Останнім часом на православних ресурсах все частіше піднімаються педагогічні питання, пов’язані з ситуаціями, коли дитину в школі кривдять. Думки існують різні. Одні вважають, що відсіч хуліганам давати необхідно, а інші наполягають на тому, що, мов, християнство не цьому навчає.
Не годуйте дітей сухарями
Роздумуючи на цю тему, потрібно враховувати вікову психологію дітей. За своїм досвідом, у тому числі і батьківським, знаю: багато християнських віроповчальних істин дітям в цьому віці (7 і 8 років) не зовсім доступні.
І святі отці радять у такому разі не намагатися годувати духовних немовлят сухарями – їм зараз потрібне тільки молоко. З цієї причини може бути помилково інтерпретована заповідь Христа: «Тому, хто ударив тебе по щоці підстав і іншу, і тому, що віднімає у тебе верхній одяг не перешкоджай узяти і сорочку» (Лк. 6: 29).
Цю заповідь і дорослі насилу «переварюють», що вже говорити про дітей. За святими отцями, мова в цьому євангельському рядку йде тільки про особисту образу, яку християнин повинен стійко перенести, не відповідаючи злом на зло.
Але ця заповідь ніяк не стосується ситуації, якщо, наприклад, кривдять когось іншого на вулиці або на країну напали агресори.
Помітити тегом “сміливість”
Проблема в тому, що у дітей недостатньо життєвого досвіду, щоб промаркувати той, або інший випадок, зіставивши його з Євангелієм. До того ж є ще один дуже важливий момент, пов’язаний з недосвідченістю юних християн.
Для того, щоб з дитини виростити великодушну та сміливу людину, їй потрібний якраз цей досвід екстремальних ситуацій та правильних виходів з них. Такий досвід отримують всі діти в колективах, починаючи з дитячого садка.
Не потрібно випускати з уваги, що діти думають категорично: або «добро», або «зло». Тому заповідь про підставляння щік вони повинні будуть помітити в своїй свідомості або тегом «сміливість», або «боязливість».
Але ще більш важливо, яким чином промаркує цю ситуацію друга сторона – агресор. Сумніваюся, що бездіяльність того, з кого знущаються, буде оцінено хуліганом як сміливість. Наслідки такої інтерпретації будуть для «жертви» просто жахливі – її труїтимуть до найостаннішого дзвінка. І хто виросте з такої жертви: хороший християнин чи закомплексована особа, яка лякається власної тіні?
Спортивна впевненість
А зараз про особистий досвід. Як тільки старшому і молодшому синові виповнилося 7 і 6 років відповідно, ми віддали їх в спортивну секцію вільної боротьби. Чому туди? Та тому, що їх тато в дитинстві займався боротьбою.
По-перше, цей вид спорту не дуже травматичний в порівнянні зі східним єдиноборством.
По-друге, заняття добре розвивають дітей фізично.
І, по-третє, в боротьбі супротивники знаходяться в повному контакті, що відмінно дозволяє відчути свої сили і спритність, а це дає юному спортсменові відчуття упевненості в собі.
У школі наші діти безболісно переносять конфлікти з однокласниками. А свою силу сини демонструють не через бійки, а в різних іграх, які діти самі і придумують.
Важливе завдання батьків-християн, сини і дочки яких займаються спортом, – донести до дітей думку, що свої навики вони не повинні застосовувати для агресії.
Священик Святослав Шевченко
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №4