Роздуми священика, або Проба пера
Ієрей Юрій Кацюк
У православних християн є добрий звичай освячувати речі, які придбали у магазині чи на ринку. Окроплюють святою водою будь – яку обнову, а особливо одяг, взуття, побутові прилади, новий посуд… Якщо ж обнова більш значуща, автомобіль чи квартира, чи новобудова, то й священика запрошують, щоб звершив відповідний Чин.
У молитвослові для мирян є молитва на освячення речей побуту. Найчастіше, це необхідне священнодійство – через молитву та святу воду заручитись підтримкою Божої благодаті – використовують, щоб добре і довго річ служила, щоб одяг, як то кажуть, носився, взуття не стоптувалось, техніка не ламалась, автомобіль їздив довго і без ремонту, будинок у мить виріс і т. д.
Та на жаль, нерідко християни до молитв на освячення ставляться, як до магічної дії, з надією, що все вище зазначене збудеться, а благодать автоматично польється на них рікою. Що говорити за освячення речей, якщо й до основних таїнств, часто люди підходять без належної підготовки та й з якимись не православними міркуваннями: хрестять дітей – щоби не хворіли, приносять “до вводу” – щоб швидше зуби росли, причащають – щоби вночі міцніше спали, самі сповідаються не тому, що гріхи до дна тягнуть, заважають жити з Богом та ближніми, а щоб отримати «пропуск» до святої Чаші. Більш високими мотивами переймається далеко не кожен.
Коли люди ставляться до освячення речей побуту обрядовірно, з якимись спотвореними намірами і бажаннями, коли просять Бога допомоги з чисто меркальтинних, а часом і явно гріховних розрахунків, зовсім не задумуючись, щоб річ служила нашому спасінню – тоді, до молитви про освячення привноситься приправа гріха, яка зводить нанівець цю добру справу.
Освячуючи взуття, в якому ходять не Господніми шляхами, а стежками неправди і беззаконня –
лицемірять перед Творцем.
А ще й таке буває. Через певний час після освячення автомобіля, звертаються зі скаргою до священика: «Ти отче не добре освятив машину, бо не здійснились мої сподівання: на митниці зупиняли, і велосипедиста «підсік», та й ремонувати декілька разів довелося…»
Знову ж спостерігається ситуація, в якій людина хоче свої гріховні справи прикрити Божим іменем. Освячуючи ту чи іншу річ, ми молимось, щоб Бог послав Свою Благодать, а інакше кажучи, ми просимо, щоб Він втрутився в наше життя, щоб ця річ послужила нашому спасінню. Тож і зупиняють митники і «трусять», бо не завгодна Богу справа, яку господар колісниці задумав. В такому випадку дякувати слід Богу, що Він, турбуючись за нас, направляє відхилене від добра наше життя у добре русло.
В чині освячення колісниці є такі слова: «Господи Боже наш… благим Твоим промыслом вся ко благу направляй, пристави к колеснице сей ангела Твоего». Тут ні слова не говориться, щоб деталі не ламалися і шини не зношувались, ангел не автослюсар чи механік – він наш хранитель. Він нас оберігає, і краще знає, коли нам потрібно звершити поїздку, а коли залишитись дома. І, якщо просимо в молитві «да шествующии в колеснице ангелом храними и наставляеми, в мире и благополучии путь свой совершивше», то не слід бідкатись, що поїздка не звершилась через мотор, чи підвіску, а знову ж таки – подякувати Богу, що послав свого ангела, який через малу прикрість спас, можливо, від біди.
Ну, а нарікання, що велосипедиста «підсік» – теж безпідставні. Коли освятили автомобіль, не слід думати, що виїжджаючи у подорож можна просто включити круїзконтроль і «виключити» пильність та обережність, які завжди повинні бути у водія. А де їм взятися, якщо господар марновірно ставиться до освячення, всю відповідальність покладає на святу воду і кадило.
Те ж саме й з освяченням будинку чи квартири. Слід відповідально до цього ставитися. Не потрібно думати, що цей чин звершується тільки, щоб не було «страхітливих снів», або для того, щоб всі недобрі духи до сусіда втекли…
Або й таке буває: на освяченні будинку, священику дуже наполегливо радять звершувати службу в кімнаті, у якій багато ікон, бо в іншій тільки одна. Без очищення серця, без бажання виконувати заповіді Божі, а в даному випадку, ще й і без правильного ставлення до самих ікон – не звершиться те, що просимо: «От всякого злаго обстояния неврежденных сохрани, и всякое изобилие небесного и земного твоего благословення тем даруй». Священик возносить прохання, щоб Господь освятив будинок людей, «благочесно жити хотящих». А якщо не хочуть благочестиво жити? Та скільки не став хрестиків, не помазуй елеєм стіни і як не кропи той будинок – миру й злагоди в ньому не буде.
Потрібно освячувати побут, та не можна марновірно з прагматичним поглядом ставитись до цієї справи! Бо ж в такому випадку, християнин нічим не відрізняється від язичника. Різниця тільки в тому, що багатобожник робив собі тотеми та фетиші, а сучасний «християнин» використовує християнську атрибутику. Та й світогляд в обох схожий. Прослідковується язичницький політеїзм, зі своїми божками у вигляді амулетів, оберегів, талісманів…
У таких роздумах, задаю собі питання: «Господи, якщо забрати обряд у цих людей, чи залишиться крихітка віри у Тебе, як Того, Хто велить сонцю світити, вітрові віяти, керує стихіями земними, в руках Якого весь Всесвіт, подих і життя людське, а головне – спасіння?»
Все ж хочеться вірити – серед церковних людей, такий прошарок складає невеликий процент. Що й вони колись торкнуться до глибин віри і своїм внутрішнім єством відчують, як Благодать справді увільється в їхнє життя. Адже освячення побуту – дійство сакрально-таємниче, в якому віруючі благають для себе Божу силу, яка б допомагала їм правильно користуватися тим, що є в нашому житті.
Звершуючи будь-яке священнодійство, християнину необхідно мати тверду віру у всемогутність Божу, покаянний настрій за гріхи свої та тверде бажання з’єднатись з Христом. Маючи такі передумови, можемо сподіватись, що обряд буде звершено нам у спасіння. Подібно, як у квітки з бутончика з’являється гарна троянда, так і з глибокої віри та покаяння, поєднаного зі змістовним священнодійством, з’являється в наше життя благодать Святого Духа. Коли освячуємо річ, то беремо на себе відповідальність правильно користуватись тим, що дарував нам Бог.
…«Легко батюшці звершувати обряди», – подумає хтось, – «Ой, ой, як не просто буває, – відповім їм у слід, – достукатись до людей, щоб, через освячення речей, вони мали освячені думки, добрі наміри, глибоку віру, чисте серце та сильну волю жити з Христом, щоби й річ, яка з’явилася у їхньому житті «Вооружена силою небесного заступления помошна была к телесному заступлению и помощи о Христе Иисусе».
