Колись було на світі місто, де люди не вміли посміхатися.
Чи то вони такими народжувалися, чи то розучилися посміхатися через певні біди та випробування – зараз це вже не пояснить ніхто.
Але, як би там не було, існувало десь місто, жителі якого не уміли посміхатися. Якщо не наяву існував, так в казці.
Одного разу звідкись прийшов в це місто добрий дивак. Прийшов і почав навчати людей посміхатися. Ось що він їм говорив:
– Навчитися посміхатися непросто. Адже справжня усмішка не може бути злою, підступною, лицемірною. Справжня усмішка – тільки усмішка добра. А для того, щоб вона стала доброю, потрібно, щоб в душі не було зла.
Потрібно ні на кого не тримати образи, і щиро прощати тих, хто зробив тобі погано. Потрібно в кожній людині бачити брата в Христі. А це неможливо без віри в Бога, без надії на Його милосердя і допомогу, без любові до Нього і Його творінь – людей.
Адже кожна людина, навіть найгірша, створена по образу Божому. Без віри в добро і його Подавця – Бога, без любові до Нього і до людей неможливо навчитися посміхатися по-справжньому. Неможливо бути і залишатися людиною.
Люди мовчки слухали його. Кивали головами. І майже всі, не дослухавши, йшли. Адже далеко не кожен готовий працювати над собою, виганяти з серця пристрасті, які звили там гніздо. Не кожен готовий навчитися непростому мистецтву посміхатися по-справжньому.
А незабаром прийшов в те місто через західні ворота інший гість. Він обклеїв місто яскравими афішами, де великими буквами було написано, що він – справжнісінький із справжніх чарівників.
І що він – єдиний, хто посвятить людей в таємницю, як жити без проблем. Він теж навчав посміхатися. Тільки зовсім інакше, ніж його попередник. Ось що він говорив людям, що жадібно слухали його:
– Ніякої науки, як посміхатися правильно, не існує. Щоб зобразити усмішку, потрібно просто якнайширше вискалити всі 32 зуби відразу. Щоб всі навколо зрозуміли, що ви непереможні, злі і нещадні. І що вам неважливі усі, окрім себе. І знаком вашої сили і вашого презирства до всього на світі повинна стати ваша нищівна усмішка!
Як не сумно, але у нього знайшлося безліч послідовників. Нехитра і така легка наука ненависті припала до смаку дуже багатьом. І невже думалось їм при цьому, що їх усмішка дуже нагадує звіриний оскал?
Напевно, ви думаєте, що Бог покарав жителів міста за їх злість? Але ні. Говорять, це місто існує і понині. Адже Господь не хоче смерті грішника, але щоб той навернувся і був живий.
І Бог чекає – можливо, жителі цього міста ще покаються? Можливо, вони ще захочуть навчитися посміхатися по-справжньому? Можливо, вони ще встигнуть стати людьми не тільки по імені, але і у справах?
Ви запитаєте – де ж знаходиться це місто? Часто я і сама не розумію – де. Не наяву, то значить в казці. Можливо, про це краще знає дзеркало, в яке кожен з нас іноді чомусь боїться поглянути на власне віддзеркалення?..
Черниця Євфимія (Пащенко)
Міжнародний клуб православних літераторів – “ОМИЛИЯ”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №3
