитов кожному свідомому християнинові потрібно прочитати, вивчити і знати, адже священик читає ці молитви від імені тих всіх, що беруть участь в літургії.І головною темою цих загальних наших молитов є подяка Богові — за всі благодіяння, що «явленні і не явленні, були на нас».
Ці молитви починаються з заклику священика «Благодаримо Господа!». І далі священик читає нашу молитву так: « Владико, Господи, Боже Отче, Вседержителю, Якому ми поклоняємось! Воістину достойно і справедливо, щоб відповідно величі Краси Твоєї Святості, Тебе хвалити, Тебе оспівувати, Тебе благословляти, Тобі поклонятися, Тебе благодарити, Тебе славити Єдиного, істинно Сущого Бога».
Вже одна тільки думка про Бога повинна викликати в нас відчуття подяки. Насправді, що ми можемо віддати Богові за всі Його непроречені дари нам? А найголовніше, за дар Самого Себе, який Він дав нам. Ми нічого рівного не можемо віддати Богові, і тому ніщо не може перетворити цей дар на угоду.
Це непроречений, неоплатний, нескінченно перевершуючий нас дар. Ніщо не може зробити нас гідними цього дару. Але якщо у нас не буде подяки Богові, ми будемо гірші за тварин. Пророк Ісаїя говорить: Віл знає володаря свого, і осел — ясла пана свого (Іс. 1, 3).
Виходить, якщо людина не має подяки Богові, то стає гірше вола або осла, які знають свого господаря, знають, з чиїх рук отримують їжу. І лише відчуваючи подяку Богові, ми можемо прийняти Його дар хоч якось гідно.
Досвід багатьох людей, і навіть багатьох християн, говорить, що життя важке, тьмяне і безпросвітне. Що немає ніяких приводів для того живого і радісного відчуття вдячності і подяки, з якого і народилися молитви літургії. Це походить від того, що ми розучилися приймати подарунки.
Ми споживаємо Божі дари як належне і дріб’язково сумуємо, що Бог нам чогось недодав. Ми отримали незчисленні скарби від Бога: життя, здатність любити, дружити, думати, дихати. Ми отримали в дар від Бога всю красу створеного світу — дерева, гори, небо, зірки.
Але ми не сприймаємо це все як дар і тому не уміємо дякувати Господу — за наших рідних і близьких, за дитячий сміх, за гілки дерев, за подих вітру, за можливість молитися Богові. Не уміючи дякувати, ми і не отримуємо інших дарів. Ісаак Сирин писав: «Подяка від того, що прийняв благо надихає того, що Дає (тобто Бога) дати ще більші дари».
І навіть коли в життя приходять справжні скорботи і випробування — і тоді потрібно не переставати дякувати Господу за все. Святитель Іоанн Златоуст, що сам переніс несправедливі гоніння, але помер зі словами «слава Богу за все», прирівнював подвиг покірливого і вдячного перенесення скорбот до мучеництва: «Немає нічого святішого за того язика, який в нещастях дякує Господу. Хто переніс скорботу і дякував Господу, той отримав вінець мученицький».
Крім того, у нас є тверда надія, яку нам доносить апостол Павел, що Бог не попустить нам випробувань вище наших сил і що нинішні тимчасові страждання нічого не вартують порівняно з тією славою, яка відкриється в нас (Рим. 8, 18).
Ми переносимо з вдячністю ті хворобливі процедури, які роблять з нами лікарі. Як же тоді не потерпіти з вдячністю випробування, які нам для нашої ж користі посилає Господь, Який Сам без ропоту зазнав за нас страшні муки і ганебну смерть?
В допомогу людині даний рятівний камертон — таємні молитви літургії Іоанна Златоуста та Василія Великого. У цих молитвах міститься все потрібне богослів’я, з цих молитов можна перейняти найправильніший — подячний — настрій християнина.
Мати ті ж відчуття і ті ж думки, які вкладені в ці дивовижні слова, необхідно для того, щоб брати участь в літургії. Якщо ми не маємо подяки Богові, то і наших голосів не чутно в загальному хорі людей і Ангелів, що співають Богові подячну службу — Євхаристію.
Ієромонах Сава (Гамалій)
Повний тескт статті – Журнал ОТРОК.ua
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №4
