З відчуттям образи на консультацію до психолога приходять дуже часто — образа на близьких, образа на начальство. Нам важливо зрозуміти, у чому полягає суть цього неприємного відчуття?
Чому «ніколи не ображатися» погано?
Відразу хочу відзначити, що «поганих», негативних відчуттів немає. Тобто, будь-яке неприємне відчуття виконує певну необхідну функцію особистості. Тому, коли людина говорить: «Я ніколи не ображаюся» — нічого хорошого в цьому немає. Або вона втратила свою чутливість, або стримує свої емоційні реакції, або є якісь інші причини.
Чому ми боїмося відчувати образу? В деяких випадках тому, що в ранньому дитинстві нам часто говорили, що ображатися – це дуже погано: «На скривджених воду возять». Або інший «чудовий» вираз: «Будь вище за це». Ще одне формулювання цього ж самого: «На нерозумних не ображаються». Батьки навіть не замислюються про те, що такими словами вони в дитині виховують гординю.
Інша крайність — коли говорять: «Та перестань! Нічого страшного!» І закликають таким чином дитину не відчувати те, що вона насправді відчуває.
Образа як відчуття – це дуже важливий сигнал для людини, що щось у стосунках з тими, хто її оточує не в порядку. Важливо розуміти, про що цей сигнал.
Невиправдані очікування
Якщо ми подивимося на суть образи, то побачимо, що коли людина скривджена, це означає, що її очікування від іншої людини або від світу не виправдалися.
Розумне запитання, яке може людина собі задати, – а наскільки були адекватні мої очікування? А чи знала та інша людина, яка нібито мене образила, що мені це боляче або що я так не хочу? Вона в курсі того, що я від неї очікувала?
І якщо відповідь на це питання – ні, тоді на що ображатися? В цьому випадку треба прояснити ситуацію, потрібно розповісти їй про свої очікування і зробити висновки на майбутнє, попередити її, обговорити це.
Образа як маніпуляція
Коли людина ображається, причому, ображається серйозно, надовго, не розмовляє, то, якщо ви її запитаєте, навіщо вона це робить, вона скаже: «Я це роблю, щоб поліпшити наші стосунки». Причому, під «поліпшити наші стосунки» вона має на увазі, що інша людина повинна стати для неї зручною, повинна виправдовувати всі її очікування, і тоді їх стосунки покращають.
В даному випадку образа працює як маніпуляція: якщо ти не змінишся відповідно до моїх очікувань, то я з тобою не розмовлятиму, не спілкуватимуся, не посміхатимуся тобі. Тобто, поки ти не станеш зручним – я з тобою не дружу.
Коли образа виправдана
Але бувають випадки, коли образа виправдана. Тобто, мої очікування адекватні ситуації. Що це за випадки?
Коли я людині озвучила своє прохання, свою потребу, бажання, коли вона мене почула – це важливо, тому що деякі люди начебто слухали, але не факт, що почули або зрозуміли. Також необхідно, щоб людина погодилася виконати моє прохання і моє очікування, тобто, визнала: так, я готова це зробити. І якщо після цього вона свою обіцянку не виконує, то тут образа абсолютно адекватна і доречна.
Уміння спілкуватися
Але ми забули ще один важливий момент. Якщо у людини були об’єктивні, серйозні причини до того, що вона не виконала моє прохання, то тут образа теж недоречна.
Тобто, поки ми не з’ясуємо, що трапилося, переговоривши з людиною, ображатися рано. Коли ми вже все прояснили, то або образа просто не потрібна, або образа нам допомагає (оскільки вона – дуже енергетичне відчуття) підсилити акцент на якомусь аспекті стосунків.
Я-повідомлення
Тут образа дійсно виконує важливу функцію, тому що вона допомагає нам говорити про свої відчуття з тією інтенсивністю, з якою ми їх випробовуємо. Тобто: «Мені боляче!!! Мені було неприємно. Мені страшно! Мені було ніяково, незручно».
Відмітьте, я зараз описую слова людини у формі «Я-повідомлення». Що таке — Я-повідомлення? Коли я говорю про себе: про свої відчуття, про свої потреби, про свої бажання.
Тобто, я не говорю: ти погано зробив, ти такий негідник, ти мене образив, і тому я з тобою не хочу спілкуватися. Я говорю про свої відчуття, даю «зворотній зв’язок». Тому що людина могла робити це несвідомо, не надавши значення своїм словам, вчинку. Можливо, у неї не було об’єктивних серйозних причин, але були якісь інші причини.
Пошук причини
Якщо ж людина робить зло навмисно, тобто, знає, що мені боляче, знає, що я переживатиму, але при цьому, як це називається, «на зло» – то це дуже серйозний сигнал про проблеми в наших взаєминах.
Тут теж ображатися довго сенсу немає, але потрібно підмітити свою образу і прояснити стосунки – що трапилося? Тому що, можливо, вона так кричить про те, що їй погано, але з різних причин не може признатися.
Роблячи мені боляче, роблячи мені погано, він таким чином може привертати до себе мою увагу.
Міфи про прощення
І тут запитання: прощати ж бо коли? І чи все можна пробачити?
Це запитання завжди звучить на устах людей, і відповідь на нього однозначна: пробачити можна все. Але відразу спливають міфи про прощення, які існують в нашому житті.
Міф № 1: пробачити означає забути
Деякі люди (це один з міфів) вважають, що пробачити – це означає визнати, що «нічого не було» . Нічого страшного не трапилося, нічого людина не зробила.
А якщо дійсно зробила? Ми ніби її і виправдовуємо, і обіляємо, і чорне називаємо білим. Але це до прощення немає ніякого відношення. Тому що пробачити – це не означає знецінити вчинок.
Прощення не несе в собі знецінення тієї шкоди, того зла, яке людина нам заподіяла. І прощаємо ми людину. Пригадайте, що є вислів: «любити грішника, але ненавидіти гріх». Тут цей вислів якраз дуже доречний.
Міф № 2: «не пробачу, поки не вибачишся»
Ще один міф: пробачити можна тільки, якщо людина сама просить вибачення. Нічого подібного. Ми прощаємо не для людини, ми прощаємо для себе.
Що таке образа? Це я ношу зло на іншу людину в собі. І це зло як напруга буквально фізично десь усередині мене живе. Питання, «де — в серці чи в голові?» – питання риторичне, але головне, що це зло я в собі ношу.
Прощення не залежить від того, чи визнає інша людина, що те, що вона вчинила – зло, і що це зло зробила вона, чи хоче вона, щоб я її пробачила, а залежить від того, чи хочу я далі носити зло на іншу людину. Причому, не її зло, а моє зло — те, що я на неї злюся, те, що я її засуджую, те, що я її не приймаю.
А для серця, для душі зло на іншу людину — це дуже важкий вантаж. Коли людина не прощає, в цьому є елемент саморуйнування.
Люди зберігають свої образи десятиліттями, думаючи, що вони цим самим карають того, хто їм заподіяв шкоду, але насамперед вони карають себе.
Міф № 3: прощають слабаки
Які ще є міфи? Що прощення — це слабкість. Якщо пробачиш – будеш як ганчірка. Але насправді прощення вимагає дуже великої мужності і внутрішньої сили. Адже ми повинні зробити внутрішнє зусилля для того, щоб відокремити той біль, який ми відчували від ставлення до людини.
Тобто, біль – він може залишитися, тому не завжди буває можливо, пробачивши людину, забути те, що вона вчинила. Хворобливий слід може залишатися все життя, але це не означає, що людина не пробачила.
Ми не згадуємо той цвях, на який ми напоролися в дитинстві, але шрам у нас залишається на все життя. Ми не злимося, не засуджуємо, ми вже давно пробачили, але слід від цієї травми може залишитися і іноді нагадувати про себе.
Міф № 4: саме пройде
Прощення – це поєднання і волі, і відчуттів. Я ухвалюю рішення, і далі я емоційно це рішення теж якимсь чином здійснюю. Виходячи з цього, прощення – це не акт, що от так «раз і все», «відрубав», а процес. І для деяких ситуацій це процес тривалий, який залежить від ступеня травм, руйнувань, які зі мною трапилися.
Мені дуже подобається вислів, що прощення – це одностороння відповідальність і одностороння відвертість. Прощення не чекає взаємності (у ідеалі). І прощення не означає автоматично примирення: якщо я людину пробачила, то я з нею і далі чудово спілкуватимуся. Людина може зробити по відношенню до мене такий вчинок, який робить подальше спілкування з нею неможливим.
Тобто, якщо я пробачила, це не означає, що я далі з нею дружитиму як раніше, що в наших стосунках нічого не зміниться. Іноді змінюється і змінюється кардинально.
Що робити з образами?
Як зрозуміти, що ти щиро пробачив?
Щоб зрозуміти, що ти пробачив щиро, важливо усередині себе мати якісь внутрішні критерії. Причому, ці критерії у кожної людини свої.
Внутрішній критерій – відчуття, що я не тримаю зло. У когось це буде відчуття легкості і свободи, на відміну від напруги, тяжкості і якихось неприємних відчуттів, а для когось це буде можливість спокійно думати або розмовляти з кривдником, коли не виникає усередині неприємного осаду або якихось спотворень сприйняття.
Для когось щире прощення – це припинення нескінченного діалогу в голові, коли людина доводить, виправдовує, звинувачує, пояснює, засуджує і до безкінечності в думках в голові цей діалог прокручує. І якщо раптом він закінчився, і в голові тиша, то, можливо, це говорить про те, що людина щиро пробачила.
Дуже важливо кожній людині для себе з’ясувати — а як я можу зрозуміти усередині себе, що я дійсно пробачив щиро? Тут не може бути зовнішнього критерію, і інша людина не може підказати або допомогти знайти цей критерій. Це можна з’ясувати шляхом самоспостереження і уважного ставлення до свого внутрішнього світу. Інших шляхів немає.
Чи можна терпіти хамство, наприклад, в магазині, на пошті?
Якщо говорити про наші реакції на хамство, з яким ми можемо зіткнутися в суспільному транспорті, в магазині і в якихось інших місцях, то тут мова йде, швидше, не про образу. Тому що образа більшою мірою відноситься до особистих стосунків, емоційних зв’язків. А в транспорті і магазині ситуація знеособлення, там образа може бути не особисто до мене напрямлена, але до мене як до члена суспільства, як до пасажира або покупця. Тому там, швидше, буде не образа, а реакція роздратування, неприйняття.
Абсолютно нормально випробовувати негативні реакції, коли ми стикаємося з несправедливістю або хуліганством, хамством. І тут важливо, що ми далі робимо. Якщо ми починаємо у відповідь грубіянити, то це, звичайно, неприпустимо. Або ми мовчимо, тому що сили нерівні, і боїмося.
Як реагувати, коли тебе навмисно кривдять?
Якщо я знаю, що людина мене образила навмисно, тоді у мене починаються сумніви в наших стосунках.
Можливо, я спровокувала? Теж роздум.
Але навіть, якщо я спровокувала – це не привід відповідати мені «злом на зло», можна завжди якось по-іншому вирішити такі питання. Я мимоволі зробила людині боляче, вона мені відповіла. Але не обов’язково ж умножати зло, можна ж прояснити і припинити його.
У будь-якому випадку, якщо мова йде про дружні стосунки, тоді постає питання про дистанцію, про довіру і іноді про припинення цих стосунків. Навіщо мені спілкуватися з людиною, яка навмисно мені робить боляче?
Як поводитися з образливою людиною? Чи потрібно постійно бути обережним, догоджати їй чи прямо говорити про свою думку?
Часто, стикаючись з образливими людьми, ми починаємо лицемірити і думати, що це прояв нашої чесноти, що ми таким чином про неї піклуємося: догоджаючи і обслуговуючи її образливість, ми робимо для неї добру справу. Але це не так. Рано чи пізно людина може дізнатися, що, виявляється, ми з нею не згодні, і що ми весь час її терпіли. Від кого вона дізнається? Та від нас же. Терплячість закінчиться, і ми їй висловимо все те, що всі ці довгі роки ми накопичували. І для неї це буде страшним ударом і розчаруванням. Тобто, ми терпимо заради збереження стосунків, а насправді стосунки, побудовані на лицемірстві, поступово руйнуються.
Переклад “Волинь Православна”, 2012, №5
